Как помочь подростку освоиться на новом месте: советы психологов

Підлітки усвідомлюють війну та її наслідки на відміну від дітей молодшого шкільного віку. Малеча може знати такі слова як «війна» або «смерть», але не усвідомлювати ці явища. Саме тому адаптація до нового місця у дітлахів часто проходить швидко й легко.

Підлітки ж розуміють серйозність ситуації, тому й переїзд у безпечне місце для них стає стресом — вимушено вони покидають не просто свій дім та усталені соціальні зв'язки, а й бачення себе в майбутньому. Через це діти на новому місці дезорієнтовані, бо не розуміють що на них чекає далі та що взагалі тепер робити зі своїм життям.

На жаль, не можна точно сказати, коли закінчиться війна. Однак життя продовжується, і яким воно буде далі, залежить від наших дітей. Тому важливо, щоб вони почувалися комфортно на новому місці, мали можливість займатися улюбленими справами та розвиватися. І для цього необхідно допомогти підлітку поступово освоїти нове середовище.

Олександр Берьозка працює психологом дев'ять років. Повномасштабне вторгнення він зустрів у Херсоні, де і провів в окупації наступні п'ять місяців. Лише у липні чоловіку вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. Оговтавшись, Олександр долучився до організації "People in Need" — у мобільній бригаді він надає психологічну допомогу дорослим і дітям з постраждалих громад.

Мобільна бригада Олександра нерідко працює у шелтерах. За спостереженнями психолога, найважче серед дітей переселення переживають підлітки. До повномасштабного вторгнення у них удома були певні плани на життя, але війна зруйнувала їх.

«У підлітковому віці діти вчаться бути самостійними, тому все хочуть робити самі. Зокрема, вирішувати, яке у них буде майбутнє. Для підлітків відчуття контролю над своїм життям найцінніше, а війна забирає його, — зауважує Олександр. — Після переїзду вони часто замикаються і відмовляються від своїх інтересів».

Психолог каже, що діти часто почуваються самотніми, бо опинилися в новій ситуації. У них виникає відчуття покинутості та непотрібності як батьками, так і оточенню. Тому діти дуже радіють приходу психолога, адже з'являється можливість отримати увагу від дорослого. Також психолог може відігравати ще одну важливу роль:

«У шелтерах живуть переважно жінки, а чоловіків тут зовсім небагато. Дітям не вистачає їхніх тат поряд. Тому, якщо батька нема поруч, то тимчасово психолог-чоловік може заміняти цю фігуру», — каже Олександр.

Проте поведінка дитини могла змінитися ще до переїзду внаслідок травматичних подій, які вона пережила. Наприклад, коли чула сильні вибухи або бачила мертвих людей. У такому випадку Олександр рекомендує звернутися до спеціаліста для психологічного супроводу дитини.

Перебуваючи в зоні бойових дій, головне для людей — вижити. Коли вони опиняються в безпечному місці, повертаються старі проблеми та травми. Тому переїзд з однієї території на іншу не завжди є першопричиною для зміни поведінки дитини. Її основою можуть бути проблеми в сім'ї, особистісні конфлікти та інші фактори.

Часто батьки звертаються до Олександра зі скаргами на те, що їхня дитина забагато сидить у телефоні. Однак насправді «залипання» в телефон є симптомом чогось іншого, що не завжди помічають батьки.

«З одного боку дитина може нудитися і себе так займати, бо у неї порушений звичний ритм життя. Вдома були школа, друзі, гуртки, а на новому місці цього немає. Можливо, і до переїзду у неї був неорганізований режим сну й відпочинку, навчання й інших справ. З іншого боку, дитина може не сприймати ту реальність, у якій вона опинилася, і таким чином намагатися втекти від неї та зняти тривожність», — пояснює Олександр.

Швидкість і якість адаптації дитини залежить від її внутрішнього стану. Водночас цей стан тісно пов'язаний із кліматом всередині сім'ї, зокрема, з тим, як батьки проживають ці події, як ставляться до переїзду та місцевих жителів.

