“Разве так строится «украинский Арлингтон»?!”: почему протестуют семьи погибших защитников и что делать

"Рубрика" поспілкувалася з рідними полеглих воїнів, які вимушені тримати прах своїх рідних вдома або в крематорії, побувала на їхній акції протесту, а також отримала відповідь на запит від державної установи "Національне військове меморіальне кладовище".

У чому проблема?

В Україні триває 10-й рік російсько-української війни, і вже другий рік вона повномасштабна. До сьогодні в нашій державі полеглих на цій війні захисників і захисниць ховають на звичайних кладовищах, які часом заповнені вщерть.

Частина родичів загиблих, і зокрема тих, хто мешкав на нині тимчасово окупованих територіях, досі не можуть віддати належну шану своїм найдорожчим людям. Хтось тримає прах у крематорії за домовленістю, хтось у своїх домівках, на тумбочці біля ліжка, як кажуть родичі. Така ситуація дуже ображає людей, які й без того переживають сильне горе.

Національного військового меморіального кладовища фактично немає і нині немає ясності, коли воно реально з'явиться.

Три історії, одна реальність

"Вони нам обіцяли Арлінгтон ще рік тому", — не приховує обурення Наталя Міхахос, матір загиблого захисника Ігоря Краснобрижа.

"Якщо це Арлінгтон, то це такий символ, що Україна своїх героїв не забуває. Це знак нашої поваги до загиблих і нашої подяки за свободу, за те, що ми зараз живемо. А натомість їх «виселяють» на трасу і ніяк не можуть вирішити це питання", — продовжує пані Наталя.

Вона розповідає, що син Ігор говорив батькам: якщо щось станеться і в Маріуполі не буде можливості його поховати, тоді він хотів би бути в Києві поруч із побратимами.

Ігор Краснобриж народився 15 березня 1995 року. А загинув 16 березня 2022 року, щойно перейшовши поріг 27-річчя. У захисника, який віддав життя під час оборони "Азовсталі", залишилися донечка і дружина.

Ігор має шість нагород, каже Наталя Міхахос, серед них орден "За мужність" 3 ступеня (посмертно), також посмертно йому надали статус почесного громадянина міста Рівне.

"Уявіть, 30 серпня того року було прощання у нас на Байковому цвинтарі. Ми провели кремацію. А урна досі знаходиться в офісі Патронатної служби «Азова». Я не можу забрати її додому, бо збожеволію. Я і так тут реву цілими днями", — ділиться Наталя Міхахос.

"Куди мені піти? Нині я живу в Рівному, у нас теж зробили виставку пам'яті загиблих героїв. На місцевому Майдані стоять банери й ми з чоловіком тепер щодня ходимо туди. А більше нам прийти нікуди. Зараз виставка завершиться, і все. І стоїть у мене тільки портрет. Ну, як це так? Я не можу прийти до сина вже більше року", — з болем говорить пані Наталя.

Дружина захисника Олега Рибальченка Анастасія Плоха каже, що годування обіцянками щодо кладовища почалося з Мінветеранів:

"Представники міністерства спочатку казали, що дуже багато сімей «азовців» чекають так само кладовища. Мовляв, якщо ви кремацію обираєте, то не переживайте, скоро буде кладовище і тоді всіх їх там розташують. Інших варіантів нам і не пропонувалось. Ну і все, чекали".

Потім інформація щоразу змінювалася: спочатку казали про Лису гору, тоді про Биківню, а 20 серпня вона вже просто прочитала, що все переноситься в Гатне.

Олег Рибальченко ("Риба") пішов воювати добровольцем ще у 2014-му році, будучи студентом історичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. В 2015-му повернувся, завершив навчання, став магістром, потім працював журналістом, розкривав корупційні схеми.

"24 лютого 2022 року вони з тими ж хлопцями-добровольцями зібрались разом. Своєю ротою «УВО» вступили до 23-го окремого батальйону спецпризначення імені Богдана Хмельницького при окремій президентській бригаді ЗСУ. Вони брали участь у боях на Київщині з боку Броварів. Потім влітку готувалися і з осени були в боях на Бахмутському напрямку", — переповідає Анастасія історію коханого.

