Новинский и 100-летие с расстрела Романовых: реакция на свежие заявления

Борець за віру

25 липня в інтерв'ю виданню «Левый берег» народний депутат від Опозиційного блоку Вадим Новинський заявив про небезпеку громадянської війни в Україні в разі надання Константинополем томосу про автокефалію українській православній церкві. І в цій «оборонній» війні за храми в кожному місті та селі депутат планує взяти особисту участь, захищаючи Києво-Печерську лавру. Загалом у відповідях Новинського на запитання Соні Кошкіної вистачає маніпуляцій про статут і статус УПЦ МП, релігійні й міжконфесійні відносини в Україні, але не варто зупинятися на них окремо. Зрозуміло, що постмайданні реакціонери топлять за «єдино канонічну церкву» і зрозуміло, якими мотивами вони керуються. Проте громадян збираються переконувати у тому, що УПЦ МП є не тільки єдиним легітимним в Україні посередником між православними та Богом, але й надійним виразником та захисником інтересів суспільства перед агресивною світською владою. Член парламентського комітету з питань культури і духовності майже закликає до громадської непокори ініціативам самої Верховної Ради. І це дуже дивно, адже головний офіс патріархату в Москві – вотчина Кирила Гундяєва – на захисті плюралізму та інтересів явно ніколи не стояв і навіть не збирається.

Дата з присмаком геополітики і гаслами покори 

У Єкатеринбурзі в ніч на 17 липня пройшла хресна хода в пам'ять імператорської сім'ї Романових. У заході взяли участь понад 100 тисяч осіб, в тому числі патріарх Кирило, губернатор Свердловської області Євген Куйвашев і повноважний президента РФ в Уральському федеральному окрузі Микола Цуканов. Тим самим було не тільки опосередковано освячено рукою Путіна, але й продемонстровано міцну сакральну лінію між нинішньою владою та Російською імперією.

Микола II і його родина було розстріляно в ніч з 16 на 17 липня 1918 року. Кримінальну справу про вбивство порушено в 1993 році і завершено в 2011 році. У 2000 році РПЦ канонізувала загиблих. У 2015 році Слідчий комітет РФ відновив розслідування і провів ексгумацію останків, похованих в Петропавлівській фортеці в Санкт-Петербурзі. Спочатку планувалося, що після її завершення Архієрейський собор РПЦ розгляне можливість визнання останків мощами та інші питання. 16 липня СК заявив, що комплексні молекулярно-генетичні експертизи підтвердили справжність останків членів царської сім'ї та їхню спорідненість із імператором Олександром III. «Після завершення двох повторних комісійних медичних (антропологічних) та історико-архівної судових експертиз у кримінальній справі буде прийнято підсумкове процесуальне рішення» – відзначили в СК.

Потенційне наближення цієї дати, інтерес російських православних віруючих та решти громадян актуалізували суспільні очікування щодо церковного засудження злочинів тоталітаризму. Прекрасною нагодою для відповідних заяв та рішень РПЦ мала би стати сота річниця з дати вбивства головних православних віруючих величезної імперії, якій церква зобов'язана своїм впливом. Невиправданість цих сподівань намітилася іще 14 липня, коли священний синод у Єкатеринбурзі говорив більше про потенційну українську автокефалію, аніж про встановлення справедливості. Марність очікувань остаточно підтвердилася в ході традиційного звернення патріарха Кирила до віруючих з «Первосвятительським словом». Аналіз проповіді не дає підстав сумніватися у тому, що РПЦ вперто не помічає паралелей у тому, як більшовицький та нинішній політичний режими Росії зважали на людину і громадянина.

Загалом у проповіді не згадуються безпосередні вбивці царської сім'ї та ті, хто віддали відповідний наказ: ні Свердлов, ні Юровський, ні Ленін, ясна річ. Натомість патріарх говорить про «колективну вину всього народу» у його помилковому прагненні до «кращого майбутнього». Типовою маніпуляцією виглядає теза про те, що головною причиною для тодішньої зміни суспільно-політичного устрою стало «чуже світовідчуття, сформоване під впливом філософських і політичних теорій, які не мали нічого спільного з християнством і національною традицією».

Далі патріарх фактично закликає віруючих до покори чинному політичному режиму та владі: «ніякі обіцянки щасливого життя, ніякі надії на допомогу ззовні.. не повинні спокушати наш народ», «у нас повинен розвинутися імунітет до будь-яких закликів домогтися людського щастя через руйнування того, що є».

Після внутрішньополітичних питань глава РПЦ перейшов до геополітики, використовуючи головну ідеологему «русского мира» – народ, який проживає в різних державах, але залишається єдиним. Окремо згадується про мучеництво Церкви в неозвученому контексті можливої української автокефалії. Власне, ставлення РПЦ до процесу конституювання української церкви було сформульовано 14 липня в посланні Синоду РПЦ з нагоди 1030-ліття хрещення Русі. Там знову було згадано про тиск ззовні, намагання «зруйнувати єдність святої Церкви» та «несправедливі звинувачення й паплюження».

Водночас РПЦ продовжує досить суперечливо демонструвати вірність християнським ідеалам в контексті окремих політичних ініціатив та рішень. Так, 14 липня 2018 року в інтерв'ю каналу «Росія-24» керівник Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон повністю підтримав заборону діяльності «Свідків Єгови» через її «екстремістський характер». Натомість РПЦ категорично не схвалила ініціативу глави Татарстану Рустама Мінніханова щодо скасування заборони 2005 року на продаж пива на стадіонах під час футбольних матчів, адже в ході Чемпіонату світу в республіці було продано цього напою на майже 90 млн. рублів, тобто пропозиція носить суто економічний характер. Крім того, її було адресовано особисто Путіну. Фактично, РПЦ готова демонструвати свою позицію тільки в тих випадках, коли вона не відіграє жодної ролі в суспільному чи політичному вимірі і без цієї демонстрації можна цілком обійтись. Як наслідок суспільство реагує на РПЦ як суто допоміжний інститут у системі влади, котрий незмінно проголошує благополуччя Росії в поточний політичний момент, не вдаючись до жодної критики.

Український митрополит у Москві

Хресна хода й проповідь Кирила викликала певний резонанс в Україні через присутність на богослужінні з нагоди 100-річчя розстрілу царської сім'ї глави Української православної церкви Московського патріархату митрополита Онуфрія.

В інтерв'ю українському виданню «Оbozrevatel» російський опозиційний політик Андрій Зубов пояснив це тим, що Микола ІІ правив імперією, до якої «входила більша частина нинішньої України і багато інших території світу». Приймається, але тоді незрозуміло, чому з усіх цих «територій світу» не прибув ніхто, крім Онуфрія. Вкотре підтвердився парадокс російського лібералізму: опозиційність до режиму не означає автоматичної відмови від імперськості. Коментуючи присутність митрополита УПЦ МП Зубов іще говорив про «відчуття історичної причетності» та «спільну історію», що цілком лягає в ідеологічне русло теперішньої пропаганди «русского мира», ініційованої Кремлем.

Найкраще на всю цю історію відреагували російські комуністи. Депутат Держдуми Валерій Рашкін надіслав до Слідчого комітету і Генпрокуратури РФ запит на порушення кримінальних справ у зв'язку з підозрілими обставинами смерті інших російських царів: Івана Грозного (1584 р.), Петра III (1762), Павла I (1801) і Федора II Годунова (1605). Комуністи захищають честь Леніна і тролять владу й церкву. Це дуже нагадує ініціативи українських борців за чистоту віри.