Nord Stream 2: конфликт интересов

«Північний потік» – російський газопровід до Німеччини, прокладений через Балтійське море, «навколо» України та Республіки Білорусь. Після подій 2014 р. та введення санкцій проти Російської Федерації країнами Європейського Союзу українські експерти очікували зупинення газопроводу чи санкцій проти «Газпрому» у цій сфері. Але не дивлячись на активні санкції Німеччини та США проти ряду представників російської індустрії, Nord Stream продовжив існування.

Причина цього? У випадку санкцій під загрозою опинилися б великі гроші власне європейських компаній. Подивимося на структуру фінансування: оператор газопроводу – швейцарська компанія Nord Stream, 51 відсоток якої належить російському «Газпрому», по 15,5 відсотки – німецьким BASF/Wintershall та E.ON Ruhgas, 9 відсотків – нідерландській Gasunie, та ще 9 відсотків – французькій GDF Suez.

Відсутність санкцій щодо першої гілки «Північного потоку» мотивувала «Газпром» перейти до планування «Nord Stream 2» – проекту магістрального газопроводу з Росії в Німеччину через Балтійське море довжиною понад 1200 кілометри та загальною потужністю 55 млрд. кубометрів газу. Вже у червні 2015 року було підписано угоду про будівництво двох ліній газопроводу між «Газпромом», Royal Dutch Shell, E.ON, OMV, та Engie.

На жаль для «Газпрому» та його планів, за 4 роки не відбулося покращення позицій Росії чи падіння «світової напруги» навколо її дій, а «шпигунська війна» та інтервенції у вибори країн Заходу тільки посилили бажання європейських політиків покарати росіян. Звичайно, бажання політиків та економічні інтереси європейських компаній не завжди збігаються. Німецька та австрійська промисловість особливо зацікавлені у «Північному потоці» та лобіюють презентацію «Північного потоку-2» як проекту, який не має нічого спільного із політикою, а є виключно комерційним питанням (це ж саме заявляв і особисто Володимир Путін). Хоча історія російських «газових війн» прямо суперечить такому визначенню проекту (власне, саме заради політичних амбіцій – послаблення позицій України та Білорусі як транзитних країн, і був організований оригінальний «Nord Stream»), але самі війни виступають стимулом до пошуку прямого контакту з РФ з боку німецького бізнесу. Тому не дивно, що не дивлячись на консолідацію сил Заходу проти російського впливу після інциденту в Солсбері, німецька сторона мала інші інтереси та вже 27 березня 2018 р. проект отримав дозвіл на будівництво та експлуатацію трубопровідної системи в Німеччині.

Звичайно, інтереси підприємців Німеччини конфліктують не лише із загальною атмосферою солідарності Європи у підтримці України та санкціях проти Кремля, але й із інтересам Сполучених Штатів Америки. Американці розглядали можливості економічної ізоляції РФ та експорту власних енергоресурсів до Європи з 2014 р., але масштаби інфраструктури, які необхідні для повної «заміни росіян американцями», поки що не дозволяють європейцям повністю відмовитися від російського газу (а враховуючи вищезгадані цифри, будуть означати втрату великих грошей для провідних компаній).

Окрім американців та українців, серед найбільш голосних критиків німецько-російського проекту є Естонія, Латвія та Литва, міністри закордонних справ та оборони яких на початку березня зустрілися зі своїми американськими колегами у Вашингтоні. Через це не дивно, що тема протистояння будівництву «Nord Stream 2» порушувалася і надалі в ході зустрічі Президента Сполучених Штатів з президентами Литви, Латвії та Естонії у Білому домі. Дональд Трамп виступив проти «підтримки проекту Німеччиною» коли голови держав обговорювали питання безпеки та енергетики.

«Навіть зараз Німеччина платить 1 відсоток [бюджету на оборону, за стандартами НАТО], та й навіть той 1 відсоток сплачують неповністю. Німеччина підключає трубопроводу у Росію, якій Німеччина планує заплатити мільярди доларів за енергію, і я кажу: «Що ж це коїться? Чому Німеччина виплачує Росії великі гроші, коли це вони будують той трубопровід?» Це неправильно» – обурився Трамп.

«Це брехливі новини. Він порівнює «яблука та апельсини»», – прокоментував слова американського президента Йоахім Пфайфер, німецький парламентарій від партії Християнсько-демократичного союзу канцлера Німеччини Ангели Меркель. Він, як і інші депутати в коаліції Меркель висміяли слова Трампа, заявивши, що президент, певно, шукає шляхи сприяння експорту зрідженого природного газу з розщеплення сланців.

