Роботизация, ты, Украина. Готовы к вызову?

Зазвичай на цьому моменті з`являється месія, який очолює боротьбу проти агресивних залізяк, і ми знову повертаємо собі право бути домінуючою формою життя на планеті. Але реальність нам каже про наступне – якщо і слід боятися роботів, то не тому, що ви непотрібні для них як біологічний релікт. Вони «небезпечні», адже в разі їх експансії на підприємства ви станете непотрібні суспільству як виробнича одиниця.

Так, я про тему, яка стає мейнстрімом публічних дебатів в розвинутих країнах і навіть потроху добирається до нас – зникнення робочих місць через їх автоматизацію. Воно й не дивно – в прогнозах щодо масштабів змін на ринку праці наводяться жахливі цифри про ледь не половину економічно активного населення, яка втратить свою роботу внаслідок заміни людей роботами. Популярне серед науковців дослідження вчених з Оксфорду пророкує зникнення 47% робочих місць в США, аудитори  PwC говорять про 38%, економісти з ОЕСР оптимістичніші і кажуть по 9-10%, але це скоріше виключення.

В березні більшість топових російські ЗМІ роздули інформацію зі статті майже нікому не відомого доцента російського вишу навіть без посилання на сам текст роботи. Бачите тут основу для резонансної новини? Але факт того, що в цій статті йшлося про 49% росіян, які можуть втратити роботу внаслідок автоматизації, дозволило публікації на одному лише "РБК" набрати 150 тисяч переглядів.

Причина такої уваги до теми серед населення зрозуміла. Вона така ж, як і в матеріалів із заголовками на кшталт «вживання води в довгостроковій перспективі приводить до смерті у 100% випадків». Це життєво важливі питання для звичайних людей. Втратити роботу означає поставити своє існування під загрозу. І, як бачимо, на автоматизацію як можливу причину цього починає звертати увагу все більша частина населення. Навіть у відсталій Росії.

В Україні про це думають поки мало. Типова логіка: ми знаходимося на периферії, всі тренди до нас доходять із запізненням, поки ніякі машини в мене забирати роботу не будуть. ЇЇ дефектність гарно описав екс-редактор Wired – популярного американского журналу про технології – Кевін Келлі у книжці «Невідворотне»:

На цій схемі маємо хеппі-енд. З приводу такої кінцівки точаться найбільші дискусії – чи справді так важливо перейматися пришестям роботів, якщо раніше старі професії помирали пачками через нові технології, а люди собі знаходили нову роботу? Остаточну відповідь дасть час, але технопесимісти наводять переконливі аргументи щодо унікальності нинішньої ситуації:

• Якщо під час першої промислової революції надмір робочої сили на селі перемістився в промисловість, другої і третьої – з промисловості в сферу послуг, то зараз автоматизація зачепить все і одразу, а офісний люд – чи не найбільше. Адже рОботи, які забиратимуть у нас роботу – це не термінатори зі швабрами чи паяльником, а в першу чергу складні алгоритми, які легко виконують рутинні завдання, на кшталт заповнення стандартної фінзвітності. Тому якщо більша частина вашої роботи полягає в жонглюванні формулами Excel – начувайтесь
• Якщо раніше зайняттю вами респектабельної позиції передували поневіряння в якості стажера чи асистента, то тепер ці молодші позиції стануть непотрібними – багато рутини, якою люди займаються на них, найлегше просто оптимізувати. Де в такому разі всім цим людям набиратися досвіду?
• Рятувальне коло тут може кинути масове перенавчання. На щастя, сьогодні є Coursera, edX та інші Прометеуси, які начебто дозволяють без збільшення витрат безкінечно збільшувати аудиторію. Але питання – перенавчати для чого саме? Навіть в розвинених країнах динаміка створення робочих місць залишає бажати кращого: є цілий ряд концпцій, які говорять про зникнення середнього класу через створення великої кількості низькокваліфікованих робочих місць і застій з місцями середньої та високої кваліфікації. Чи може мільйонам людей слід кинути все і піти втілювати дитячі мрії, ставши креативним класом? Звучить заманливо, але без радикальної реформи системи соціального забезпечення це неможливо реалізувати.

