“Портрет начинается с глаз”: как и зачем 70-летняя тернопольчанка рисует украинских защитников

У чому проблема?

Кровопролитна війна триває. Ми зможемо перемогти, лише підставляючи плече одне одному, посильно допомагаючи кожному, хто цього потребує. Особливо сьогодні важлива підтримка для військових, які після поранень перебувають на лікуванні та реабілітації. Увага до захисників, які втратили здоровʼя, захищаючи Україну — це наша повага, вдячність та віра в них. Основа для їхнього одужання, подальшого інтегрування в суспільство та повернення до повноцінного життя.

Яке рішення?

Від початку великої війни українці різними способами активно підтримують поранених захисників. Волонтери організовують збори коштів, закуповують для госпіталів реабілітаційне обладнання та необхідні медичні засоби, готують та передають хлопцям домашні борщі, голубці та булочки, в'яжуть шкарпетки, шиють адаптивний одяг, влаштовують концерти та творчі зустрічі.

Українська художниця Наталія Басараб теж не залишилася байдужою. Влітку минулого року вона започаткувала благодійний проєкт "Їхні очі дивляться в душу". Мисткиня відвідує військових у госпіталях та на інших локаціях, аби поспілкуватися з ними та наприкінці зустрічі — подарувати кожному його портрет.

Як це працює?

Наталії Басараб — майже 70 років. Художниця живе в Тернополі та за її словами малює "все своє життя". Зараз жінка працює в різних техніках, використовуючи для створення своїх картин фарби, пір'я птахів, розпис по склу, шовку, аплікацію. Крім того, Наталія виготовляє ляльки, бере участь у художніх виставках в Україні та за її межами, твори художниці зберігаються в Тернопільському обласному краєзнавчому та художньому музеях, приватних колекціях в Україні, Німеччині, Польщі, США, Франції.

Малювати портрети військових Наталія Басараб почала понад пів року тому. Пояснює: ми живемо у такий час, що кожен з нас починає проявляти себе, інколи — з досі невідомої сторони. Поштовхом для благодійного проєкту стала розмова зі знайомим військовим, який боронить Україну у лавах ЗСУ.

"Василь дзвонить мені час від часу, так, просто поговорити. Оскільки в мирному житті ми понад десять років практично не бачились, я відчула, що йому там дуже важко, і він дуже потребує спілкування, — розповідає пані Наталія. — Одного разу він зателефонував, коли був поранений. Був ображений, що в тилу веселяться його приятелі, а коли він їм дзвонить, вони лише запитують: «Як воюється?». Він ще багато про що говорив, і це мене взяло за душу. Я зрозуміла, що маю щось робити, щоб вони там, на війні, не думали, що ми всі байдужі".

Наталя Басараб ділиться, що після тієї розмови весь час думала, як і чим вона може підтримати та порадувати воїна.

"Напевно, кожний з нас, українців, хоче сьогодні зробити щось для наших захисників. Хтось займається благодійністю, хтось волонтерством, інші просто пересилають гроші. Хто що може. Я вже дама у віці, і до цього моменту мені здавалося, що з мене вже ніде толку не може бути", — говорить Наталія Басараб.

Для знайомого воїна художниця створила його портрет, а потім і портрети ще двох своїх земляків, які теж воюють. Наступним стало зображення жінки, що теж зараз у ЗСУ. З нею пані Наталія познайомилась рік тому в соцмережах, а коли Алла була в Тернополі, вони заприятелювали. Пані Наталя створила і її портрет.

На тлі тих самих, перших портретів Наталія Басараб разом із подругою поетесою Марією Карпик зняли відеопривітання до Дня захисників і захисниць України. Обидві жінки — активні жительки Тернополя, а ще — членкині культурно-освітянської спільноти "Просвіта". Тож, коли "Просвіта" організувала в місті вуличний благодійний концерт для воїнів зі збором коштів для ЗСУ, жінки радо взяли у цьому участь. 

