Новая иранская сделка? Французская дипломатия против неуступчивых американцев

У травні цього року «Іранська ядерна угода» опинилася під загрозою розпаду після заяви США про вихід з угоди та відновлення антиіранських санкцій. Тепер французька дипломатія намагається владнати ситуацію та зорганізувати «добру угоду»,  якої вимагає Президент США Дональд Трамп.

Коли Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп оголосив про вихід США з ядерної угоди з Іраном (JCPOA), світ постав перед реаліями нового, швидкого росту цін на нафту BRENT, пов'язаного із очікуванням санкцій чи навіть бойових дій США проти Ісламської республіки Іран та, відповідно, виходу Ірану з переліку експортерів нафти. У попередній статті ми розглядали можливі, у тому числі неочікувані наслідки падіння структур JCPOA для світу, а нині вже можемо говорити про реакцію європейських країн на «ультиматум» Трампа визначити нові умови угоди до 12 травня, або потрапити під санкції разом із Іраном.

Хоча сьогодні Саудівська Аравія, Кувейт і ОАЕ заявили, що мають достатньо вільних потужностей у інфраструктурі задля забезпечення постачання нафти на ринок у випадку відновлення США санкцій щодо Ірану, але курс цін на ф'ючерси нафти ніяк не відреагував на ці запевнення та продовжує зростати. На 14 травня ціна нафтової суміші марки BRENT склала $78,14 за барель, а 15 травня 2018 року, вийшла вище позначки у $79 за барель (востаннє вартість нафти перевищувала $78 майже чотири роки тому, 26 листопада 2014 року). Як ми прогнозували, на фоні цього зміцнився російський рубль, вийшовши на курс 61,74 рубля за долар. Така ситуація залишила Москву «на роздоріжжі». В одному сценарії московські можновладці можуть просто «умити руки» та відійти від іранської проблеми, залишивши свого важливого союзника на Близькому Сході наодинці із США, але таким чином відновити послаблену економіку за рахунок підйому цін на нафту, який прямо пов'язаний із кризою навколо Ірану. В іншому сценарії росіяни можуть виступити на підтримку збереження JCPOA (чи, скоріш, формування нової, «вигіднішої» угоди на яку чекає Президент Трамп), зберегти економіку Ірану як союзника у Сирійській війні та «ланцюжка» до російської торгівлі з Іраном, але у такому випадку втратити можливість заробити гроші на експорті дорожчої нафти (оскільки ціни, певно, відреагують на стабілізацію ситуації навколо Ірану та Сирії). Дивлячись на останні події світової дипломатії, вірогіднішим здається останній варіант, пов'язаний із участю московського керівника Володимира Путіна у переговорах Макрона задля збереження «іранської угоди».

У неділю 13 травня автоматизована прес-служба Білого дому Public Pool опублікувала інформацію про телефонну розмову Президента Сполучених Штатів Дональда Трампа з Президентом Французької Республіки Еммануелем Макроном. Зазначалося, що вже 12 травня президенти встановили зв'язок, щоб обговорити шляхи забезпечення взаємної та збалансованої торгівлі США та Франції у світі. Президент Трамп також підкреслив необхідність нової комплексної угоди, яка б стосувалася всіх аспектів «дестабілізуючої діяльності Ірану» на Близькому Сході. Цікаво, що з французької сторони наголосили на тому, що саме Еммануель Макрон ініціював телефонну розмову із Президентом Трампом (якого в ході свого візиту до США Макрон визначив «другом та союзником» Франції): «Президент Республіки в суботу (12 травня) подзвонив Президентові Сполучених Штатів Америки Дональду Трампу та закликав провести обговорення питань торгівлі й обговорити ситуацію на Близькому та Середньому Сході. Президент Республіки нагадав про велику стурбованість стабільністю цього регіону». На думку американських журналістів, обговорення президентами питань торгівлі також пов'язане із початком тиску з боку Франції та ЄС в цілому на Вашингтон заради звільнення європейського бізнесу від нещодавно підвищених  тарифів на сталь та алюміній. Казначейство США вже заявило, що дає європейським та іншим світовим компаніям три-шести місяців, щоб припинити усі свої контракти з Іраном, в тому числі будь-які покупки іранської нафти.

