Не беременна: как справиться с новостью о собственном бесплодии

За даними ВООЗ, приблизно 17,5% дорослого населення — орієнтовно кожен шостий у всьому світі — має безпліддя.

При цьому показники, наведені у доповіді, порівнянні для країн з високим, середнім і низьким доходом: 17,8% у країнах з високим рівнем доходу та 16,5% у країнах із низьким і середнім рівнем доходу. Тобто це серйозна проблема охорони здоров'я в усьому світі. Водночас автори доповіді зауважують, що у багатьох країнах і деяких регіонах бракує статистичних даних щодо безпліддя. 

ВООЗ вважає безпліддям "захворювання чоловічої або жіночої репродуктивної системи, яке визначається ненастанням вагітності після 12 або більше місяців регулярного незахищеного статевого акту".

Як ідеться в доповіді ВООЗ, безпліддя "може спричинити значні страждання, стигматизацію та фінансові труднощі, впливаючи на психічний та психосоціальний добробут людей".

На рівні держав це має бути краща політика у галузі охорони здоров'я та державне фінансування лікування безпліддя, щоб поліпшити доступ до таких послуг, вважає докторка Паскаль Аллоті, директорка відділу сексуального та репродуктивного здоров'я та досліджень у ВООЗ. 

В Україні існує державна програма лікування безпліддя методами допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) за бюджетні кошти. Відповідно до програми, жінки віком від 19 до 40 років, які мають абсолютні показання, мають можливість безоплатно отримати першу спробу запліднення, яку медзакладу оплатить держава. 

Але кількість учасниць цієї програми вкрай обмежена, взяти участь у ній можуть тільки жінки з кількома визначеними патологіями (а їх є не один десяток) і це може бути тільки одна спроба екстракорполярного запліднення (ЕКЗ). Водночас такий спосіб стати батьками підходить не кожній парі й успішність його зовсім не стовідсоткова. А в приватній клініці одна така спроба коштуватиме багато десятків тисяч гривень. 

Деякі пари йдуть шляхом усиновлення, що теж нелегко. 

І якщо всі спроби марні, врешті рішення — це прожити свій біль, прийняти фактичний стан речей і далі жити повним життям. 

Про те, як можна цього досягти і як зменшити рівень стресу в разі безпліддя, "Рубрика" поспілкувалася з системно-сімейною психологинею, арттерапевткою та консультанткою в інтегративному підході Наталією Лазаренко та письменницею, авторкою заснованих на реальних подіях книг "Не вагітна" і "Мам" Каріною Савариною.

"Зараз мій стан починав мене лякати. Я все більше скочувалася кудись у невідоме. Всі навколо мене чомусь вагітніли, а я ні. Може, і правда треба було звернутися до Бога чи Меркурія? До зірок? Треба все переосмислити, заглянути всередину себе? Я робила щось не так, як усі. Чому вони можуть завагітніти, а я ні? Чому ніхто не рахує дні циклу, не думає про кращі години для зачаття і не закидає ноги до стелі після сексу? Дехто з них навіть не знає, що означає слово «овуляція». А я знала. Я тепер майже все знаю про свій організм. Все контролюю. Записую. Рахую. Але поняття не маю, чому я не вагітнію" — уривок із книги "Не вагітна".

Каріна Саварина написала свою першу книгу "Не вагітна", коли її усиновленій донечці Марусі вже було півтора року. 

"У мене був щоденник планування вагітності, час від часу я туди писала якісь історії. Нікому його не збиралась показувати. У якийсь момент розгорнула його знову. І раптом зрозуміла, що змінююся, я інша людина, а та, попередня, відпливає від мене кудись далеко. Я мушу це зараз зробити. Написати книжку, з якої люди зрозуміють, як живуть люди, які планують вагітність. Адже тисячі жінок ставлять п'явки та інше, тому що не знають, що робити вже після доказової медицини, вже після всього пройденого", — розповідає Каріна Саварина.

Ця книга про те, як молода дівчина намагається стати мамою. П'ять років планування вагітності вона мимоволі перетворює на особисте пекло. Це, як ідеться в анотації, "розповідь про походи до лікарів, знахарів, ворожок та екстрасенсів; подвійне життя у соціальних мережах; операції та штучне запліднення; думки про усиновлення; еміграцію в Чорногорію та повернення в Україну". 

"…Колона тихо співала, і ці вібрації знаходили своє призначення. Я почала переключатися з думок про диван, інстаграм, фейсбук, гінекологів і екстрасенсів на якийсь потік внутрішнього свідомого. Відчула, яка я засмикана, стомлена та напружена. Промайнула думка про любов до світу, якої в мені залишилося дві-три краплі. Я ненавиділа кожну вагітну жінку у своєму оточенні й цю несправедливість, яка звалилася на мої плечі. Чому не я і чому я?" — уривок із книги "Не вагітна".