"Тут теж згодився мій хист, — згадує художниця. — Я з задоволенням малювала портрети людей і всі кошти передала на благодійність. Ніякої ціни за свої малюнки я не ставила, в мій кошичок люди клали, хто скільки хотів. Я так була захоплена цією роботою — мені було приємно, що я теж щось нарешті зробила для армії й для того мого знайомого воїна!"

За словами пані Наталії, потім все пішло, ніби за якимось сценарієм. Голова Тернопільського осередку "Просвіти" Наталя Турчин запропонувала художниці зробити для воїнів, які перебувають у госпіталі, майстер-клас з графіки. Побоюючись, що опанування такої непростої техніки може бути виснажливим для поранених, Наталія Басараб запропонувала своє рішення — вона може малювати пастеллю їхні портрети, а тим часом — просто бути поруч, говорити з захисниками. За спостереженнями художниці, людина під час позування розслабляється, з нею можна просто поговорити на прості, буденні теми й таким чином відволікти від важких дум та дати розраду. Крім того, портрет пастеллю малюється буквально за 30 хвилин, навіть менше — тобто й позувати треба недовго, це не забирає багато сил.

Тоді "Просвіта" домовилася із госпіталем, і художниця відправилася знайомитися з воїнами та малювати їхні портрети. Пані Наталія розповідає, що дуже хвилювалася, переживала: чи все вдасться, чи сподобається воїнам досвід такої арттерапії, чи захочуть вони позувати навіть пару хвилин. Як виявилося, хвилювання були зайвими.

"Мене зустріли приємні, усміхнені люди. Хлопці займали чергу. Декілька були на візках, але такі милі, спокійні. Вони як діти раділи й сміялись, дякували за портрети. А скільки натхнення вони подарували мені! Я кожного розпитувала про мотиви, які їх побудили йти на війну. І кожен казав: «А хто, як не ми?». Я навіть не можу висловити словами свого захоплення цими героїчними людьми!" — ділиться художниця.

Пані Наталія розповідає про одного з військових, кого вона намалювала в той день. Чоловік воював ще з 2014 року. Він уже мав виписуватися й казав, що знову повертатиметься в стрій. Потім пригадує іншого військового — молодого хлопця, який довго не міг наважитися позувати.

"Він сидів і довго дивився, як я малюю, а в кінці зустрічі, коли мені вже пора було їхати, зголосився. Я затрималася, щоб втілити і його портрет теж," — пригадує жінка. — "Напевно тому, що він нарешті розслабився, а може і від того, що ще дуже молодий і тому більш відтвертий, воїн показував мені рани на своєму тілі — ті вже загоювалися".

За задумом "Просвіти", портрети поранених воїнів мали бути виставлені на виставці. Але Наталя Басараб "порушила" цю умову:

"Я просто не могла не подарувати тим милим людям їхні зображення, та й не захотіла, — згадує художниця. — Що таке виставка порівняно з тими хвилинами радості, що відчули ті люди! А «Просвіті» сказала: вибачте, я ще можу намалювати, навіть зі світлин".

Так і сталось. До дня 155-річчя "Просвіти" Наталія Басараб намалювала портрети ще 27 воїнів з фотографій. Виставка відбулася.

А це точно працює?

Портрет "починається з очей", і тому, за словами Наталії Басараб, малювати людину з натури — для художника більше щастя. Фото не може передати, якими різними можуть бути обличчя, як змінюються настрої, і звичайно ж — очі. У госпіталі кажуть: роботи Наталії Басараб та її спілкування з воїнами, які відновлюються після поранень, добре впливають на їхній психологічний стан, викликають позитивні емоції. Допомагають їм відволіктися від думок про війну. Тож до захисників зі своїм етюдником Наталія Бесараб завітала ще не раз.

