Пожилые женщины, создающие вещи для войска и дома: как работает проект "Моим. Родным”

На жаль, літні люди, вийшовши на пенсію, часто опиняються "за бортом". Попри красиву назву "срібний вік", в Україні для багатьох це не про дорогоцінність, а про самотність і соціальну ізоляцію, відчуття непотрібності та неможливість реалізувати власний потенціал.

Сьогодні у багатьох літніх українок сини, дочки або інші рідні на фронті. Тож, проблема самотності, а також жага бути корисними нікуди не поділися, а стали ще більш актуальними.

Кілька років тому в селі на Сумщині з'явився проєкт для підтримки жінок поважного віку "Моїм.Рідним". Він став інструментом для розв'язання цілої низки соціальних проблем: від початку його заснування літні пані із віддалених сіл та хуторів Сумської області виготовляли травʼяні чаї, аромасаше, лляні вироби, вишиті торбинки, вʼязані шкарпетки, декоративні свічки тощо. Й таким чином не лише мали змогу заробити, аби забезпечувати власні базові потреби, а й спілкуватися між собою, соціалізуватися, проявляти свою творчість. Через затишні вироби жінки ділилися з українцями своїм досвідом, мудрістю, баченням навколишнього світу.

Матеріал про тепло, яке несе соціальне підприємство "Моїм.Рідним" "Рубрика" готувала задовго до 24-го лютого. Проте тоді розмова з засновницею проєкту Кірою Охріменко так і залишилася за лаштунками — після початку повномасштабного вторгнення всі ми перемикнулися на інші завдання. Отримав нові клопоти та ще одну мету і проєкт  "Моїм.Рідним" — тепер це також і волонтерська ініціатива, яка забезпечує теплом бійців на передовій. Тож цьогоріч ми повернулися до нашої розмови й розповідаємо про ініціативу — якою вона була до великої війни та якою стала після її початку. Про те, чому вона важлива та як, попри всі нові виклики, проєкт продовжує свою роботу — далі у матеріалі.

Теплий комплект — один з виробів проєкту "Моїм. Рідним"

До великої війни "Моїм. Рідним" — був інстаграм-магазином з речами, які виготовляли п'ятеро літніх жінок із кількох сіл на Сумщині. Але насамперед — потужною соціальною ідеєю, націленою на збереження цінності родини, села і звичайної людської чуйності. Кіра Охріменко згадує, соціальне підприємство «Моїм.Рідним» народилося із почуття вдячності. Вдячності до людей, які зробили неоціненний внесок у наше життя та виховання. 

"У нас ніколи не було мети налагоджувати продажі. Мета в тому, щоб показати, що в селах бувають різні люди й часто вони дуже талановиті! Щоб люди згадали, що бабуся це не тільки вареники, які ти їси у неї раз на рік на Різдво, а це ще й людина, до якої треба проявляти увагу", — розповідає засновниця проєкту Кіра Охріменко.

Кіра живе в столиці, до війни працювала в посольстві. Дівчина не приховує — колись село здавалося їй чимось таким, звідки обов'язково треба виїхати. І попри те, що дитинство дівчини минуло саме в селі з бабусею, справжню його красу вона змогла побачити лиш ставши дорослою. Кіра згадує, як під час локдауну вона поїхала до бабусі на Сумщину на два місяці, якраз в період цвітіння дерев, і просто ходила зачарована. 

Кіра Охріменко зі своєю бабусею

"Я гуляла боса по траві і росі. Бабуся казала: «Боже, Кіра, ти здуріла? Що з тобою відбувається?». А для мене все це було про повернення. Про те, що ми — частина природи й маємо бути більш свідомими у споживанні. У нас з родиною виникла думка, що ми можемо замінювати мало не все на щось більш натуральне. Спершу бабуся пошила нам торбинки-фруктовки, зробила аромасаше. Ми такі: «А може і друзям такі фруктовки подарувати? Вони ж теж хотіли». А потім згадали, що ще одна бабуся неподалік свічки робить і якось так все й зав'язалося", — пригадує Кіра.