Задля такого впливу французька дипломатія почала активно залучати інші країни. Міністр закордонних справ Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Борис Джонсон та Міністр закордонних справ Французької Республіки Жан-Ів Ле Дріан зустрілися 14 травня у Лондоні, заявивши, що вони вимушені буквально «рятувати» іранську ядерну угоду після виходу США з JCPOA. Обговорюючи ядерну угоду між Іраном та групою 5+1 (Китай, США, Франція, Великобританія,  Німеччина та Російська федерація), міністри заявили про міжнародну підтримку іранської угоди. Ле Дріан наголосив: «Наша позиція – це рішучість і єдність, воля до збереження цієї угоди… Те, що США залишають міжнародну угоду, не означає, що ця міжнародна угода одразу стає недійсною… Ми залишаємось в угоді, і ми хочемо зберігати договір діючим, доки Іран поважає його пункти… угода залишається безпрограшною».  Французький політик також заявив, що позиція Великої Британії та Франції «єдина з німецькою позицією», що є особливо цікавим  напередодні Брюссельської зустрічі між міністрами закордонних справ Ірану, Франції, Британії та Німеччини.  Ле Дріан відомий прихильник «іранської угоди», ще 9 травня, після оголошення Дональда Трампа про вихід з угоди, оголосив про те, що Франція буде активно боротися за збереження договору: «Угода не закінчується. Може й відбувся американський вихід з угоди, але сама угода все ще існує. Регіон [Ірану] заслуговує на краще, ніж подальша дестабілізація, спровокована американськими діями. Отже, ми хочемо дотримуватися попередніх узгоджень, і ми бачимо, що Іран теж робить кроки уперед, що Іран поводиться себе стримано». Того ж дня він розповів про переговори Еммануеля Макрона зі своїм іранським колегою Хасаном Роухані, які все ж передували розмові Макрона з Трампом. Окремо, французький міністр фінансів Бруно Ле Майре сказав французькому радіо, що рішення Трампа стосовно Ірану було помилковим, і США не повинні «вважати себе поліцейським світової економіки».

Борис Джонсон висловив солідарність з Ле Дріаном, заявивши: «Сполучене Королівство та Франція прагнуть зберегти суть іранської ядерної угоди. Завтра у Брюсселі ми будемо розмовляти про те, що ми можемо зробити, щоб допомогти британським компаніям та європейським фірмам залишатися впевненими, що вони все ще зможуть займатися бізнесом в Ірані. Я не збираюся претендувати, що це буде легко, але ми зможемо це зробити, захистити наш бізнес від основних та вторинних американських санкцій… При цьому життєво необхідно продовжувати співпрацювати з США».

Дипломатична риторика пана Джонсона виступає контрастом до заяв з боку Ірану, представники якого налаштовані рішуче. Заступник голови іранського МЗС Аббас Аракчі в ультимативній формі заявив, що «у європейських країн є термін від 45 до 60 днів, щоб надати необхідні гарантії щодо захисту інтересів Ірану та компенсації збитків, завданих внаслідок виходу США з угоди». Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Зариф, перебуваючи  14 травня в Москві «на консультаціях», виступив із більш поміркованою заявою, оголосивши, що хоче отримати офіційне підтвердження від усіх учасників угоди про те, що вони будуть продовжувати дотримуватися її умов, особливо щодо надання економічної допомоги Тегерану.

Цікаво, що візиту Мохаммада Зарифа до Москви у понеділок передували ірансько-китайські переговори у Пекіні протягом вихідних. Відразу після оголошення Президента Трампа про вихід США з угоди, Китай висловив «жаль» з приводу рішення президента і пообіцяв «захистити» цю угоду. Як найбільший покупець нафти і газу з Ірану, а також найбільше джерело імпорту для Ірану, Китай, безсумнівно, має великий інтерес в іранській кризі. Торгівля Китаю з Іраном з 2006 року збільшилася більш ніж удвічі. Крім того, КНР виступила основним інвестором до іранської економіки, вклавши великі кошти в нові залізниці та порти в країні. Велика частина китайських компаній, що мають бізнес в Ірані, не співпрацюють із США взагалі, і тому не постраждають від можливих санкцій. Доларові санкції можуть також призвести до різкого збільшення торгівлі через юань, уникаючи контактів з фінансовою системою США, розповсюджуючи вплив валюти КНР на решту Азії (як зазначає Девід Додвелл, виконавчий директор Hong Kong-Apec Trade Policy Group, Малайзія та Пакистан вже організували більшу частину своєї торгівлі з Китаєм у юані). У такій ситуації «торгівельна війна» КНР та США може стати набагато серйозніше, що, певно, і є метою Президента Трампа, який від початку передвиборчої кампанії обіцяв жорсткіших методів захисту американського ринку від китайської економіки. Але поза межами американської сфери впливу КНР фактично отримує «карт-бланш» на створення паназійської економічної системи заснованої на юані у випадку, якщо США все ж змусить європейські країни зупинити або зменшити масштаби торгівлі з Іраном. Такий висновок може здатися конспірологічним, але за емоційними офіційними заявами лідерів як Сполучених Штатів, так і Китаю, може ховатися справжній інтерес: перекроїти карту впливів на території Азії як такої: з одного боку, Китай зупиняє довгу Корейську війну, з іншого боку, США створюють умови для домінації китайської економіки на Близькому і Середньому Сході. Доля Сирії та її союзниці Росії у такому сценарії залишається інтригою.