Каріна написала її за 60 днів, у ті години, коли з дитиною була няня. 

"Через 60 днів я просто лягла на підлогу і три години лежала як мертва риба. Я не могла нічого сказати й зробити, тому що, написавши все від самого початку, я сама була в шоці, як я вижила, — ділиться Каріна. — Я дуже емоційна і надчутлива людина, це мені вже потім пояснив психотерапевт. Мені дуже важко було все це переживати. Комусь, можливо, легше. Можливо, інша жінка, яка не може завагітніти, врешті каже: окей, я більше не буду цього робити, буду жити своїм життям. Я не така, тому рекомендую писати ці щоденники, тому що щодня це тебе вивільняє потрошку, тобі стане легше".

Але потреби пропрацювати проблему з психологом чи психотерапевтом це не знімає, каже Каріна Саварина. Вона радіє, що свого часу знайшла фахівця, який допоміг подолати цей складний досвід. 

Ситуація в кожної та кожного своя, тож Каріна Саварина дає пораду тільки собі, якою вона була в період п'яти років неуспішного планування вагітності:

"По-перше, Каріно, не треба звільнятися з усіх робіт і зациклюватися на цьому питанні. Продовжуй працювати, чимось займатися, додавай нові хобі, вчи мову, розвантажуй мозок від цієї проблеми.

По-друге, регулярний спорт, щоб не зайти в депресію. Це те, що мені потім допомагало, і зараз це вже звичка: постійний басейн, біг, якісь фізичні вправи вдома. Щось я постійно роблю через не хочу, щоб не повертатися в депресивні епізоди.

Я себе довела до складного стану тим, що просто завмерла, нічого не робила, втратила всіх друзів, не працювала, не займалася спортом, а просто далі й далі йшла вглиб цього колодязя.

Тому не відмовлятися від життя. 

По-третє, якщо є можливість, звичайно, знайти психотерапевта чи психолога, це вже індивідуально. Але якщо вам не сподобався психотерапевт, дуже прошу не зупинятися і шукати саме свого. Тому передусім допомога собі фізична і психічна. 

По-четверте, звичайно, розмовляти з партнером або з партнеркою. Я у своїй книжці також писала, що не одразу зрозуміла, що тут не тільки я. А далі сідати і оцінювати ситуацію, виходячи з фінансового становища".

Системно-сімейна психологиня Наталія Лазаренко передусім радить парі пройти всі необхідні обстеження, виключити біологічні дисфункції організму, звернутися до репродуктолога. 

"Нехай гінеколог і репродуктолог будуть вашими найкращими друзями. У вас повинні бути свої перевірені контакти, ті лікарі, з якими вам зручно, комфортно, гарно працювати", — звертається пані Наталія до жінок.

Можна звернутися за такою підтримкою і під час походів до лікарів, якщо ці візити емоційно виснажливі, і жінка сумнівається в собі, у своїй здатності мати дітей, каже Наталія Лазаренко. 

Також допомога психолога потрібна, додає фахівчиня, коли у жінки встановили безпліддя, але вона дуже хоче мати дітей і ніяк не може усвідомити цього, зрозуміти, прожити й відпустити цю ситуацію, знайти себе і розвиватися в якомусь іншому напрямку, переключитися врешті-решт на щось інше.

Підтримувати й любити себе потрібно завжди, нагадує психологиня. Варто сприймати себе такою, як ви є, знати свої слабкі та сильні сторони.

У ситуації безпліддя можна дозволити собі якийсь час поплакати. 

"Бо не такі страшні ті сльози, як стрес та почуття, які можуть жити всередині жінки, а вона не хоче або не може в силу якихось обставин дати вихід цим емоціям, — застерігає Наталія Лазаренко. — Я завжди пропагую любов до себе, бо це означає любити себе у хвилини своєї слави й у хвилини, коли ми не на висоті: коли ми впали, коли нам боляче, коли ми хочемо плакати, коли ми гніваємося чи дратуємося. 

Саме тоді треба проявити цю любов до себе як розуміння своїх емоцій та потреб тут і зараз. Чого мені не вистачає? Чого я зараз хочу? До чого я прагну? Такий самоаналіз, саморефлексія і є пізнанням себе, сприйняттям себе".

Психолог якраз і допоможе в усвідомленні та проживанні емоцій. 

Наталія Лазаренко, як арттерапевтка, використовує відповідні техніки. Наприклад, за допомогою метафори зобразити себе: як я виглядаю, коли я хочу, але не можу мати дітей: як зозуля чи пташка без гнізда, чи бджілка без свого вулика?

