Поворотный момент в обороне Донецкого аэропорта: хроника
13 января во время войны на Донбассе произошло событие, ставшее предвестником падения всей обороны ДАП, как считают многие исследователи. Речь идет о разрушении диспетчерской вышки аэропорта (укр.).
Одним з важливих елементів реконструкції Донецького аеропорту, яка почалася в 2011 році за проектом фахівців з Хорватії, стало спорудження нового командно-диспетчерського пункту (адміністративно-диспетчерської вежі) для централізованого управління повітряним рухом в районі аеродрому.
Диспетчерська вежа до війни, 2012 рік
З висоти цієї споруди (45 метрів) диспетчерам забезпечувалась видимість всієї злітно-посадкової смуги. Природно, що з початком серйозних боїв в аеропорту восени 2014 року вежа стала грати особливо важливу роль в обороні. Фактично вона була «очима» гарнізону аеропорту. Адже, незважаючи на по-справжньому героїчні подвиги захисників, варто відзначити, що оборона Донецького аеропорту здебільшого була війною артилерії.
Ще у вересні знаменитий «Редут» з 3-го полку спецназу (полковник Олександр Трепак) створив систему роботи артилерійських підрозділів, які прикривали ДАП – це так звана «карусель».
Сенс її в тому, що при щільній атаці противника «боги війни» працювали по трьом зонам – дальній (від 1,5 до 5 км від наших позицій), середній (від 1 до 1,5 км) і ближній (50 метрів). У цих зонах артилерійськими наводчиками були визначені координати найбільш ймовірних місць скупчення противника. Кожна точка отримала просту нумерацію і кожен солдат міг коригувати вогонь артилерії за цією досить простою системою. З невеликими допрацюваннями така система проіснувала до кінця оборони у січні 2015 року.
Однак для того, щоб вчасно визначати характер дій і направлення атаки супротивника конче потрібні були спостерігачі на диспетчерській вежі.
Вежа під час боїв вересня 2014 року
Фактично весь час оборони це було одне з найнебезпечніших місць, адже вежа була досить масивною, і бойовики постійно її обстрілювали. Однак реально нанести пошкодження можна було тільки в умовах прямої видимості, через що бойовики використовували майже виключно танки, які виходили на мінімальну дистанцію. Тому на початок січня вежа була дуже пошкоджена.
За словами заступника командира другого гранатометного взводу роти вогневої підтримки 80-ї бригади Микола Миньо, який зайшов у складі однієї з останніх ротацій: «Ми як зайшли на вежу, то там сховатися можна було тільки за стовпчиками. Вежа вже вся вигоріла, пройми від вікон 8 на 8 метрів, вітер все до останнього сантиметра продуває. Але ми завезли з собою мішки, згребли у ті мішки усі биті кахлі, все, що можна було, і заклали ними ті пройми на 3 метри у висоту. І виявилося, що вони нас таки добре захистили, калібр 12,7 мм не пробивав.
Ще ми з витяжок забрали сітки і натягнули, де могли, то гранати не залітали всередину, а зривалися на цих сітках».
Карта оборони ДАП
Однак, починаючи з 10 січня, скориставшись зміною в командуванні оборони аеропорту, російські танкісти остаточно зруйнували вежу. Сталося це 13 січня 2015 року.
Капітан Вадим Ваврищук (позивний «Грін») зі складу 8-ї роти 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади, який на той момент керував обороною вежи, згадував: «…приїхав «окремий дядько» і взяв командування обороною ДАПу на себе. От тоді все і почалося. Перестала працювати не тільки артилерія старшого командування, а навіть гаубична батарея нашого батальйону».
Обстріл почався з самого ранку та продовжувавсь увесь світовий день.
«А вже потім мені «Дев'ятий» [старший лейтенант Олег Височанський] розповідав, що танк стояв, а до нього «КАМАЗ» приїжджав, і через башту йому завантажували туди снаряди. Він вже не рухався. Він вже, як гармата, стріляв. Тому що наша артилерія його не чіпала, то що йому боятися? Він на місці і стояв. Він собі точку вибрав і собі нормально працював. Так що от така «фігня» була».