«Багато переселенців живуть думкою про те, що вони скоро поїдуть додому. Однак батьки мають усвідомити — ніхто не знає напевно, коли закінчиться війна. Вона може тривати місяцями чи роками, а може швидко закінчитися, — каже Олександр. — Тому треба адаптуватися до місцевості, де ви вже опинилися, і вибудовувати на ній якусь діяльність. Те саме треба сказати й дітям, а не обіцяти, що от-от ви повернетеся додому. Дітей треба зорієнтувати на адаптацію, аби вони сприймали своє поточне місце перебування як місце, де вони будуть найближчий час: ось це твоя школа, твої однокласники й нам треба жити тут».

Насамперед підлітку потрібно повернути відчуття контролю над своїм життям, аби дитина знову зацікавилася своїми ж інтересами. Для цього психолог радить давати більше можливостей їм проявити самостійність і згадати, якими були їхні плани до повномасштабного вторгнення, подумати, що з цього можна втілити тут. Наприклад, якщо у планах було вступати до вишу, то можна розглянути варіанти в тому регіоні, куди переїхали.

Також важливо просити допомоги у підлітка або пропонувати йому щось зробити. Такі ситуації допомагають зрозуміти дитині, що її діяльність важлива для інших, що вона може контролювати свої думки й почуття, зводити їх докупи.

«Якщо у дитини хороші стосунки з батьками, якщо батьки розуміють свою дитину, підтримують її, приділяють їй достатньо уваги, то дитина відчуває цю опору та з легкістю йде у зовнішній світ, — каже Олександр. — Проблема адаптації є комплексною. Всі родом із сім'ї».

Іванна Йосипчук працює психологинею у Великобичківському ліцеї двадцять три роки. Жінка також є класною керівницею. До повномасштабного вторгнення вона з учнями часто ходила у походи в гори — для Іванни важливо прищеплювати дітям здоровий спосіб життя. Навесні минулого року в планах було піднятися на Говерлу, але похід довелося відкласти.

У спальному корпусі Великобичківського ліцею було облаштовано прихисток для людей з постраждалих громад. Для багатьох це місце було проміжним пунктом. Зараз тут залишилися ті, хто поки не може повернутися, і ті, кому вже нікуди повертатися.

Іванна надавала психологічну допомогу всім, хто її потребував: і дітям, і дорослим. Найчастіше до психологині зверталися зі страхами та стресом. Дорослі не знали, що робити з майбутнім та хвилювалися за дітей. Приходили й з тим, що діти мочилися, прокидалися посеред ночі, змінювали свою звичну поведінку.

«Багато людей зверталися. Хтось одразу знаходив рішення, хтось ще приходив. Навіть були такі випадки, коли дорослі просили про допомогу під приводом дітей», — згадує Іванна.

Головним завданням психологині було допомогти дітям з постраждалих громад адаптуватися у новій школі, аби вони добре почувались, знайшли друзів та продовжували навчатися. Психологиня каже, що у ліцеї цього вдалося досягти, бо діти не відчувають дискомфорту.

«Це робота всієї школи, щоб не було різниці між дітьми, які приїхали, і дітьми, які тут є. Важливо було підготувати учнів до того, що інші діти пережили стрес та можуть мати свої особливості, як і будь-які інші люди. І до цього треба ставитися нормально», — розповідає Іванна.

Психологиня організовує в ліцеї різні заходи для учнів. Приміром, тренінги, акції до кампанії «16 днів проти насильства». Окремо також проводяться діагностики, наприклад, щоб визначити, як діти адаптувалися після переходу з молодшої до середньої школи. Такі заходи скеровані на взаємодію зі всіма учнями у класі, щоб комплексно працювати з проблемами й не «висмикувати» окремих дітей, не робити їх білими воронами.

Іванна підкреслює, що не ділить дітей на місцевих та ВПО, бо всі вони, учні ліцею, — рівні й однакові. Це її діти, і це означає, що вони мають бути захищені.