"Ми завжди повинні пам'ятати, що це біль і людині важливо його проговорити та прожити. Підтримка психолога полягає в тому, щоб допомогти людині прийняти біль, не придушувати його, не маскувати під щось інше. Проживаючи біль, ми підіймаємось на нову сходинку нашого розвитку і дорослішаємо. А коли дорослішаємо, то більше не сприймаємо так критично цю ситуацію", — пояснює психологиня.

У ситуації безпліддя жінка може уявляти себе начебто пустою, нездатною, неспроможною, ніби у неї немає продовження, що вона якась дефектна, неадекватна, не жіночна, каже психологиня. 

"Але я пропоную жінкам поглянути на цю ситуацію під іншим кутом. Завдання жінки — це насамперед вибудувати відносини, а не народити дітей. Тобто на першому місці "Я" та мої потреби, на другому місці — мої стосунки з чоловіком, на третьому — наші спільні діти", — перераховує Наталія Лазаренко. 

Материнство — це одна з можливих соціальних ролей жінки, поруч із такими як бізнеследі, працівниця, донька, сестра тощо. 

Жіночність і материнство не пов'язані між собою, це знову ж таки треба усвідомити й відокремити, каже психологиня:

"Як жінка, я хто? Як жінка, як я почуваюся? Яка у мене мета, як у жінки? Які у мене ще плани в житті, окрім того, що я хочу і не можу мати дітей? Що я хочу робити?" 

Ці пункти треба не просто написати, а почати втілювати у своєму житті.

Варто пам'ятати, що інколи бажання мати дітей нав'язане нам і треба відслідковувати: чи точно я хочу мати дітей і для чого я хочу мати дітей, — наголошує Наталія Лазаренко.

Коли жінка повноцінно реалізує себе як особистість, це дійсно може бути її рішенням — не мати дітей. 

Психологиня звертає увагу на ще один чинник: "Буває, що ми думаємо «ну, дітей ми ще встигнемо мати». І коли чоловік чи жінка дізнається, що він чи вона не можуть мати дітей, це стає як заборонений плід — підсилюється бажання мати дитину і вони ніби зациклюються на ньому. Те, що нам недоступне, зазвичай підвищує наш інтерес, підвищує нашу мотивацію — так спрацьовує наша психіка. Заборонений плід стає найсмачнішим. Треба враховувати цей фактор".

"Важко пояснити чоловікові своє бажання стати мамою, вони ж не вагітніють. Він дивився на мене з переляканою жалістю. Можливо, я вже перетнула межу і перейшла у стадію стати мамою за будь-яку ціну" — уривок з книги "Не вагітна".

Окрім біологічного материнства, жінка може надавати психологічне: як підтримку іншим людям, які потребують цього — це можуть бути як діти, так і дорослі люди. 

Наталія Лазаренко пояснює: "Функція психологічного материнства — давати те, що хочемо дати своїм дітям: доброту, турботу, відчути себе потрібною. Іноді жінки самі говорять: «Я хочу народити дитину, бо хочу відчувати себе потрібною». Тут йдеться радше не про потребу в материнстві, а про необхідність бути потрібною. Ось ці потреби також варто розрізняти. В цьому також допомагає розібратися психолог чи психотерапевт".

Крім того, багато ілюзорних уявлень про материнство нам нав'язані із соціальних мереж (і про це, до слова, також частково книга "Не вагітна"), із фільмів, які транслюють образ щасливої матері, для якої бути мамою це суцільне задоволення і радість, каже психологиня.

Але це насправді важка робота: завагітніти, виносити дитину, вигодувати її. Дуже часто жінки, які мають дітей, вигорають у цій повсякденній роботі. Дуже важливо, щоб жінка не ідеалізувала материнство. 

Також психологиня розповідає, що деякі жінки відмовляються від варіанта ЕКЗ (екстракорполярного запліднення), начебто вважаючи себе не здатними завагітніти, кажучи: "не доля мені завагітніти". Але потім, попрацювавши з психологом, вони змінюють свій погляд на інший: "А чому б і ні? А чому це не варіант?" Завжди є варіант усиновлення дітей, також нагадує фахівчиня:

"Справа в прийнятті: «Я приймаю цю ситуацію, у мене буде іншим способом, іншим шляхом, але я досягну цієї мети»".