Василь — з міста Дніпро. У госпіталі він опинився після важливого завдання — заміновуючи потрібну ділянку на фронті, захисник потрапив під танковий обстріл. Його та ще одного його побратима поранило. Побратими витягнули Василя на будівельній тачці — зараз воїн каже, що "в порядку". Для портрета чоловік позував вперше. А проте одразу розслабився, а в розмові з художницею сміявся, жартував.

Того ж візиту пані Наталія познайомилася і з захисником України з Перу. Ранду розмовляє лише іспанською, тому спілкувався з художницею за допомогою голосового перекладача. Чоловік розповів, що він кадровий військовий, брав участь у кількох визвольних війнах і має бойовий досвід. Тому вирішив приїхати в Україну, аби захищати її від агресора.

"Я вражена тим, що нас так люблять, допомагають в нашій боротьбі. Ніколи б не подумала, що з такої далекої країни в нас є воїни. Я перший раз в житті познайомилась з людиною з такої далекої й невідомої частини світу. У нього є сім'я в його країні. Такий усміхнений. Теж дуже зрадів, бо ще ніколи його не малював художник", — ділиться враженнями від знайомства Наталія Басараб.

Іншим разом з місцевими телевізійниками пані Наталія поїхала до військової частини, яка розташовується неподалік від Тернополя.

"Там я намалювала портрети трьом воїнам. Двоє — старші чоловіки. В них вже є онуки. На питання, чому вони воюють, було навіть здивування: «А як не воювати, хто ж нас захистить, як не ми самі себе?». Не знаю, чи вони були поранені, чи ні, бо такі запитання зайві. Коли позували, були дуже змучені. Але як засвітилися їхні очі, коли роботи були вже готові!" — розповідає мисткиня.

Ще більше корисних рішень!

Загалом з початку проєкту художниця Наталія Басараб намалювала понад 50 портретів українських військових. Зізнається, робота й спілкування з військовими давала радість і полегшення не тільки захисникам, а і їй самій.

"В тому неспокої та хаосі, в якому ми всі зараз живемо, хочеться хоч трохи забутись. Я ніколи не рахувала спеціально портрети, не фотографувала спеціально їх разом з воїнами, та навіть не думала, що все це так може розголоситися. Я робила свою справу, свій маленький внесок, і це і мені приносило велику силу і натхнення", — розповідає художниця.

Наталія Басараб каже, що й далі буде їздити в госпіталь та продовжувати малювати поранених військових. Створювати портрети наших воїнів, які зараз на передовій. Чому? Тому що це частина того, що зараз тримає на плаву.

"Я вже казала, що ми всі щось хочемо зробити щось для перемоги. Але є тут і щось моє, особисте. Я людина дуже емоційна, маю схильність до депресій і мені вже немало років. Під час пандемії, а тепер і війни, я все чіткіше почала розуміти, що мене в будь-який момент просто може не стати, навіть майже звикла до таких думок. Що все, що тобі таке дороге — твої рідні, друзі, речі, це вікно, в яке ти так часто дивишся на прекрасне небо, дерева та пташок, може зникнути в будь-який момент. Як і саме життя. Страшно? Так. Але є щось більше за це — є ті люди, що там, в окопах, в болоті, в надзвичайно тяжких умовах, роблять все, аби твоє небо, пташки та весь твій світ існували якомога довше. І тоді забуваєш про своє его, і йдеш до них, аби хоч чимось їм допомогти. Просто нести ним якусь радість. І тобі стає світліше і хочеться жити, і знову вірити у життя", — ділиться пані Наталія.

У розмові з "Рубрикою" Наталія Басараб поділилася й останніми новинами. Днями тернопільська просвітянка Світлана Сорочинська передала художниці світлини 45 захисників та захисниць з Тернопільського економічного університету. Саме там 22 січня відкриють виставку, на якій будуть представлені портрети всіх працівників університету, які встали на захист України. Мисткиня вже розпочала цю роботу — кілька портретів уже готові. Вхід на майбутню виставку буде вільний.