Воздушный щит: как и когда Украина может получить больше ПВО, чтобы защищаться от российских ударов

Усе літо та осінь росія накопичувала ракети — і використала їх для особливо масштабних ударів по Україні 29 грудня та 2 січня. У сумі ворог випустив понад 200 ракет та 71 "Шахед". Постраждали Київ, Харків, Конотоп, Львів, Сміла, Одеса та Дніпро.

Українська ППО збила понад 80% крилатих ракет, а 2 січня над Києвом знищили 10 "Кинджалів". Жодна армія світу не може похвалитися таким результатом, однак повністю запобігти ударам все одно не вдається. 

У чому проблема?

Територія України просто надто велика, аби прикрити всю її системами ППО. Навіть ізраїльський "Залізний купол" пропускає 10% ракет, хоча вся єврейська держава могла б поміститися у Київській області.

Знищити російські пускові установки та бомбардувальники ми поки теж не можемо: наземні системи швидко міняють позицію, а літаки тримаються надто далеко від українських кордонів. Щоб дістати до військових аеропортів на зразок Оленьї під Мурманськом, нам бракує далекобійних ракет (тут навіть ATACMS не справиться).

Тому поки єдиний спосіб захиститися від нових ударів — отримати більше протиповітряної й протиракетної зброї різних типів.

Яке рішення?

Унікальність не лише в тому, що Україна поєднує радянські системи ППО й західні, отримані від союзників. Загалом, схема дій нашої оборони нагадує описи шкільних задач на логіку (і те, що наші армійці в таких умовах збивають під сотню ракет — супердосягнення).

• Так, Patriot (маємо три батареї) і SAMP/T (одна батарея) можуть знищувати взагалі все: від "Кинджалів" до "Шахедів". Але зазвичай збивають лише балістичні цілі, бо ракет обмаль. Батарей теж мало, тому більшість регіонів залишаються неприкритими від тих же "Іскандерів".
• Аби вражати крилаті ракети на зразок Х-101 і дрони, у нас є установки NASAMS, "Хок", IRIS-T, Crotale, радянські С-300, "Буки", "Стріли" та "Оси". Вони прикривають усю країну, однак проти балістики безсилі. Та й загалом ракети доводиться економити.
• Тому ЗСУ мають проти "Шахедів" економваріанти: самохідні системи "Гепард" та мобільні групи на пікапах із зенітками та кулеметами (бо кулі й снаряди доступніші за ракети). Їм допомагають стрільці з ПЗРК. Цим "протишахедним" групам під силу перехоплювати й крилаті ракети. З боєприпасами проблем немає, але дальність стрільби невелика.
• На передовій — взагалі інші реалії. Там потрібно масово "приземляти" дрони на зразок "Орланів" та "Ланцетів", і наші бійці нищать їх ракетами з ПЗРК, пересувних систем та навіть кулеметним вогнем. Збивати літаки й вертольоти також часто доводиться піхотинцям, бо "велика ППО" на зразок С-300 не може діяти біля лінії фронту: росіяни виявлять її дронами та знищать. 
• Окрема проблема на фронті та біля кордону — керовані авіаційні бомби з ворожих літаків. Тут усі сподівання на F-16, ракети з котрих дістануть до російських бортів.

Звісно, нам треба більше установок усіх типів, але прямо зараз Україна може примножувати хіба що мобільні групи. Тут формула проста: беремо цивільний пікап і монтуємо радянську зенітну гармату чи кулемет.

До речі, у Чехії такі системи поставлені на потік (одразу з гарматою, прицілами та тепловізорами), а Нідерланди обіцяли купити для нас сотню.

"Ми отримали замало допомоги від Заходу для роботи проти повітряних цілей. На жаль, щоб захистити всю Україну, нам треба ще багато сучасних систем", — заявив речник Повітряних сил України Юрій Ігнат.

Тому наша влада скористалася домовленістю з Північноатлантичним Альянсом, аби попросити про екстрене засідання Ради Україна-НАТО 10 січня. На ньому Київ проситиме про додаткові системи ППО та ракети для них.

