После Кемерово: отдаляющийся режим

Розслідування трагедії в Кемерово, що відбулася 25 березня, іще не завершено, не виключений умисний підпал, але основною версією є коротке замикання – типова причина багатьох пожеж у житлових будинках. Проте резонанс викликав не факт займання у ТРЦ «Зимова вишня», а явне порушення протипожежних умов експлуатації приміщення. Додаткового символізму додали слова МНС РФ про те, що воно не погодило спеціальні технічні умови для торгово-розважального центру через недотримання вимог протипожежної захищеності об'єкту. При чому, ще в 2013 р. Самовиправдальна заява головного антипожежного відомства наводить на думку, що корінь проблеми тягнеться якраз із його зони відповідальності. Як кажуть, на злодію і шапка горить. Можливо, будь-які фразеологізми з вогнем і не зовсім доречні з огляду на пожежу. Тому напрошується й інший – «ліпка горбатого». Саме цим і займається слідство, намагаючись влаштувати зразково-показовий суд.

30 березня затримана головний інспектор Кемеровської області з державного будівельного нагляду Танзилія Комкова, яка «не вжила заходів щодо припинення експлуатації самовільно(!) зведеної» будівлі ТРЦ. Крім того, в рамках кримінальної справи заарештовано ще п'ятеро фігурантів.

27 березня в Кемерово відбувся мітинг, на якому 1,5-4 тис. жителів (а за версією губернатора Амана Тулєєва – лише 200) цілком справедливо вимагали від влади розкриття даних про точну кількість загиблих, прозорого розслідування причин пожежі та покарання винних. Окремо звучали заклики до відставки місцевої влади, що також не має когось дивувати чи обурювати, враховуючи обставини. Тим не менше, перший віце-губернатор області Володимир Чернов одразу заявив про участь в акції «підігрітої молоді» та інших сторонніх людей з метою дискредитації влади.

За словами представників ініціативної групи городян, акція організовувалася для того, щоб добитися правди і справедливості, а політичні гасла про Путіна, Тулєєва, Сирію, Донбас викрикувала окрема група людей. Проте це не свідчить про активізацію в місті «опозиційної сили, яка намагається спекулювати на трагедії», як здалося Тулєєву. Покричали і розійшлись – явно не почерк агресивно налаштованої молоді, що хоче розхитати ситуацію. Навіть у підмосковному Волоколамську, де на вихідних відбувся мітинг проти сміттєзвалища, місцеві мешканці були близькі до того, щоб відлупцювати керівника району і губернатора, але Росгвардія не дала. Тут же загострення пристрастей набагато яскравіше, а відповідного викиду емоцій не відбулось. Натомість версія спланованої провокації була б вірогідніша.

Проте на цьому політ фантазії губернатора, під яким так різко захиталося крісло, не закінчився. Він побачив іще й серйозні підстави для конспірології. На щастя, до звинувачень у підпалі на адресу рептилоїдів чи «Обами» не дійшло, але відверте втручання світової «закуліси» Тулєєв помітив. Ну й про всяк випадок вирішив попросити пробачення у Путіна за біду, яка трапилася в місті, і подякувати йому за те, що не залишився байдужим. Риторику «пробачте, батьку рідний» підхопили інші політики. Сенатор Олена Мізуліна так само висловила співчуття і підтримку не жителям Кемерово, а президенту, ще й назвала пожежу ударом в спину Путіну, коли він протистоїть ворожим зовнішнім силам. Однією з них традиційно стала Україна замало не дотягуючи до кращих традицій «візитки Яроша» – після пранку Євгена Вольнова про понад 300 трупів. Апогеєм цинічності та абсурду стало висловлювання офіційного представника МЗС Марії Захарової, котра провела добрячу маніпуляцію, сказавши, що замість висловлення співчуття Захід висилає російських дипломатів.

Найстрашніше те, що повністю спрацювала роками насаджувана владою установка штучної лояльності. Критикувати владу означає критикувати державу, закликати до зміни влади – руйнувати державу, звинувачувати Путіна – взагалі зрадити Батьківщину і так далі. Як наслідок, гнівні висловлювання позасистемних російських політиків сприймаються як надмірний та злочинний піар на крові. Саме так було розцінено пости у соціальних мережах Ксенії Собчак, Олексія Навального та інших «правдорубів на службі Госдепа».