"Весь час вони там стояли: Кліщіївка, Озерянівка, всі ці селища. Він був у штурмовій розвідувальній роті. 21 грудня загинув. Це був артилерійський обстріл, снаряд потрапив прямо в окоп…" — каже вдова навіки 28-річного воїна.

Жінка також обурена:

"Ніхто з родичами не спілкується, це робиться все тихо. Де той проєкт, про який говорили пів року, невідомо. Ми тільки читаємо інформацію, і ніхто нічого не розуміє. Звертаємося до тих представників Мінветеранів, з ким спілкувалися раніше, а вони вже там не працюють. І жодної комунікації від чиновників".

"Ми самі з Маріуполя. У нас війна почалась не зараз, а вже давно", — говорить мама бійця з позивним "Вектор", голова громадської організації родин загиблих захисників України "Серце нАЗОВні" Віра Литвиненко.

Розповідає про сина Владислава: "З 20-ти років він бігав на Майдан, був учасником Революції Гідності. З Майдану пішов добровольцем, воював під Донецьком, у Пісках, а в червні 2015 року уже був в «Азові». Ми на той час вже виїхали в Київ, а він повернувся в Маріуполь. І всі ці роки відслужив. Поки служив в «Азові», закінчив Київський національний університет культури та мистецтва за спеціальністю «дизайн інтер'єру». Диплом захищав на Світлодарській дузі по скайпу: знайшов сарайчик, розклав там проєкт свій. Навчався, коли у відпустки приїжджав, я його майже не бачила".

Коли почалась повномасштабна війна, він більше переживав за рідних у Києві, ніж за себе, просив рідних виїжджати. Зв'язку з ним у Маріуполі майже не було. Остання розмова пані Віри з сином була 18 березня минулого року:

"Ми так довго поговорили. Він сказав: «Хай як там буде, а ви знайте, що я ні про що не шкодую». І все, потім тиша. 25 березня в нього день народження. Ми його вітали, але він не читав. Тільки 7 квітня мені повідомили, що 23-го він загинув у вуличних боях. В будівлі тої школи, куди ходив на спорт. Там був командний пункт. Він був у групі розвідників-спецпризначенців".

Побратими розповідали, що він був дуже потужним воїном, витривалим, сміливим, сильним. Рвався в бій.

"Зараз я організовую виставки на вшанування «азовців», збираю інформацію і бачу, що там усі хлопці такі вольові, мотивовані. Всі як один, були навчені, захищали нас", — розповідає Віра Литвиненко.

Сина кремували в листопаді минулого року.

"До листопада в нас тимчасове зберігання в крематорії. Потім будемо забирати додому. Поповнимо ряди тих, в кого прах сина на тумбочці біля ліжка", — з гіркотою каже пані Віра.

Що відбувається?

На думку родичів загиблих, відбувається приниження, затягування і замовчування суспільно важливої інформації.

Щоб можна було створити національне військове меморіальне кладовище, потрібен окремий законодавчий акт.

Один законопроєкт був ухвалений у першому читанні ще до повномасштабної війни, але до його підписання справа не дійшла. 

У травні 2022 року президент підписав цей законопроєкт уже як Закон № 2292 "Про внесення змін до деяких законів України щодо Національного військового меморіального кладовища" (НВМК). Цей закон визначив, що таке НВМК, хто там може бути похований і хто відповідає за його будівництво. 

Зокрема там ідеться: "Національне військове меморіальне кладовище є об'єктом права державної власності, розміщується на землях державної власності та не підлягає приватизації або передачі в оренду.

Місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається з урахуванням громадських інтересів".

Спочатку, як розповідає голова громадської організації родин загиблих захисників України "Серце нАЗОВні" Віра Литвиненко, родини загиблих справді включали до робочих груп, які з літа 2022 року займалися пошуком оптимальної ділянки під таке поховання. Серед них була і ділянка на території Гатненської ОТГ (біля так званої Одеської траси), і її відразу відкинули: там проходить ділянка охоронюваної в ЄС Смарагдової мережі.

Після протестів екологів відкинули й ділянку на Лисій горі, потім зупинилися на ділянці в Биківні. Її затвердили в березні 2023 року. Тоді родинам загиблих обіцяли перші черги поховань на жовтень-листопад 2023 року.

