Руслан Гилязов: «Для сына я стал Железным человеком»

"Хлопці відкрили кав'ярню, я їм допомагав і, можна сказати, що і працював там якраз до 24 лютого. Також займався вихованням синочка та його розвитком", — ділиться Руслан.

Повномасштабне вторгнення стало для чоловіка несподіванкою. Вранці 24 лютого йому подзвонив брат з Одеси й повідомив, що почалась війна. 

"Я йому: «Ну як вона могла початися, як ніде нічого?» У місті ми не чули ракет. А він каже, включи телевізор, подивись Телеграм-канали. Я побачив те все і в той же день прийшов у нашу міську раду, там у нас створювалось добровольче формування", — розповідає Руслан.

Добровольцем ветеран пробув майже рік. Так сталось, що на початку війни його не брали до лав ЗСУ, бо він не служив строкову службу і, відповідно, не мав військового досвіду. Але через рік Руслан знову спробував мобілізуватись.

"Усі мої знайомі хлопці вже давним-давно були на передовій, тож я повторно звернувся до військкомату і мені запропонували контрактну службу. Я одразу погодився, підписав контракт, поїхав на «учебку» і звідти потрапив у свою 5-ту окрему штурмову Київську бригаду на посаду стрільця-снайпера", — додає Руслан.

"Нас крили і «Градами», і танками"

На передовій військовий пробув приблизно близько п'яти місяців, командував штурмовою групою. Це був третій вихід Руслана, коли він отримав поранення: 

"Перші рази ми виходили на оборону позицій після хлопців, міняли їх, а третім виходом був штурм населеного пункту Кліщіївка на Донеччині. Під час штурму ворожий дрон навів ціль на нашу групу, з'явився танк і поцілив у нас", — додає чоловік.

Від пострілу танка у Руслана постраждали рука та нога. З останніх сил добігши до окопу, він стрибнув туди.

"Хлопці допомогли мені одягнути турнікет на ногу. Вони також перенесли мене з цієї позиції на іншу, де я заліз в нору — заглиблення в стінці окопу з поворотом, яке захищає від прильотів осколків зі снаряда. Більш мобільних поранених одразу забрали на точку евакуації, а мене та ще одного важчого побратима залишили чекати. Я пролежав там 12 годин, весь цей час були обстріли і «Градами», і танками, аж поки вони не стихли й побратими не змогли до нас підійти", — розповідає чоловік.

Евакуація Руслана відбувалася в кілька етапів. Побратими спершу виносили чоловіка мінним полем до точки евакуації. Там медики надали йому першу медичну допомогу, зокрема, військовий втратив багато крові, тож потребував негайного переливання. І з цього місця його на бронетехніці відвезли спочатку в Часів Яр, потім в Дружківку, а з неї вже у Дніпро в лікарню імені Мечнікова. 

Руслан згадує:

"У Дніпрі мені зробили операцію, ампутували верхню і нижню кінцівку. Через те, що довго були накладені турнікети, відмовили нирки. Я майже 20 днів був на гемодіалізі. Потім мене перевезли до Києва, в головний військовий шпиталь, де мені зробили всі фінальні операції, і через місяць я вже був у Львівській області на реабілітації у центрі «Галичина»".

"Це як з «Запорожця» пересісти на «Мерседес»"

У реабілітаційному центрі ветеран пробув майже рік. Там йому надали контакти центру протезування, де він і отримав свій перший механічний протез. Проте прагнув отримати електронний — такий, що забезпечує більшу рухливість та функціональність. Згодом Руслан дізнався про програму протезування, що реалізовує уряд Естонії спільно з Благодійним фондом BGV.

Восени 2023 року його поставили у чергу, і в травні цього року вже зробили протезування ноги. Чоловік так описує враження від користування новим протезом Genium X3:

"Це можна порівняти, як з «Запорожця» пересісти на «Мерседес». Коли я його одягнув, через пів години вже почав бігати на ньому, в прямому сенсі цього слова. У мене навіть відео є", — захоплено ділиться військовий.

За словами чоловіка, у Genium X3 можна налаштовувати будь-які режими через додаток в телефоні і від цього залежать функції, які виконуватиме протез:

"Це біг, футбол, баскетбол, звичайна хода, гра в настільний теніс. Дуже помічна функція «блокування ноги»: коли тобі треба дуже довго стояти, ти можеш заблокувати ногу і вона буде слугувати опорою. Навіть плавати з ним можна: в басейні, на річці — протез водонепроникний. Завдяки йому я можу підійматись сходами, як звичайні люди підіймаються власними ногами: протез ніби допомагає вийти на сходинку", — перелічує Руслан. 

Чоловік додає:

"Я щоранку відвожу свого сина до дитячого садочку і потім займаюсь своїми справами, протягом дня протез не знімаю взагалі. На ньому набагато легше ходити, ніж на механічному, навіть з дитиною пробував грати у футбол".

Наразі оформлення документів для списання з військової служби займає весь час Руслана, бо він ще досі чинний військовослужбовець. Але вже з'являються плани на майбутнє.

"У нашому місті немає цілодобових СТО, шиномонтажів, можна було б відкрити свій автосервіс. Є ідея закладу з грузинською кухнею або піцерією на військову тематику. До нас у реабілітаційний центр приїжджав один чоловік, військовий, також поранений, який розповідав про власну мережу піцерій по Україні. Він мене і надихнув на це", — розмірковує ветеран.

Також Руслан хоче закінчити навчання в інституті, займатись вихованням сина та знайти якісний протез для руки. Як він каже, щоб "не відчувати себе неповноцінним та займатися улюбленими справами без проблем":

"Мені зробили механічний протез руки, але у мене висока ампутація і тому незручно його одягати й користуватись. Потрібно ставити біонічний протез, який працює від імпульсів від скорочення м'язів, відповідно тому рухаються пальці, рука стискається- розтискається. Можна поїхати в Америку на протезування, але для цього треба знайти фонди, які зможуть профінансувати встановлення протезу", — пояснює військовий.

Але Руслан не опускає руки, адже має величезну підтримку від сім'ї. Зокрема, від сина, який чекав електронного протеза не менше, ніж батько.

"Навіть коли отримав такі поранення, життя на цьому не закінчується. Перший час дружина взагалі від мене не відходила, а сина ми готували до того, щоб він не дуже злякався, коли побачить мене в лікарні. Ми казали йому, що тато віддав свою руку і ногу, щоб йому зробили їх, як у Залізної людини. Він у мене любить всяку електротехніку, дуже технічний хлопчик".

Коли Сергій вже був вдома, син попросив його прийти в садочок, щоб познайомити друзів з татом-супергероєм.

"Коли він побачив цю ногу, то дуже зрадів і каже: «Папа, а можеш прийти в садочок мене забрати? Я хочу показати дітям, що у мого папи нога, як у Залізної людини». Коли я прийшов за ним, він покликав всіх своїх друзів, щоб вони підійшли до мене, подивилися, торкнулись моєї ноги", — сміється військовий.