Згодом знайшлися ще кілька бабусь, готових ділитися своїми виробами. За їхніми словами, "просто так". За ідеєю Кіри, за допомогу, яку можна для них виручити. З цією задумкою та першими виробами (чаєм із м'яти та ромашки від бабусь) Кіра поїхала на BUR.LAB — школу проєктного менеджменту від волонтерської організації "Будуємо Україну Разом".

Повернувшись, вона створила інстаграм-сторінку новонародженого проєкту. Через неї реалізовувалася продукція сумських майстринь: аромасаше з запахом хвої та лаванди, фетрові записники із переробленого паперу, набори торбинок з вишивкою, свічки, в'язані шкарпетки, мереживні янголята та багато іншого, що приносило затишок у дім та допомагало відчувати зв'язок поколінь.

"У соціальному проєкті «Моїм. Рідним» ми створили можливості для жінок літнього віку. Залученість до проєкту принесла їм задоволення від спілкування з колегами, від реалізації свого творчого покликання. Вони робили й роблять те, до чого у них надзвичайний хист, а також відчувають свою потрібність", — каже Кіра Охріменко.

Унікальність цього досвіду ще й у тому, що бабусі не проживають разом. Це не є ані компактне село, ані геріатричний пансіонат, а віддалені села та хутори Сумщини. Проєкт "Моїм. Рідним" першим почав допомагати творчим пенсіонеркам саме у віддалених селах, тим, хто хотів працювати та бути зайнятими. 

Як і для багатьох проєктів та брендів, 24-го лютого 2022 року змінилося все. "Моїм. Рідним", як і більшості українців стало не до естетичних виробів та вишивки, не до льону та зворушливих шкарпеток. Тож, тимчасово основна діяльність із вироблення крафтових виробів припинилася. 

Сумська область — прикордонна. Російські війська зайшли на Сумщину в перші дні повномасштабного вторгнення. Переважна більшість громад, у яких проживають майстрині, опинилися в окупації, а їхні жителі зіштовхнулися із гуманітарною кризою. Організатори проєкту "Моїм. рідним" почали шукати можливості, щоб забезпечити майстринь та інших літніх жителів сіл медикаментами та продовольством, гуманітарною допомогою. 

"Попри те, що у тих господарствах, де мають худобу чи власні городи, на зиму поробили запасів овочів, консервації, була велика проблема із ліками, — розповідає Кіра Охріменко. —  Їх ми закуповували у більших містах, зокрема у Львові, та передавали у великих кількостях адресно. А ще не було можливості ні придбати, ні спекти хліба. Пригадую, як моя бабуся шкодувала, що не запаслася дріжджами. Тож я звернулася до Української освітньої платформи (вони були партнерами однієї з освітніх програм, де навчали менеджерити соціальне підприємництво) і завдяки їхній допомозі ми кілька разів доставляли у села палети із всім необхідним. Першу автівку вглиб Сумської області вдалося відправити 16 березня — тобто ще під час окупації. Потім ланцюг передач працював вже для звільнених сіл. Таким чином вдалося допомогти близько 400 літнім людям". 

Звісно, тут довелося зіткнутися з проблемами логістики, яка і до цього не була простою. Везли і забирали через Лубни, інакше було не можна. Вартість бензину сягала неймовірних цін, а багато чоловіків, що раніше допомагали перевозити пряжу та вироби у віддалених селах, пішли на фронт. Тож, доводилося налаштовувати все спочатку. Водночас самі літні майстрині не просто чекали змін, а почали маленькими кроками творити їх самі.

Літні майстрині за роботою

Кіра Охріменко згадує, що досить швидко жінки з проєкту проявили відповідальність та ініціативу у себе на місцях. Хтось почав організовувати чи долучатися до плетіння маскувальних сіток. Хтось почав виготовляти окопні свічки. Хтось — шити тактичні аптечки та жилети. Це все відбувалося у координації з військовими, адже багато односельців пішли до війська, отже, допомагали "своїм" та їхнім побратимам.

"Ми вдячні їм за їхню хоробрість у найбільш кризові моменти. А нашим підписникам та клієнтам — за довіру, адже завдяки їм ми час від часу збирали необхідні суми на закупівлю матеріалів для волонтерської діяльності", — говорить Кіра. 