У травні 2023 року народні депутати конституційною більшістю ухвалили Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища в місті Києві".

Восьмого травня закон передали на підпис Президенту. І на цьому питання застрягло. Станом на момент підготовки цього матеріалу закон не був підписаний.

2 серпня відбулася чергова зустріч представників Міністерства у справах ветеранів із родинами загиблих. На ній, каже Віра Литвиненко, родини загиблих чітко сказали, що категорично проти ділянки не в межах Києва. Їм обіцяли наступну зустріч за 10 днів, але вона відбулася вже 26 вересня в іншій атмосфері.

18 серпня з'явилася інформація, що Інститут національної пам'яті проти розміщення кладовища у Биківні: "наступний детальний розгляд цієї ділянки показав, що вона має більше мінусів, ніж плюсів… Вочевидь, створюючи обʼєкт національного значення під час російсько-української війни, що триває, доцільно обирати земельну ділянку, яка матиме потенціал до розширення та подальшого благоустрою без шкоди для попередніх поховань".

Чомусь ця думка у фахівців УІНП виникла не в березні, коли вони були "за", а "визрівала" п'ять місяців.

Наступного ж дня, 19 серпня, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 870 "Про реалізацію експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища". У ній йдеться про проєктування НВМК на території Гатненської громади. причому за пропозицією Мінветеранів.

Родини загиблих вважають, що їх зневажили й ошукали.

Бо перший заступник міністерки у справах ветеранів Олександр Порхун знайшов час виступити на телемарафоні "Єдині новини" і сказати про ділянку в Гатненській ОТГ фактично як про вирішене питання: "Місце розташування було обрано за такими критеріями: загальна площа земельної ділянки має бути більше ніж 100 гектарів з урахуванням санітарних норм та можливістю будівництва меморіального комплексу, зручна локація з наявним громадським транспортом, можливість проведення офіційних церемоніальних заходів. І найголовніше — ділянка не повинна мати юридичних перепон, які здатні зупинити будівництво НВМК".

"Політика Героїв є дуже важливою, особливо зараз, коли наша країна знаходиться у стані війни. І пам'ять про тих, хто віддав найдорожче — своє життя — за свободу і незалежність України, має бути гідно увіковічнена. Національне військове меморіальне кладовище створюється вперше в історії нашої держави. Ми беремо за основу Арлінгтонський національний цвинтар. Поховання тут здійснюватимуться за згодою родин полеглих Захисників і Захисниць України", — наголосив на тому ефірі Олександр Порхун.

Яке рішення?

А фізично з цими родинами полеглих Захисників і Захисниць України Олександр Порхун зустрівся вимушено 26 вересня 2023 року на акції протесту, яку вони провели на Майдані Незалежності, а потім прийшли до будівлі Міністерства у справах ветеранів з вимогою зустрічі з міністеркою Юлією Лапутіною. Замість пані міністерки до людей вийшов її заступник з колегами.

Родини загиблих під час акції вимагали підписання закону № 3061, скасування постанови № 870 або викреслення з неї згадки про гатненську ділянку.

"Ми вимагаємо дослухатись до нас і вийти на діалог. Ми вимагаємо якнайшвидшого будівництва Національного військового меморіального кладовища в місті Києві. Саме в столиці має бути український Арлінгтон", — озвучила спільне звернення голова громадської організації родин загиблих захисників України "Серце нАЗОВні" Віра Литвиненко.

На цій зустрічі Олександр Порхун та його колеги запевняли родини загиблих, що про остаточне рішення щодо ділянки в Гатному не йдеться. Натомість проєктний ескіз, який уже розробляється на замовлення ДУ "НВМК", не має прив'язки до місцевості.

Станом на момент підготовки матеріалу родини загиблих отримали від представників Мінветеранів обіцянки передати їхні вимоги та прохання про зустріч з президентом України міністерці Юлії Лапутіній.

Як це працює?

Національне військове меморіальне кладовище — розміщений на спеціально відведеній земельній ділянці об'ємно-просторовий об'єкт, що включає військове кладовище, музейний комплекс, ритуальну будівлю та інші необхідні споруди для організації почесних поховань загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов'язків та присяги на вірність Українському народу (відповідно до Закону "Про поховання та похоронну справу").

