Без контроля и страха: «Правый сектор» в обороне Донецкого аэропорта

Велика увага була приділена передусім створенню резервних батальйонів – на фронті завжди була досить обмежена кількість бійців. Як правило, 1-3 «батальйони» чисельністю 30-50 чоловік.

З кінця липня в районі Авдіївки і Пісків діяв 5-й окремий батальйон ДУК ПС. Саме цьому підрозділу в основному довелося витримати і основний тягар оборони Донецького аеропорту на першому етапі – з вересня по листопад 2014 року. Крім того, в аеропорту знаходились бійці 7-го батальйону, та час від часу окремі особистості – з резервних.

При цьому їхня кількість була відносно  невеликою – в першій ротації в ДАП 14 вересня заїхало 19 добровольців.  Як згадував один з них – росіянин Ілля Богданов: «Заїхати туди кожного разу біла проблема – усе під обстрілом, усі колони обстрілювали. Військові там перебували тиждень-два, а «правосєкі» сиділи місяць. І я найбільше переживав, що сиджу в диспетчерській вежі, а їхати назад треба «на броні», і раптом міна у бак влучить, то так й згориш у тій «броні».

Основним завданням бійців була підтримка десантників, які вже знаходилися в терміналах. Їх допомога була вельми істотною, оскільки рівень мотивації у них був дещо вище, ніж в середньому. Варто сказати, що конкретного завдання у них не було. Як згадував командир 3-ї роти 5-го окремого батальйону ДУК ПС «Івіч»: «Ти просто сидиш, як дурень якийсь, і чекаєш, що щось прилетить. Я думаю, що навіть командири не знали, яке наше там завдання. Люди не розуміли, нащо ми там перебуваємо. Усі вже на той момент розуміли, що наступу на Донецьк не буде».

При цьому вони несли постійні втрати. Так, лише за жовтень загинуло четверо добровольців.  Двоє – Святослав Горбенко («Скельд») та Сергій Андрєєв («Каспер) – під час танкового обстрілу позицій 3 жовтня.

«Старий термінал поділився на дві частини – в одній сепаратисти, а в іншій – ми. І між нами БТР у будівлі, який горить. Неможливо було пройти. «Скельд» витягав звідти поранених, не пам'ятаю, здається військових 79-ї бригади, а ми прикривали.

У цей час зі сторони дороги на Донецьк з аеропорту – там траса – звідти виїжджав танчик і стріляв. От і прилетів танковий снаряд….»

Було і багато поранених. Так, боєць з псевдо «Фін» згадував: «21 вересня у нас було п'ятеро «трьохсотих». Зі мною з нашого батальйону був поранений «Скіф» плюс троє бійців з 93-ї бригади ЗСУ. Нас усіх вивозили вночі, коли стихнув обстріл, на БМП десанту».

У кінці жовтня «Правий сектор» перестав сприймати аеропорт як важливий форпост і на початку листопада відвів істотні сили звідти. Однак це відбувалося не за страх, а за обґрунтоване передчуття «здачі» ДАП і небажання втрачати людей дарма.

Втім, «втекли» вони недалеко — сили ПС далі захищали, зокрема, Піски – чи не найгарячішу точку донецького напряму. Важко сперечатися з тим, що в Пісках «Правий сектор» фактично грав першу скрипку, займаючи найважливіші позиції і маючи можливість коректувати вогонь, а також, на відміну від ЗСУ, відповідати на вогонь ворога без тривалих узгоджень дій з керівництвом.

Крім того, бійці ПС підсилили свою присутність в узятому спільно з ВСУ за шість днів до відходу з аеропорту селищі Опитному і в селищі Водному. Не покинули вони і північну сторону злітної смуги ДАП, яка і раніше була зоною їх відповідальності. Комбат 5-го батальйону ДУК Чорний тоді підкреслив: все, що штурмові підрозділи могли зробити в аеропорту, вони зробили. Зараз в ДАП, куди стягнуто багато військових, для ПС «завдання вичерпане».

Розповідаючи про добровольців «Правого сектора» в ході оборони Донецького аеропорту варто згадати і ще один момент – їх озброєння.

«…Даже патрони купувалися за свої гроші. Смішно. На початку ми, члени Добровольчого корпусу, купували патрони і везли їх на фронт, тоді як військові та інші крали їх успішно і завозили в тил. Ну парадокс. Зараз ця проблема вже вирішена, тому що ми воюємо з військами і не відчуваємо нужди практично ні в чому, хоча стрілецької зброї держава і не видає, а автомат у нас легально не купиш. Отримується в основному трофейне. Військові часто допомагають. Після бою збирають зброю ворога».

У період відсутності активних бойових дій основним джерелом зброї для тих «нелегалів», що бажають воювати, завжди були армійці.  Так, зокрема, дуже часто командири того або іншого рівня віддавали стрілецьку зброю поранених бійців в тимчасове користування добровольцям під «чесне слово», яке, власне, і не порушувалося. Також, як і батальйони МВС, армійці охоче допомагали добровольцям боєприпасами.

За словами бійців ДУК ПС, виключенням не була і їх структура. Тісна співпраця між добровольцями і ЗСУ на певному рівні, традиція ділити позиції і функції, прикривати один одного і постійну взаємодію на передовий зайвий раз свідчать про одне: на лінії вогню між добровольцями і армійцями конфліктів не виникало.

Таким чином, можна сказати, що роль добровольців в обороні Донецького аеропорту була надзвичайно важливою, особливо у вересні-жовтні 2014 року, коли мотивованих бійців в ЗСУ було небагато. А позиції тримати було вкрай необхідно.