Звісно, "список потреб" не публікуватимуть, але до цього українські високопосадовці найчастіше говорили про додаткові системи Patriot — бо саме американський ЗРК може закрити наші міста від "Іскандерів", Х-22 та С-300/400 (а це найпроблемніші цілі, які не збити з "Бука" чи ПЗРК).

Крім того, наші армійці використовують Patriot для "вогневих засідок": непомітно підтягнули комплекс до передової, збили кілька російських літаків і відступили раніше, ніж ворог зреагував (так знищили три Су-34 біля Херсона). Американці обіцяли "подружити" свій ЗРК з нашими радарами – тоді буде ще більше можливостей.

Наших дипломатів вже почули, і Грегорі Гейз, гендиректор компанії Raytheon, обіцяв до кінця 2024-го поставити Україні п'ять батарей. Але раніше Володимир Зеленський називав значно більшу потребу: мінімум 20 батарей, аби закрити небо над країною.

Тут нашим ключовим донором могли б стати Сполучені Штати, у яких 60 батарей на чергуванні й немає проблеми під назвою "вашу територію обстрілюють сотнями ракет". Але одна батарея коштує мільярд доларів, і щоб говорити про Patriot, нам треба спершу дочекатися, доки Конгрес проголосує за новий пакет допомоги Україні.

А потім українцям ще доведеться переконувати Білий Дім та Пентагон, бо в американських експертних колах існує дивне уявлення, ніби допомагаючи Україні, США надто вже самороззброяться (і не зможуть захищати Тайвань від Китаю). 

Спойлер: насправді Штати мають 40 запасних батарей (!) на складах, і можуть поділитися без шкоди для себе. Словом, все залежатиме від "політичної волі" Білого Дому.

А що як попросити в інших союзників? Іспанія була не проти віддати нам батарею, яка чергує в Туреччині в рамках НАТО, але турки хотіли її лишити (тут доведеться вести перемовини).

Решта нам навряд чи допоможуть: Румунія, Швеція та Греція — самі у "зоні ризику" через рф та Туреччину відповідно. Німеччина і так передала дві батареї, Нідерланди пообіцяли нам лише ракети.

Втім, подякуймо їм і за це, адже боєприпаси для Patriot — теж у дефіциті. Але можна сподіватися, що без них ми не залишимося. Так, Японія погодилася віддати США частину боєприпасів для ЗРК (аби американці відправили нам свої), а НАТО закуповує 1000 ракет із цією ж метою.

Просити такі системи нам теж треба у союзників. Як не дивно, знайти їх зараз навіть складніше, ніж Patriot.

Адже американцям для захисту неба достатньо Patriot і бойових літаків, а європейці просто не вірили, що у XXI столітті можлива війна — от і не озброювалися.

У ролі приємного для нас винятку виступає Норвегія, де виробляють ЗРК NASAMS (партнером місцевої Kongsberg тут виступає вже знайома читачам Raytheon). Україна вже отримувала такі системи від США. Вони ефективні — збивають 85-100% цілей — малопомітні для ворога, а у наших союзників є запаси ракет для NASAMS.

Причому норвежців навіть не доведеться переконувати: ця країна — і без того один із наших ключових союзників. Королівство передало нам цілий арсенал: від невеликих дронів і кулеметних установок до САУ і танків (а далі будуть ще й F-16).

Американці вже віддали нам дві батареї (це по 6-9 установок) з власних запасів, а норвежці обіцяють у березні поставити два вогневі взводи (у кожному — 2-3 установки плюс радар, командний пункт і сенсорна станція). Паралельно Kongsberg виробляє ще 6 батарей за гроші США.

За даними порталу Oryx, Сполучені Штати обіцяли організувати для нас ще 4 батареї, Канада додасть одну, Литва — ще дві пускові. У німців немає NASAMS, зате є свій, не менш ефективний комплекс: IRIS-T. Їх випускає компанія Diehl Defence і стабільно постачає нам. В сумі ми матимемо в рази більше західних систем ППО, ніж зараз — але поступово.

Від чого залежатиме "швидкість доставки"? Тут Вашингтону чи Берліну вже не бракує "політичної волі" (насправді ЗСУ отримують IRIS-T навіть раніше за Бундесвер), однак західний ВПК, за висновком, Wall Street Journal, поки працює надто повільно.