Відповідно до статті 15-1 закону України "Про поховання та похоронну справу" на Національному військовому меморіальному кладовищі може здійснюватися поховання з військовими почестями загиблих (померлих):

• "військовослужбовців сил безпеки та оборони, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;
• військовослужбовців — Героїв України, яким починаючи з 2014 року вручено орден «Золота Зірка», а також військовослужбовців, нагороджених орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, орденом «За мужність» трьох ступенів, орденом княгині Ольги трьох ступенів;
• учасників бойових дій, визначених абзацом другим пункту 2, пунктами 19-24 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених пунктами 11-15 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• військовослужбовців Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження до держав, на території яких у цей період велися бойові дії.

На Національному військовому меморіальному кладовищі не може здійснюватися поховання зазначених вище осіб, які на день смерті мали судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, які поховані на інших кладовищах, не підлягають перепохованню на Національному військовому меморіальному кладовищі, а увічнення їх пам'яті може здійснюватися у музейному комплексі Національного військового меморіального кладовища".

У відповіді за підписом в.о. директора Ярослава Пронюткіна йдеться також про те, що горезвісну постанову "Про реалізацію експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища" № 870 було розроблено та ухвалено на засіданні уряду "відповідно до доручення Прем'єр-міністра України від 08.08.2023 № 87".

"Метою Постанови є врегулювання та спрощення процедури проектування Національного військового меморіального кладовища, а також механізму відведення земельних ділянок для зазначених потреб.

Згідно з пунктом 1 Постанови кінцевим терміном реалізації експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області визначено 30 липня 2025 р.", — чітко роз'яснив в.о. директора. Тут не йдеться про жодну альтернативну ділянку.

"Будівництво Національного військового меморіального кладовища заплановано наприкінці осені 2023 р. та після введення в експлуатацію першої черги відбудуться перші поховання полеглих Захисників та Захисниць", — також повідомив "Рубриці" Ярослав Пронюткін.

А ще у відповіді нагадали, що відповідно до закону "під час дії воєнного стану місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається без проведення публічного обговорення намірів будівництва на території територіальної громади, передбаченого частиною другою статті 23-1 цього Закону".

У вересні на розгляд Верховної Ради було подано законопроєкт про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища. У ньому група депутатів пропонує спростити процедуру створення такого кладовища: вилучити норму про обов'язкове проведення оцінки впливу на довкілля, зробити можливим недотримання містобудівних норм та обмежень тощо.

У громадській організації родин загиблих захисників України "Серце нАЗОВні" вважають, що цей законопроєкт "поховає" проєкт кладовища у Биківні й "допоможе Мінвету продовжити проєкт, розроблений всупереч вимогам родинам полеглих захисників".

19 жовтня Верховна Рада розглянула питання включення цього законопроєкту до порядку денного сесії, але для цього трохи забракло голосів. Тож питання нині відкрите.

За всіма цими обурливими перипетіями варто не забувати, що йдеться про величезне горе конкретних людей. І вони домагаються насправді не землі під урни, а саме гідного вшанування пам'яті та поваги до внеску своїх рідних у майбутню перемогу України. Здається, влада з цим завданням не впоралася вже на старті.

Як голова громадської організації родин загиблих Віра Литвиненко підсумовує:

"Дуже прикро, що влада грається з нами в такі ігри. Ми їм сказали чітко, що своїх синів не повеземо на якусь трасу, кияни не повезуть туди. Це не пошана, це не гідність. Ви туди будете їздити?! У нас в організації батьки з усієї України. Люди просто в шоці від дій влади. Мало того, що ворог зробив таке з нашою країною, і тут всередині нам ще таке роблять…"

Поки ще є шанс усе змінити на краще, сподіваємося, керівництво держави ним скористається. А тим часом "Серце нАЗОВні" створила петицію до президента з проханням підписати законопроєкт 9240 про створення Національного військового кладовища у Биківні в місті Києві та почати його будівництво і закликають усіх небайдужих її підписати. Посилання — тут.