Вампир, диктатор, ай-нэ-нэ. Или почему ваше следующее путешествие будет в Румынию

Румунія – одна з тих країн близького зарубіжжя, де українських туристів зустрінеш нечасто. Причин цьому багато, але найочевидніша проста, як двері: упередження. Старше покоління асоціює Румунію з безпросвітною бідністю 80-90-их (певно, у кожній родині є історія про те, як батьки їздили туди торгувати речами першої необхідності), а ми сьогодні уперто вважаємо її країною виключно ромів, де на кожному кроці треба пильнувати гаманець.

Хіба шанувальники вампірської тематики та Брема Стокера рятують ситуацію. Для них Румунія – це країна, де гуртується вся нечисть Східної Європи. Що не кажіть, а чорний піар – теж піар. У пошуках потойбічного до мальовничої Трансільванії приїздить чимало відчайдухів. Однак навіть такий оригінальний напрям поки не перетворює Румунію на місце туристичного паломництва.

То що сильніше? Забобони чи правда? Щоб це з'ясувати, потрібно все перевірити самотужки. Усім безглуздим (і не дуже) упередженням сміливо говоримо «поїхали!». До вашої уваги, декілька вагомих причин, чому Румунія – це ваш наступний пункт призначення.

Цього разу моя концепція подорожей соло змінилася, і відкривати Румунію я вирішила з туристичною компанією СТyК-тревел. По-перше, тому що наші з організаторами бачення подорожей цілком співпадають: вас відвезуть далеко і за дешево. По-друге, тому що маршрут запропонованого туру ввібрав найвизначніші пам'ятки країни. А по-третє, тому що дружньою компанією і нечисть легше бити.

То чому Румунія?

ГОСТИННІСТЬ

Починається вже на кордоні. З особистого досвіду скажу, це ідеальне втілення безвізу. Якщо про Краковець та Ягодин існує несмішний анекдот, що на той світ польських прикордонників мають пропускати польські прикордонники, то Румунія вражає швидкістю проведення паспортного контролю. Будьте певні, пейзаж за вікном автобусу запам'ятати ви не встигнете.

ДОРОГИ

Гарні. Хоч і не всюди, але між усіма основними туристичними пам'ятками і навіть у віддалених від цивілізації кутках.

Тут не можна не згадати, зокрема, про мальовниче шосе Трансфегераш (Transfăgărăşan), що проходить через однойменний гірський масив (Фегераш) та поєднує історичні області Трансільванію і Валахію. Прокладали його за часів правління диктатора Ніколая Чаушеску для воєнних цілей, однак сьогодні шосе DN7C (офіційне найменування дороги) слугує не стільки транспортною артерією, скільки дивом інженерної думки та ідеальним місцем, аби насолодитися красою Карпат.

ВАМПІРИ. РЕАЛЬНІ ПОСТАТІ ТА СУПЕРЗІРКИ

Поступово рухаючись запаморочливим серпантином Трансфегераш можна опинитися біля похмурого напівзруйнованого замку Поєнарі. Свого часу він слугував резиденцією сумнозвісного Влада Цепеша (більш відомого як Дракула). Від фортеці, що в 14 столітті була місцем ув'язнень непокірних волоських бояр та наводила страх на ворогів Дракули, залишилися тільки оборонні мури і півтори тисячі сходинок. Однак саме це місце зберігає справжню історію знаменитого румунського князя.

Справа в тому, що демонізація образу Цепеша – несправедливість чистої води. Для румун він хороший хлопець, який все життя боровся з османською навалою, покращив добробут місцевого населення і, на хвилинку, заклав підвалини Бухареста. Жорстокість Цепеша, хоч і мала місце, була страшенно перебільшена у пасквілях саксонських купців, яким князь заборонив торгівлю на території Валахії з метою захистити вітчизняних торговців. Безкомпромісний та войовничий, Дракула дійсно не пробачав ворогів та використовував негуманні методи управління. Як і більшість політичних діячів Середньовіччя, щоправда.

Однак чорний піар – це теж піар, і от уже в книзі ірландського письменника Брема Стокера граф Дракула перетворюється на втілення темряви та безжального кровопивцю. До речі, образ лиходія самим румунам став відомий тільки після падіння залізної завіси. Вони обурилися, що з народного улюбленця зробили головного вурдалаку Голлівуду, проте довго засмучуватися не стали й створили чимало псевдопам'яток для туристів, які майже ніякого відношення до Цепеша не мають.

Наприклад, у крихітному містечку Сігішоара в будинку, де народився Дракула, нині знаходиться ресторан традиційної румунської кухні. А от у селищі Бран, що неподалік, цілий замок (у якому, між іншим, знімали один із фільмів про легендарного вампіра) носить почесний (але нечесний) титул дракулівського.

МОНАРХИ…

Деякі історики вважають, що Цепеш у Брані був, максимум, кілька разів. А от з іншою історичною особою його ріднить набагато більше.

Королева-мати Румунії Марія отримала у подарунок мальовничий замок у 1918 році на знак вдячності від народу за те, що відстоювала інтереси своєї (між, іншим, нерідної; Марія була англійкою) країни після Першої світової війни. Бран став резиденцією королеви. Більшість експонатів тут розказують саме про неї та останні роки її життя.

До речі, фотографувати на території та всередині самого замку можна (і треба). Вхід для дорослих 40 румунських лей, для студентів – 25. І ще один аргумент на користь румунської гостинності: наші студентські також забезпечують пільговий прохід. Не забувайте їх вдома, якщо вони є.