Вона додає, що у якийсь момент до неї особисто прийшло усвідомлення, що люди часто сприймають лідерство якось однобоко — коли ми говоримо про лідера, часто маємо на увазі молоду людину. Але як показав досвід, лідерство можуть проявити й літні люди, особливо у часи нестабільності та викликів. 

"Так, як можуть підібрати слова для своїх односельців моя бабуся та інші жінки у проєкті, аби достукатися до них із важливою думкою, я не зможу. Тому що живу далеко та менше розумію реалії тієї місцевості, — зізнається дівчина. —  Важливо вміти помічати пріоритетне, доносити думку, гуртувати людей навколо спільної мети, підтримувати кожного у його прагненні, не знецінювати внесок та бути щирим і відповідальним. Жінкам із нашого проєкту це вдавалося з перших днів повномасштабного вторгнення. Вони діяли швидко, але влучно. І цей приклад мене надзвичайно надихнув та підтримав". 

На початку війни пряжа кольору хакі стала дефіцитом

Трохи пізніше продовжив свою роботу і сам проєкт соціального підприємства. Також у 2022-ому Кіра та її однодумниці організували кампанію із в'язання балаклав та шапок для військових. Надзвичайним викликом виявився пошук пряжі потрібної щільності, складу та кольору. 

"В той час на колір хакі був великий дефіцит! Хочеться думати, що люди розкуповували її та в'язали щось від себе для військових, долучаючись таким чином до спільної боротьби за свободу", — коментує засновниця ініціативи.

В'язані речі та лист військовим від майстринь проєкту

Ще одним викликом стали блекаути. Кіра каже, попри те, що сільські жителі більш пристосовані до екстремальних умов (у віддалених селах і в мирні часи взимку часто зникало світло)), відсутність зв'язку, холод і темрява стали додатковими перепонами для виробництва. Там, де була потрібна машинка для шиття, робота взагалі припинялася. 

"На щастя, більша частина виробів — це ручна робота, тому наші майстрині в'язали при свічках, з налобними ліхтариками. Ми просили їх турбуватися перш за все про здоров'я та очі, але жінки відповідали, що так легше переживати зиму. Зв'язати балаклаву — це мінімум, який вони можуть зробити на знак вдячності військовим, а будь-які труднощі — непорівнянні із життям наших захисників в окопах", — говорить Кіра Охріменко. 

Під час війни майстрині проєкту стали колом підтримки одна для одної

Період торішньої темряви проєкту допомогли подолати благодійники та громадські організації. Завдяки гранту від Платформи соціальних змін вдалося закупити кілька акумуляторів, щоб виробничий процес був безперервним і щоб односельчани майстринь могли прийти та зарядити власні пристрої, коли відключення були тривалими. А благодійники із Франції та Великої Британії забезпечили проєкт генератором, що теж став у пригоді. Попри блекаути та складнощі з опаленням, жінки сходилися у кількох хатинках, в'язали разом, спілкуючись і розділяючи ті ж тривоги та сподівання. 

Шапки та балаклави для військових від "Моїм. Рідним"

"У багатьох наших літніх жінок сини або рідні на фронті. Тож проблема самотності для них загострилася ще більше. Багато в кого тепер схожі болі і жінки одна для одної стали колом підтримки. У нас є майстриня, у якої син зник безвісти понад рік тому. Я не можу уявити, що відчуває мати в такому затяжному очікуванні. Але вона тримається завдяки тому, що зайнята в'язанням (так каже нам) і їй так легше переживати цей період", — розповідає Кіра. 

"Для нас, перш за все, важлива людяність, — продовжує Кіра Охріменко, — Оркім термінів, виробничих планів і замовлень, ще надважливо, щоб наші жінки у проєкті відчували себе стабільно, добре ментально та фізично. Ми докладаємо дуже багато зусиль для цього". 

Кіра Охріменко з майстринями проєкту "Моїм. Рідним"

Ще до війни для забезпечення соціалізації команда проєкту організовувала зустрічі між майстринями, де відбувалося спілкування, обговорювався виробничий процес, спільно розроблялися та тестувалися дизайни. Таку практику ініціатива "Моїм. Рідним" намагається продовжувати й під час війни.