Але не лише американський президент висловив незадоволення німецькою співпрацею із «Газпромом». США, ряд європейських країн, особливо Данія, Польща та Литва, виступили проти «Nord Stream 2», стверджуючи, що це збільшить вплив Росії на європейські енергетичні ринки. У листопаді 2017 року парламент Данії схвалив закон, який дозволяє владі країни заборонити будівництво «потоку» у територіальних водах Данії. Російські урядовці заявили на це, що знайдуть альтернативний шлях у разі відмови Данії від дозволу існуючого маршруту. Польща та Литва побудували термінали для зрідженого природного газу (ЗПГ). У 2017 р. Польща прийняла поставку першої партії американського ЗПГ, і президент США Дональд Трамп заявив, що хоче збільшити експорт ЗПГ до Європи.

Європейська комісія також виступає проти «Північного потоку 2», але каже, що немає жодних законних підстав блокувати це. ЄС сподівається пом'якшити ризик російського впливу шляхом інвестування в сполучення трубопроводів через європейські кордони. Ной Гордон з центру Центр європейських реформ пояснив позицію ЄС використовуючи приклад України: «Нашою метою є стійкий газовий ринок, в якому газ вільно проходить через кордони… Протягом двох років Україна не купувала жодного газу у Росії. Замість цього вони зазвичай купують газ, російського походження, як правило, але опосередковано, від європейських торговців, таких як Німеччина, як голландці. Так що, якщо б європейський ринок газу був достатньо міцним, і якщо Європа була б більш енергоефективною і використовувала менше газу, російського чи іншого, то Росія більше не змогла б втрутитися у наші справи або використовувати газ як зброю».

Фактично, задля захисту німецьких інтересів експерти ЄС роблять логічну помилку, екстраполюючи окремий приклад України на всю Європу. Запропонована розгалужена європейська газова інфраструктура та внутрішній ринок енергоресурсів може допомогти у короткотривалих подіях «газових війн», але продовження купівлі цих ресурсів здебільшого від РФ так чи інакше означає укріплення енергетичної залежності. Більш того, оскільки метою «Північних потоків» є, за задумкою росіян, позбавлення України 90 відсотків російського газового транзиту, у такому випадку мішенями російських «газових війн» можуть стати власне німецькі підприємці та політики, надаючи Кремлю нові важелі для впливу.

Таку позицію стосовно російських проектів газопроводу підтримують не лише зацікавлені компанії-інвестори. Наприклад, 5 квітня 2018 року уряд Фінляндії надав першу згоду (з необхідних двох) на проект будівництва газопроводу «Nord Stream 2 AG» щодо ділянки трубопроводу, яка проходить через виняткову економічну зону Фінляндії. Приблизно 374 кілометри (з 1220 загальних) проходять через цю економічну зону.

Чи стане цей проект реальністю? Хоча власне німецька та російська сторони зацікавлені у будівництві потоку та посилаються на американські інтереси щодо продажу ЗПГ обговорюючи «саботаж» проекту, але інші балтійські країни можуть відмовити у будівництві «Nord Stream 2» через свої територіальні відмовити, як вже зробили Данія та Польща. Верховна Рада України прийняла постанову «Про Звернення Верховної Ради України до міжнародного співтовариства щодо неприпустимості будівництва газопроводу Nord Stream-2 та монополії Російської Федерації на газових ринках світу», а Президент України заявив, що проект вимагає перевірки «з економічної, політичної та моральної точки зору». Зі свого боку, Сполучені Штати ввели санкції проти представників російської «олігархії». А конкретно, щодо керівника «Газпрому» Олексія Міллера, причому у формулюванні санкційного списку прямо пов'язали дії проти Міллера із Виконавчим наказом Президента США UKRAINE EO 13661 (17 березня 2014 р.), який направлений проти представників російського уряду, яки є порушниками демократичних процесів та інституцій в Україні.

Чи зможуть такі ініціативи зупинити німецькі та російські інтереси? Яка сторона матиме більший вплив у політичних кулуарах країн басейну Балтійського моря, без яких неможливо прокласти трубопровід? Ці та інші питання є дуже важливими для стратегів американської президентської адміністрації, які побачили «нестиковки» в економічних інтересах Вашингтона та Москви, що нарешті викликало протест навіть у Дональда Трампа, відомого за особисті «москвофільські» вислови.

Але не треба забувати, що за оцінкою директора-розпорядника оператора проекту компанії Nord Stream AG Маттіаса Варніґа, газопровід «Північний потік» окупиться через 14 – 15 років за умов повного завантаження труби. Тому оцінка «ризику» Nord Stream для інтересів, наприклад, України та Сполучених Штатів, буде залежати від того, чи зміниться статус РФ протягом цього періоду, чи зможе її енергетичний сектор уникнути санкцій та чи зможе Кремль забезпечити вплив на транзитні країни балтійського басейну. Як показали події цього року щодо спроби «Газпрому» зупинити подачу ресурсів через український газопровід, поки що Москва не в змозі відмовитися від українського транзиту без загрози аварій у власній секції інфраструктури.