І це тільки при поверхневому огляді.

Що з цим робити? Посадити всіх на базовий дохід – виплату фіксованої суми грошей для забезпечення основних потреб всіх  громадян, який фінансуватиметься за рахунок податку на роботів? Це вже пропонували кандидат в президенти Франції соціаліст Бенуа Амон та італійські популістські партії на останніх парламентських виборах. Просто звільняти непотрібних людей тисячами, як це робить тайванська компанія Foxconn, з покладанням надії на ринок, який сам вирішить проблему безробіття? Так було раніше, але при цьому значна частина людей помирала в злиднях. Зараз більш-менш розвинена держава не може цього допустити, але разом з тим ніхто не гарантує забезпечення їх роботою коли б то не було.

Можливо, в найближчому часі з`явиться перше покоління (або ми вже є ним, не усвідомлюючи цього), частина представників якого ніколи не зможе працевлаштуватися. Чи будуть боротися з невдоволенням і фрустрацією цих людей шляхом знаходження сенсу життя у віртуальній реальності, як це пропонує історик Ювал Ной Харарі чи Стівен Спілберг в «Першому гравцю приготуватися»? Відповідей на ці питання поки що немає, але її активно шукають: з тим самим базовим доходом  вже проходять експерименти у більш ніж 10 країнах.

Світ готується до майбутнього, і якщо ви думаєте, що для України поки що рано говорити про такі речі, то я змушений вас розчарувати – говорити треба вже зараз.

Добре, що в нашому уряді все частіше згадують слово «блокчейн», але от про машинне навчання і штучний інтелект поки що мало чути. Тоді як ми – якраз та країна, яка за сукупністю показників може або отримати ледь не найбільше користі від гармонічної автоматизації виробництва, або прогрес просто переїде її катком. Дивіться самі:

• в нас негативна демографічна ситуація, старіння нації доповнюється вибуттям робочої сили шляхом еміграції. Масова автоматизація може вирішити проблему низького співвідношення економічно активного населення до соціально забезпечуваного, знизити податковий тягар та змусити Юлію Володимирівну нарешті перестати говорити про «геноцид»
• Україна має дуже низьку продуктивність праці. Більше того, ми пережили «втрачене десятиліття» за цим показником – в 2016 році вона досі була нижчою, ніж в 2008 році. Роботизація виробництв  – один зі шляхів швидко надолужене втрачене і почати наздоганяти розвинені країни
• попри всі провали освітньої політики останніх десятиліть досі маємо значний обсяг кваліфікованої робочої сили, здатної до освоєння високотехнологічного виробництва
• в нас наявні сектори економіки, де автоматизація може дати величезну додану вартість – наприклад, агропром. Безпілотні комбайни і дрони, які розсіюють добрива – непогана основа для побудови умовної «аграрної наддержави», якою бачить Україну 43% населення і т.д.

Робо-модернізація відбудеться в будь-якому разі, головне для України – почати цей процес якнайраніше.  Яким чином її стимулювати і чи треба робити це взагалі, якщо є ринок – відкрите питання. Так само без відповіді залишається питання, чи не принесе технологічний ривок за умови його здійснення до ще більшого майнового розшарування між людьми, ще сильнішої залежності значної частини населення від соціальних виплат. І тут на горизонті з`являється наш улюблений соціальний популізм, який від підтримки протекціонізму і мораторію на продаж землі може перекочувати на підтримку «біологічного виробника». І він може мати успіх, якщо держава не проводитиме освітню та соціальну політику, адекватну викликам нової промислової революції.

Згадуваний раніше Кевін Келлі наголошує, що технології, які ми маємо – це об`єктивна реальність. Люди в будь-якому разі винайшли б Інтернет, питання лише в тому, яким би він був – платним чи безплатним, відкритим для всіх чи лише для обраних представників еліти. Ми не можемо змінити фізичні закони, але маємо вплив на юридичні. Тому побудова інститутів, які дозволять мільйонам людей не просто опинитись на вулиці, а повторно перенавчитись і знайти своє місце в новому суспільстві – одне з головних завдань сьогодення.