Психологиня ділиться історією, як діти п'ятих та шостих класів почали обзивати одне одного. До Іванни звернулись класні керівники й попросити вирішити проблему.

"Ми виконали у класі вправу з яблуком. Кожен мав знайти щось погане в ньому і кинути на підлогу. В кінці, коли діти підняли фрукт, то побачили, що гарне яблуко, яке хотілося спробувати та з'їсти, стало зовсім некрасивим. Його навіть в руки не хотілося брати. Це і є людина, яку ображають. Погане ставлення робить її такою.

На п'ять хвилин діти припинили обзиватися, — додає сміючись Іванна. — Звичайно, це системна робота. Такі тренінги дають багато емоційної та навчальної користі для дітей. Суть тренінгу в тому, щоб доторкнутися та відчути».

У класі, де проводили тренінг, двоє дітей з постраждалих громад. Психологиня зазначила, що вони брали таку ж активну участь, як інші діти, та вже «злилися» з класом.

«У мене була дівчинка з 10-го класу, але вона повернулася до Харківської області, — згадує Іванна про ще одну підопічну. — Вона мені щодня пише, ми спілкуємося. Каже, що їй тут було комфортніше, ніж на Харківщині, й вона хотіла б повернутися. Діти її тут дуже гарно прийняли».

За спостереженнями Іванни, зараз у приїжджих дітей більше проблем з дисципліною — підлітки не хочуть ходити до школи.

«Питаю, чи ображає їх, може, хтось, а вони відповідають: «Я просто просипаю». Тобто це нормальна підліткова проблема«, — каже психологиня.

Звичайно, на відвідування нової школи впливає й те, чи була дитина навчена раніше системно ходити туди. Адже ті, хто в минулому не досиджували до сьомого уроку, не будуть досиджувати й тут. Водночас Іванна також спостерігає, що серед евакуйованих дітей багато й умотивованих, які продовжують старанно вчитися в новій школі.

Однак психологиня підкреслює, що найважливішу роль в адаптації підлітка відіграє сім'я, те, як близькі допомагають йому впоратися з пережитим. Ось три поради від Іванни, що можуть стати в пригоді батькам:

1. Створити для підлітка особисту зону комфорту, де він почуватиметься захищеним, де зможе поговорити з близькими, виплакатися. Таким місцем може бути, наприклад, маленький куточок чи ліжко, навіть якщо ви живете в колективному центрі;
2. Подолати стрес також допомагає одомашнення нового середовища, аби в ньому відчувалася сімейність. Приміром, можна перенести традиції чи щось інше, що ви спільно робили до переїзду;
3. Щоб продовжувати жити далі, підлітку слід зрозуміти, чого він хоче. Для цього йому потрібно допомогти проаналізувати стиль власного життя, подумати над сильними та слабкими сторонами. Далі — скласти план покрокових дій, що допоможуть досягти бажаної цілі.

Сім'я є опорою в різних життєвих ситуаціях. Стабільність цієї сім'ї залежить насамперед від характеру внутрішніх взаємодій її членів, а вже потім від зовнішніх факторів. Тому, щоб звикнути до нового місця, підліткам надважливо мати підтримку близьких, адже з цієї підтримки вони черпають упевненість для спілкування з іншими людьми.

Для підтримки батьків і дітей, які вимушено покинули дім, зараз створено безліч безкоштовних ресурсів та ініціатив. Зокрема, на освітньому порталі Prometheus є у вільному доступі курс «Як адаптуватися на новому місці? Курс психологічної реінтеграції ВПО», а тут можна знайти поради з підтримки психічного та фізичного здоров'я від UNICEF. Також у пригоді стануть матеріали від проєкту supportME, які допоможуть підліткам і їхнім батькам впоратися не тільки з викликами та наслідками війни, а й з труднощами перехідного віку.

Якщо ж підліток захоче звернутися до психолога, то можна поспілкуватися зі спеціалістами від проєкту «Не дрібниці». У форматі переписки дітям допоможуть розібратися з власними емоціями, підтримати своє ментальне здоров'я та отримати фахові консультації.