Нині Румунія мало асоціюється з монархією. А між іншим, Бран – далеко не єдине місце, де можна на власні очі побачити славну історію королівської родини. Замки Пелеш та Пелішор, що знаходяться у мальовничому містечку Сіная, були збудовані наприкінці 19 століття за наказом тодішнього румунського монарха Кароля І. Повністю електрифікований, із ліфтом, кінотеатром та системою пилосмоків, вбудованих прямо у стіни, Пелеш був найсучаснішим у Європі того часу. Із 160 кімнат для відвідувачів відкриті понад 30. Фотографувати в них, на жаль, заборонено. Вхід коштує 30 лей, для студентів знижки не передбачені.

Зовсім неподалік розташований «молодший брат»  –  замок Пелішор. Обидві споруди запозичили свою назву в невеликої річки, що протікає поруч і з румунської перекладається як «пасок». Пелішор, так само як і його «старший родич» збудований у стилі неоренесансну. Він призначався як літня резиденція престолонаслідника Кароля Фердинанда. На сьогоднішній день помилуватися цим архітектурним дивом можна тільки ззовні. Але повірте, він теж вразить вас витонченістю форм та красою навколишнього пейзажу.

І ДИКТАТОРИ

Очолювана більш ніж чверть століття одіозним диктатором Ніколаєм Чаушеску, Румунія спочатку переживала економічний підйом, але надалі все більше грузла в боргах перед іноземними кредиторами. Не останню роль у цьому зіграли й екстравагантні архітектурні смаки незмінного лідера. Найбільше зразків будівництва періоду Чаушеску можна побачити в Бухаресті. Тут, безумовно, і проявляються весь блиск та злидні соціалістичного устрою.

Якщо парламент – то найбільша у світі адміністративна споруда, та ще й найважча, бо зроблена із вкрай міцного різновиду бетону, нечутливого до сейсмічних коливань; якщо фонтани – то на всю площу Унірі, що знаходиться прямо біля того ж парламенту. Кожного вечора о 20:00-21:00 жителі та гості міста спостерігають дивовижне світломузичне шоу. Більше того, просто всередині цих фонтанів знаходяться затишні лавки. Тож милуватися цієї красою можна фізично перебуваючи в її епіцентрі.

Любов до монументальних споруд на цьому не закінчується. У Бухаресті, наприклад, є своя Тріумфальна арка. Її дерев'яний прообраз був зведений ще в далекому 1878 році, а от свій нинішній вигляд вона отримала вже після Першої світової війни. Копія паризької, вона символізує дружні зв'язки між Францією та Румунією. І повірте, це далеко не єдиний їх прояв. Завдяки тісній економічній співпраці та історичним зв'язкам більшість румун чудово володіють французькою (і майже не говорять англійською, щоправда). У Бухаресті також встановлений пам'ятник президенту Шарлю де Голлю. Чимало вулиць носять назви видатних мислителів та діячів Франції.

Між іншим, північна частина Бухареста (у якій якраз знаходиться і монумент, і арка) вважається найпрестижнішою. Тут знаходиться більшість дипломатичних установ. Прогулючись проспектом Авіаторів можна побачити посольства та консульства найрізноманітніших країн: від Швеції до Бразилії. У парку Херастрау, що розкинувся поряд із проспектом, знаходиться величезне штучне озеро. На іншому його березі височіє ще одна велетенська будівля – Зала Полівалента (така собі бухарестська ВДНГ). Тут проводяться виставки, концерти та спортивні змагання. Неподалік знаходиться Дім вільної журналістики. З архітектурної точки зору, він являє собою типову сталінську висотку в стилі «7 московських сестер».

У Бухаресті складається враження, ніби румунів переконали: розміри будівель прямо пропорційні об'єму демократії та народному благополуччю. Але сьогодні столиця страждає від своєї буквально непідйомної спадщини. Утримувати всі ці споруди в належному стані надзвичайно дорого. Мабуть, тому, у будинку парламенту 13-14 жовтня щорічно проводять фестивалі вина 😊. Приміщення взагалі здають в оренду під найрізноманітніші заходи, починаючи конференціями і закінчуючи святами вуличної їжі.

НУ А ЩО АЙ-НЕ-НЕ?

Розчарування.

Ромів у Румунії, певно, стільки ж, скільки в Україні чи деінде. Насправді, це ще один міф, від якого страждає добре ім'я країни. Місцеві ситуацію пояснюють так: після того, як Румунія стала членом ЄС у 2007 році чимало громадян подалися в інші країни Європи на заробітки. А оскільки роми були в авангарді цього процесу, саме з ними не дуже справедливо нині асоціюють усе румунське населення. Скажімо так: безумовно, існують цілі ромські селища і їх чимало, проте не критично більше, ніж в інших країнах. Відкидайте упередження. Коней ваших не вкрадуть і ручку не позолотять.

До речі, про ручку. Наймиліша в мовному контексті річ, яку мені взагалі коли-небудь доводилося чути, це спеціальне вітання (і прощання), яке румуни використовують по відношенню до жінок. Дослівний його переклад означає «цілую Ваші ручки». Ну от і як тут серцю не танути? Країна славних лицарів, що й казати.

То яка ж вона, Румунія? По-сучасному динамічна чи по-середньовічному містична й похмура, доступна для бюджетного туриста, небезпечна, із жагою до величі, або все разом? Мабуть, останнє. Усе залежить тільки від ваших сподівань та настроїв. І для тих, хто ностальгує за радянщиною, і для закоханих в історію, і тим, кому просто хочеться побачити з іншого боку Карпати, – знайдеться свій унікальний простір. Румунія втілює принцип «краще один раз побачити, ніж сім разів почути». Сподіваюсь, це і був той сакраментальний сьомий раз. А якщо ні – просто перечитайте статтю ще шість і беріть квиток. Румунія кличе!