Психологиня наголошує: "Варто пам'ятати, що якщо людина не просить допомоги, не треба нав'язуватися. Ми повинні вірити в те, що людина впорається самостійно. Якщо їй це не вдається, можемо дати їй якусь ідею, як пережити та подолати цю ситуацію, але в жодному разі не нав'язувати свою допомогу в сенсі «давай поговоримо, поплачешся мені, ой ти бідненька». У жодному разі не треба жаліти цю людину і створювати їй цим комплекс неповноцінності". 

У книзі Каріни Савариної є цілий список фраз із 15 пунктів, які вона в жодному разі не радить говорити подружжю, жінкам та чоловікам, які не мають дітей. Звісно ж, сюди входять і запитання "Коли діти?", і вислови на кшталт "Все буде добре", "На все воля Божа" тощо. Авторка робить висновок:

"Питання про дітей НЕДОРЕЧНЕ ЗАВЖДИ". Якщо людина вирішила поділитися з вами своєю важкою ситуацією, просто скажіть: «Мені дуже шкода, що з тобою таке сталося»". 

Але недоречні вислови все одно "прилітають". Що робити, щоб не реагувати на них болісно?

Порада від психологині Наталії Лазаренко: "Прописати собі всі варіанти фраз, які вас емоційно чіпляють: все те, що вам боляче, що ріже слух, що дратує. Розраховуємо на своє усвідомлення: коли я ці фрази пропишу і прочитаю, вони мені вже не здаватимуться такими дратівливими. Йдеться про зміну своїх переконань".

Робота з психологом може допомогти знайти в собі внутрішні ресурси й опори, тоді чужі зауваження не руйнуватимуть вашого відчуття самоцінності.

Героїня книги Каріни Савариної, що вийшла друком 2020 року, стверджує: "Ми сидимо в коридорах лікарень, на форумах планування вагітності, для нас побудовано безліч клінік, де роблять ЕКЗ, ми ревемо, дивлячись на одну смужку на тесті, але ми не з'являємося в просторах гарних інстаграмів, про нас не пишуть на обкладинках журналів, я не бачила жодної статті про щасливе життя з довгим плануванням вагітності".

А яка ситуація вже після виходу книги? 

Каріна Саварина розповідає, що досі отримує відгуки на книгу, вона їх ділить на три умовні типи. 

Перший — найбільший і суто непублічний. Таких відгуків близько тисячі, і це приватні повідомлення, довгі листи.

"Ці люди ніколи публічно не напишуть, що прочитали мою книжку. Тому що вони живуть у цьому і вони не хочуть комусь ще це показувати. Майже всі ці листи починаються зі слів: «Ви ніби написали книгу про мене». Тому що цей шлях дуже схожий. І ці відчуття, що ти якийсь не такий, ти недожінка, недолюдина і все інше", — ділиться Каріна. Ці відгуки допомогли їй вистояти.

Другий тип — відгуки від публічних людей. Наприклад, це книжкові блогери, які емпатують таким історіям, їхні коментарі досить теплі. "Це менша частина, але вони також мене тримають", — каже письменниця.

І третій тип відгуків — суто публічний. 

Каріна Саварина ділиться: "Я не отримала жодного особистого листа зі словами: «Навіщо ви розказали, що ми не можемо завагітніти?». А ці люди публічно приходять і розказують, що це жахлива людина написала жахливу історію про жахливу жінку. Мовляв, ти інфантильна, ти зациклилась на дитині, як наче нічого більше немає. Я шостий рік мама, але це читають люди, які прямо зараз так живуть. І це їх ображає". 

Ще одна категорія людей, які читають і радять книгу іншим, зі слів Каріни Савариної, — психотерапевти, психологи, акушери, репродуктологи, гінекологи.

Письменниця додає: "Моя психотерапевтка три роки зі мною. Вона колишній психіатр. Так от, вона мені каже: «Я вашу книгу раджу не тільки людям, які не можуть завагітніти, а й тим, які зациклились на якійсь проблемі. Люди, які дочитують до кінця, по-своєму знаходять якийсь вихід». У мене була клінічна депресія, і це було зациклення на якійсь проблемі, з якої я потім виходила.

Тому коли лікарі мене відмічають в цих дописах, я отримую надію, що зробила комусь легше. І я на тому тримаюся". 

"Я сиділа у прохолодному напівтемному коридорі міської лікарні з іншими нещасними. Ось вони, мої споріднені душі чи, скоріше, тіла. Тіла, що не хочуть нам дати омріяну дитину. Тіла, з якими ми робимо що завгодно, аби тільки побачити ту другу смужку. Це були стомлені жінки, без радості на обличчях. Ми наче помирали. Бліді лиця, запухлі від сліз очі. Це були ми. Інша сторона медалі планування вагітності. За дуже короткий строк милі дівчата перетворювалися на знервованих, колючих людей" — уривок з книги "Не вагітна".