Позиція Китаю, який виступив «темною конячкою» у переговорах стосовно майбутнього іранської угоди також призвела до появи у французької дипломатії несподіваного союзника. 15 травня Еммануель Макрон обговорив ситуацію виходу США з іранської ядерної угоди із Володимиром Путніим, про що повідомила прес-служба Кремля. Двоє президентів «обмінялися думками щодо сирійського врегулювання і приділили особливу увагу ситуації після одностороннього виходу Сполучених Штатів із Спільного комплексного плану дій щодо врегулювання ядерної програми Ірану. Росія та Франція підтвердили свою прихильність до виконання цієї угоди». Президент Макрон також погодився відвідати Росію, щоб наступного тижня взяти участь у економічному форумі. Певно, Путін розуміє, що посилення впливу КНР на ізольований, санкціонований Іран, укупі із «м'якою силою» у Центральній Азії може тільки пришвидшити розвиток Китаю як континентальної сили в рамках усієї Азії, настільки, що для китайців співпраця із росіянами в регіоні виявиться непотрібною. Таке посилення Китаю може виявитися смертельним для майбутнього московської домінації у Центральній Азії, не кажучи вже про далекоглядні печальні наслідки для територіально азійських суб'єктів федерації.

Тим часом у президентській адміністрації США залишаються прихильники тиску саме на Європу для вирішення «іранської проблеми». Радник з питань національної безпеки Білого дому Джон Болтон, відомий представник «яструбів» в американській політиці заявив: «Я думаю, що європейці побачать, що в їх інтересах в решті-решт погодитися із нашою позицією та приєднатися до санкцій». Але пан Болтон не виключив санкції для європейських компаній, які продовжать займатися бізнесом з Іраном: «Це можливо. Це цілком залежить від поведінки інших держав». Обговорюючи причини такого рішення Білого дому він запропонував: «Я думаю, ви повинні почати спочатку ознайомитися з основними недоліками цієї угоди. По-перше, вона не зупинить Іран у його бажанні отримати ядерну зброю. Навпаки, така угода забезпечила Ірану "ширму" під якої він може продовжувати свої зусилля із озброєння атомними бомбами. І якщо б це продовжувалося, це дало б Ірану надзвичайну економічну вигоду без жодних гарантій того, що Іран перестане озброюватися».

Цікаво, що попри обіцянки Ле Дріана та Джонсона про те, що «Німеччина з ними погоджується», огляд ситуації у німецькому політичному бомонді зовсім не натякає на такий розвиток подій. Ми бачимо як Франція стверджує, що екстерриториальна частина іранських санкцій Сполучених Штатів (тобто, та частина яка стосується не лише Ірану, але й його торгівельних партенрів) є «неприйнятною», тоді як у Німеччині змирилися з тим, що з позицією Трампа вже «нічого не можна зробити». Так, в інтерв'ю газеті Bild am Sonntag Міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас оцінив шанси німецьких корпорацій на продовження бізнесу в Ірані після виходу США з ядерної угоди з Тегераном загалом песимістично, заявивши: «Я не бачу простого рішення щодо того, як захистити компанії від ризиків, пов'язаних з американськими санкціями».

Така позиція Німеччини, певно, пов'язана із сподіваннями на власні контакти у «Роснафті» та «Газпромі»: Маттіаса Варніга та Герхарда Шрьодера. Ставка Берліну на Москву як власний сировинний придаток поясняю меншу зацікавленість німців у збереженні «іранської угоди» та більшу – у продовженні економічних відносин ФРН (а з нею також Австрії та Швейцарії) із РФ, із побудовою газопроводу «Північний потік-2». Через це для німецького капіталу зараз небезпечніше ситуація із мобілізацією зусиль європейських екологів щодо блокування побудови трубопроводу, ніж американські санкції, стосовно яких німецькі корпорації вже шукають методи обходу. Німецький бізнес готовий ризикувати іранським ринком у тому випадку, якщо йому не заважатимуть продовжувати торгівельні відносини з Москвою, що також може пояснити чому Макрон заручив до переговорів Путіна.

Скоріш за все, у Брюсселі учасники угоди будуть обговорювати те, чи можлива взагалі подальша торгівля з Іраном. Блоку Франція-Англія, який живо підтримує продовження співпраці з Іраном, протистоять менш зацікавлена Німеччина, «яструби» США та таємничий Китай. Президент Дональд Трамп, підтриманий агресивною риторикою такого радника як Джон Болтон, в решті-решт ускладнив внутрішні європейські відносини можливими економічними та фінансовими наслідками широкомасштабних санкцій.

Чи з'явиться нова, реформована «іранська ядерна угода», «вигідна угода», яку так довго обіцяв Президент Трамп? Певно, це залежить від того, що запропонували французи американській стороні, та наскільки ці пропозиції співвідносяться із американськими та китайськими планами щодо майбутнього країн Азії. Так чи інакше, союз сил Заходу, невід'ємними частинами якого є США, Французька Республіка, Федеративна Республіка Німеччина та Сполучене Королівство, через питання Ірану не розпадеться, і після узгодження певних економічних питань ми можемо очікувати на формацію нового методу тиску на «країни-ізгої», особливо учасників Сирійської війни.