Офіційно повідомляється про 64 загиблих та 79 постраждалих. Немає особливого смислу влаштовувати дискусію з приводу достовірності цих цифр, адже ініціативна група жителів Кемерово, відвідавши кладовище, морг і холодокомбінат, не знайшла доказів того, що жертв насправді більше – сотні. Інколи чутки – це просто чутки. У випадку терактів чи катастроф, вони взагалі поширюються особливо швидко, обростаючи вигаданими деталями та перебільшеннями. Публікуються фейкові фотографії, монтуються відео, записані в інших місцях, готуються та поширюються пранки. Все це тільки заважає встановленню істинності, але однозначно сприяє наростанню паніки.

Тим не менше, саме такі ситуації є справжніми маркерами реальної довіри населення до влади, а не відносні й абстрактні рейтинги. Недовіра жителів Кемерово до офіційної оцінки кількості жертв є свідченням загальної недовіри до інформації, що поширюється владою та провладним ЗМІ у кризові моменти. Кількість заручників у Беслані штучно занижувалась до кількох сотень замість понад тисячі, досі невідомо, яким нервово-паралітичним газом користувався спецназ під час штурму «Норд-Оста» і багато іншого. Власне, і в сюжетах про Кемерово федеральні канали розповіли тільки про візит президента 27 березня, але мовчали про великий мітинг за правду і проти місцевої влади.

Влада може й не забезпечувати добробут усім і одразу. З багатьох об'єктивних і ще більше суб'єктивних причин. Проте мінімум соціальної захищеності громадянам гарантувати повинна. Так би мовити, не можеш дарувати радості – не створюй горя. Ідеальна політологічна формула соціоцентричних мотивів. Путінський режим не справився, зациклений і законсервований егоцентризм уже не здатен виправитись, як би не намагався Кремль доводити свою соціальну придатність. В ході своєї передвиборчої кампанії, а потім у переможній промові Путін пообіцяв зосередитися на внутрішніх проблемах і гарантував своїм виборцям період «успіху»: забезпечення темпів зростання економіки, надання їй інноваційного характеру, розвиток у сфері охорони здоров'я, освіти, промислового виробництва, інфраструктури та інших напрямків, «найважливіших для того, щоб рухати країну вперед і піднімати рівень життя громадян».

Справа ж не в самій трагедії – такі ж або й страшніші відбуваються мало не щоденно по всьому світу незалежно від чистоти і типу політичного режиму: аварія на хімзаводі в індійському Бхопалі у 1984 р., вибухи в китайському Таньцзині у 2015 р., минулорічна пожежа у лондонському «Grenfell Tower» і багато інших. Та й корупція всюди існує, разом з нечистими на руку пожежними інспекторами та рештою інстанцій, які дозволяють бізнесу ігнорувати принципи соціальної відповідальності та норми безпеки. Важлива поведінка влади тоді, коли лихо уже сталося: як поводить себе мер міста, губернатор, президент, поліція. І тут абсолютно не випадкові численні колажі, де видно Президента Обаму, який втішає родичів загиблих в результаті урагану «Сенді» у 2012 р., Президента Оланда, що висловлює співчуття родичам жертв терактів в Парижі у листопаді 2015 р., і президента Путіна, котрий самотньо вшановує пам'ять згорілих дітей.

Весь негатив перебрав на себе підлабузник Тулєєв, вкотре продемонструвавши життєздатність схеми «хороший цар при поганих боярах». І надалі вона працюватиме так само безвідмовно – на гарячих лініях мешканці периферії так само дзвонитимуть у столицю, щоб президент особисто вирішив їхні проблеми, бо на місцях одні корупціонери; і так само довірятимуть господарю Кремля як вождю; і віритимуть кожному його слову.

А насправді російська влада може скільки завгодно хвалитися ракетами, котрі пролетять усю земну кулю і вибухнуть точно, де треба. Російське суспільство може безперестанно пишатися своєю армією та силою російської зброї. Проте це жодним чином не гарантує безпеки і не стримує розширення тієї прірви, що все ширше пролягає між росіянами та Кремлем. І не схоже, щоб хтось намагався прокласти мости.