Танк бив з «пістолетної» для нього дистанції – 500 метрів, тож влучання були майже 100%. Але втрат вдалося уникнути, бо наші бійці переховувалися на другому поверсі, куди не міг влучити танк: той гатив по 3-5 поверхах.
Вадим Ваврищук:
«До того, як вежа упала, танк десь за пару годин 50 пострілів зробив. Нас два дні перед цим їхня артилерія і танки розстрілювали, а наша артилерія взагалі мовчала і не робила жодного пострілу».
Бійці 80-ї бригади під час боїв
«Десь о 10-тій вежа лягла. Тоді нас уже свої з терміналу поховали. Вони як почули, як я розмовляв… А мені язик розірвало. Я якраз розмовляв по телефону, коли від вибуху двері вирвало і мене вдарило.
Потім хлопці відкопали мій телефон. Я зателефонував правосєкам, там у мене товариш був. Він мене зв'язав з їхнім так званим начальником артилерії. Я молив їх: хоч де-небудь стрільніть, бо танк мене тупо вбиває. То вони його якось шуганули, танк відійшов».
«А потім «сєпари» поставили «зушку» – зенітку 23 міліметри, і почали «кришити» те, що залишилося. І коли зенітка стріляє, снаряд заходить у вежу, а вежа кругла ж, то він ще пару разів рикошетить».
«З вежі, в принципі, я й сам виходив більш-менш, своїми ногами. Біля першої дня, по-моєму, бо трошки погано пам'ятаю, мене евакуювали і ще шестеро бійців, які були поранені на той час. Того ж дня мене відвезли у шпиталь у Селідово».
Для евакуації десантників була проведена військова операція – фактично евакуювали бійців посеред білого дня. Розуміючи, що ситуація критична, командування зважилося послати МТЛБ з десантниками 80-ї бригади найкоротшим маршрутом, при чому останні 1,5 кілометра – по «взльотці», де вони були, як на долоні.
МТЛБ, який 13 січня 2015 року вирушив на вежу Донецького аеропорту
Сержант роти матеріального забезпечення 80-ї десантно-штурмової бригади Федір Місюра:
«Сєпари не думали, що «укропи» настільки знахабніють, що посеред білого дня будуть проводити ротацію по взльотці і по-бойовому. І це врятувало багатьом життя, хто тоді їхав».
Командир 9-тої роти 80-тої десантно-штурмової бригади Олег Височанський:
«Перші враження від вежі: бруд, холод, бетон, кулі свистять, б'ють із зеніток. Вежа – це такий периметр радіусом 20 метрів, посередині – бетонна колона. Все».
Хоч вежа і впала, але з уцілілого 3-го поверху ще можна було спостерігати за діями противника. Тож під час ворожих атак Височанський міг коректувати вогонь української артилерії.
Олег Височанський:
«Я бачив стіну терміналу та ті підходи, які хлопці з терміналу не могли бачити. Тобто я бачив сєпарську сторону. Я бачив ті танки, які довбили термінал. Наводив усю артилерію, яку тільки можна. Вони навіть штурм не могли розпочати, бо артилерія наша душила».
Однак 15 січня ворог вирішив добити вежу, яка заважала повноцінно штурмувати термінал. І знову до бою встали танки, які вели обстріл з 7-ї ранку до вечора. Цього дня більшість бійців була поранена і евакуйована до Водяного на МТЛБ. Ще пару днів десантники намагались утримувати позицію, але на той час це вже було неможливо.
Вигляд аеропорту та вежі з повітря 15 січня 2015 року
Тарас Кукуляк, боєць 80-тої десантно-штурмової бригади:
«15 січня сепари зрозуміли, що вежа жива, і танки повернулися до нас. Тепер вони били прицільно, по другому поверху. На той час більшість оборонців перемістилась у бічний корпус, на позицію «Броня», а у вежі залишались тільки п'ятеро – командир, доктор, два стрільця і я – другий коректувальник. За 10 днів у нас змінилося три командири, усі вони дістали поранення».
Як згадував той же Височанський: «Це перший був сигнал, що людей потрібно виводити з терміналу. Бо що вони могли в терміналі бачити? Тільки те, що перед ними».
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