Як вам таке: у 80-ті німці виробляли 300 "Леопардів-2" на рік. Зараз на модернізацію 50 танків у них іде 5-7 років. Тож головне для нас питання — чи зможе "оборонка" країн НАТО пришвидшитися.

На додачу, США обіцяли передати нам 60 "Гепардів" — вживані машини купили у Йорданії, лишилося їх відремонтувати. А ще американські інженери мають секретний проєкт "FrankenSAM", за яким нові системи ППО збиратимуть з "підручних засобів": умовно, можна монтувати ракети й радар на вантажівки. Словом, є різні опції.

Тут Україна може сподіватися повторити успіх з "Богданою", коли до вторгнення у нас був тестовий зразок САУ, а зараз є вдосконалена версія і масовий випуск.

У випадку ППО до виробництва трохи далі, але ще у 2021 гендиректор КБ "Луч" Олег Коростельов заявляв, що бюро розробляє зенітну ракету "Корал". Тоді конструктор казав про 70% готовності бази для створення ЗРК і йшлося про два роки на розробку (очевидно, що повномасштабна війна змістила всі терміни).

Якщо вдасться побудувати "Корал", то ми отримаємо систему із дальністю у 30 кілометрів (приблизно як у NASAMS). Але наш комплекс вмітиме збивати балістичні ракети й не залежатиме від того, чи дасть Конгрес США гроші на ракети для Patriot.

Скільки часу все займе? Зазвичай це тривалий процес: так, Kongsberg і Raytheon знадобилося 4 роки, аби довести NASAMS від етапу розробки до успішних випробувань. Втім, Міноборони називає "Корал" одним із пріоритетів вже на 2024 рік.

Водночас наші спеціалісти втілюють ще секретніший проєкт: систему радіоелектронної боротьби "Покрова". Вона має глушити супутникову навігацію на зразок GPS або ж "спуфити" її, підміняючи дані (уявіть, що ви на Хрещатику, але гугл-карта "бачить" вас у Чернігівській області).

Така "підміна понять" збиватиме з курсу "Шахеди", та й крилаті ракети стануть менш точними. Існує припущення, що РЕБ може обирати фальшиві координати для "спуфінгу" — тоді відкривається нова тактика: вказувати дронам хибний шлях, котрий виведе їх на приціл "Гепарда" або мобільної групи з кулеметами.

Втім, не менше Україні потрібні й ПЗРК. Якщо їх багато, то солдати на фронті можуть очищати небо від російських дронів, а в тилу — збивати більше крилатих ракет.

Поки ми теж змушені просити цю зброю у союзників, але, як вказує воєнний експерт Кирило Данильченко, нам пора випускати й власні. "Копія ПЗРК «Ігла» із саморобними акумуляторами, технологію якого освоїв ХАМАС", — наводить приклад він.

Зазначимо, що цей радянський переносний комплекс розробляли у 70-х, згодом виробництво локалізували в себе, наприклад, Північна Корея та Єгипет.

Словом технології там далеко не рівня Patriot, і нема жодних причин, чому б Україна (котра випустила набагато складніші "Нептун" і "Вільху") не могла робити й ПЗРК. А далі можна буде вдосконалювати проєкт, як це свого часу зробили поляки: в результаті вони мають свої установки Grom та Piorun.

***

В українських та західних медіа на тему ППО часто дивляться з песимістичного боку:  мовляв, рф продовжує виробляти й запускати ракети, а ми не можемо цьому завадити (і збивати всі 100% цілей вдається не завжди).

Однак не слід забувати, що наші бійці протиповітряної оборони не дають перетворити українські міста на руїни та лишити нас без світла і тепла. А тим часом наші розвідслужби та ВПС у 2023-му почали бити по російських ракетоносіях: знищили субмарину "Ростов-на-Дону", ракетний катер "Аскольд" і бомбардувальник Ту-22 на землі.

Коли ж з'являться F-16 із власною далекобійною зброєю та обіцяні у Мінстратегпромі дрони, які летять на 1000 кілометрів, таких нагод явно побільшає. Але саме робота ППО допоможе нам протриматися до переломного моменту.