Льготы: убрать нельзя реформировать
Тема соціального захисту — ласий шматочок. Політикам вона залишає значний простір для маніпуляцій. Корупціонерам — знаходити нові схеми збагачення на хабарях і липових довідках. Система соцзахисту людей з інвалідністю нагадує шафу, яку дідусь привіз із тоді ще соціалістичної Угорщини: громіздка, казенна та сповнена недоліків. Проте викинути її не можна, бо завалиться стіна. Ця система мало відповідає інклюзивним принципам Конвенції про права людей з інвалідністю, здоровому глузду, а розрахована виключно на підтримку базового чи нижче рівня виживання.
24 листопада в межах Форуму Інклюзивності 2020 від Доступно.UA відбулася дискусія "Патерналізм чи інклюзія: яким має бути соціальний захист людей з інвалідністю в Україні", на якій експерти обговорили слабкі моменти сфери соцзахисту та спробували відшукати шляхи їх вирішення.
Соціальний захист людей з інвалідністю: пільги та пенсія чи щось більше?
Яка функція соціального захисту? Це можливість дати людині підтримку в певний період часу, щоб особа могла отримати необхідне і йти далі, розвиватися. Пільга — це не на все життя, це разова допомога людині від держави. Соціальний захист — це не лише фінанси, а й проєкти, спрямовані на реабілітацію та адаптацію людей з інвалідністю. Пільга — це імпульс, певним чином стартовий капітал для людини рухатися до стану, у якому вона не потребує державної підтримки.
Головна мета соціального захисту — незалежність особи від держави та максимальне включення людини з інвалідністю в суспільне життя. Наприклад, вільний доступ до ринку праці — це своєрідна "незалежність" для людей з інвалідністю.
Якщо людина з інвалідністю — це машина, то соцзахист — це подушка безпеки. Перш за все, людина має сама діяти, а подушка вже лишається на крайній випадок. Держава має підтримувати людей, але не повністю забирати на себе функції з їх утримання. Держава надає можливості, людина їх використовує та отримує незалежність від соцзахисту.
Проте в такому разі важливою складовою є поінформованість. "Нині потроху набирає обертів новий формат пільг, коли людина сама може обирати відшкодування за потрібні послуги. Так, діти з ДЦП можуть самостійно обирати заклад для реабілітації: державний чи комерційний, за певну виділену суму грошей. Однак багато хто не знає про цю програму, адже інформаційна політика залишає бажати кращого", — зазначила Ніна Попова, в минулому експертка Директорату захисту прав осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України.
Проблема споживацького мислення
Кілька років тому на фестивалі «Zahid Fest» стався випадок: представники фестивалю організували безкоштовне проживання, вхід і трансфер зі Львова для людей з інвалідністю. Отримали понад 30 заявок. Проте за два дні до початку відмовились, бо дізнались, що покривається безкоштовний квиток для них, а їхнім супроводжуючим — на ⅔ суми. Через те, що потрібно було заплатити невелику частину вартості, всі люди відмовились від поїздки на фестиваль взагалі.
Чому так сталося? Директорка ГО Fight For Right Вікторія Лучка припускає, що особливе виділення людей з інвалідністю серед інших груп населення призводить до споживацького ефекту. Адже якщо особі постійно пропонувати безкоштовне, вона буде його шукати завжди і скрізь, з легкістю відмовляючись від чогось якісного, кращого, але платного. Замість того, щоб шукати шляхи вирішення. У такому разі зникає розуміння цінності самого продукту та виховується культура споживання.
Дмитро Щебетюк, засновник Доступно.UA, наголосив, що соцсфера звикла орієнтуватись на цих 80% споживачів послуг, а не на 20% активних і свідомих громадян, які хочуть щось змінювати, які беруть відповідальність за своє життя і звикли приймати рішення самостійно.
Про складнощі реформування
Якщо пільга відповідає меті — включенню людей з інвалідністю у життя, тоді вона повинна бути затверджена та виконуватись. Однак є неефективні пільги. Наприклад, одна з ГО людей з інвалідністю державним коштом виготовляє газети. Газету не читають, проте вони продовжують це робити. І коли цей проєкт намагались скасувати, отримали жорсткий спротив. Тому він існує досі.
Така ж ситуація і з фінансуванням окремих громадських організацій людей з інвалідністю. Десятиліттями для чотирьох організацій існує окремий бюджетний рядок: вони отримують мільйонні кошти без конкурсу та нормального звітування. Лише цього року з'явився конкурс серед таких організацій, а на наступний рік мали відмінити окремий рядок для них. Великий і складний крок, який наразі ці ж чотири організації намагаються нівелювати.
Чи потрібна нині медико-соціальна експертна комісія?
Дехто каже, що МСЕК — це "місце торгу", адже структура є досить корумпованою та неефективною. Для людей з інвалідністю вона перетворюється на гирю на нозі в отриманні чи підтвердженні свого статусу, для тих, хто хоче отримати такий статус незаконно — лише на питання ціни. Структура знаходиться в підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я. І коли МОЗ очолювала Уляна Супрун, створили комісію з ліквідації МСЕКів та прописали заміну для МСЕКів. Проте після зміни команди, що очолює МОЗ, від цього відмовились.
Дмитро Бондар, продюсер творчого об'єднання розслідувань UA:Рівне, презентував фільм "Помилка 83", де розкрито всю суть МСЕКу через історії людей з інвалідністю, що зіштовхнулись із корупційними схемами.
Наразі максимальне покарання за виявлення корупційного випадку — штраф у розмірі 17 тисяч гривень. Бондар поділився цікавим випадком із судового реєстру, що вони виявили під час створення фільму: медик, якого викрили на хабарі в чотири тисячі доларів заплатив штраф і продовжує працювати в системі. Адже покарання не несе в собі звільнення. Кого влаштовує такий порядок речей? Хай кожен сам робить висновки.
Дивіться повну дискусію за посиланням:
"Рубрика" — інформаційний партнер Форуму Інклюзивності 2020. Стежте за всіма новинами у нашому спецпроєкті та долучайтеся до онлайн-заходів на сторінках Доступно.UA.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