"Наприклад, нещодавно ми провели захід із психологинею та арт-терапевткою із Запоріжжя. Це була спроба зрозуміти, наскільки відгукується такий формат нашим майстриням і чи є в ньому потреба. Така зустріч отримала неймовірний відгук, тож наша гіпотеза підтвердилася. Тепер ми хочемо зробити таку допомогу та зустрічі частішими та більш доступними". 

Часто майстрині самі вишукують цікаві ідеї та пропонують їх до проєкту

До повномасштабного вторгнення у проєкт було залучено п'ятеро жінок. Але через потребу в'язати більше, за ці майже два роки кількість майстринь збільшилася до 23. Переважно вони з сіл Сумщини, але є учасниці із Харківської, Київської областей та Запоріжжя. Є такі села, де всього жителів близько 40, а з них залучено у проєкт 4-6 жінок — тобто, всі, хто вміє в'язати.

Процес виготовлення свічок

Кожна майстриня і надалі працює за власним напрямком: вишивка, шиття, заготівля трав (м'яти на чаї), свічковаріння, в'язання. Найбільше праці припадає на в'язальниць, адже це шкарпетки, шарфи, рукавички, шапки на продаж і аксесуари для військових. Всі вироби перед запуском мають кілька прототипів, які ретельно тестуються. До прикладу, шапки та шарфи не кошлатяться і приємні на дотик, а модель шкарпеток має оптимальну п'ятку, носочок закриття та висоту.

"Ми не зупинили виготовлення товарів для затишку та розвиток нашого виробництва. У нас так само можна придбати вироби для себе або рідних. Але поруч із тим, ми у вільний час ще й займаємося підтримкою тих, хто сьогодні захищає нас — вʼяжемо для них шапки та балаклави", — каже Кіра Охріменко.

Завдяки підтримці своєї спільноти минулого року майстрині проєкту змогли виготовити 130 виробів для наших захисників. Цієї зими вони планують виготовити і передати на фронт втричі більше виробів, щоб 400 військових могли думати про виконання своїх прямих обов'язків, а не про те, де знайти необхідні теплі речі. 

Сьогодні для тих учасниць, що в'яжуть і чиї рідні на фронті, участь у проєкті — можливість чекати та відволіктися, спілкуватися із людьми, які мають такі ж самі проблеми, робити внесок у спільну боротьбу та відчувати власну важливість. 

А ще "Моїм. Рідним" — це сяючі вдячні очі майстринь і їхня радість новій пряжі, новим замовленням, новій роботі. Це їхній відгук, що тепер "так хочеться раніше прокидатися і відразу за в'язання, бо люди ж чекають". 

"Коворкінг" — це не лише спільна робота, а і приємне спілкування

З практичної точки зору, для когось це змога нарешті відкласти на довгоочікувану операцію, нарешті придбати давно прописані лікарем ліки, на які бракувало коштів, якісне зимове взуття або дрова для опалення будинку, передплатити улюблену газету. Для когось — зробити донат місцевим волонтерам, що збирають на бус для фронту, купити масла та цукру і зробити випічку та передати до ЗСУ тими ж волонтерами. 

"Все це — про підтримку, спілкування та спроможність, — говорить Кіра Охріменко. — І ми дуже вдячні тим компаніям, що у святковий період вирішують вітати своїх співробітників не китайським мерчем, а нашими виробами із сенсом. Такі замовлення є цінними для нас, адже людина, що опікується корпоративним привітанням співробітником, переймається тим, як не просто зробити приємно для своїх колег, але і з користю для суспільства. Кожен замовник, кожен благодійник, що долучається до наших зборів — це неймовірно цінно для нас. Відчуття небайдужості і допомагає нам продовжувати діяльність".

20 жовтня у Києві відбувся черговий форум «Творці змін», який заснували медіа рішень «Рубрика» та Bendukidze Free Market Center у співпраці з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу, щоби знайти і підтримати тих, хто вирішує суспільні проблеми своїх спільнот чи суспільства загалом. Під час форуму визначили переможців відбору-2023. 

Приз глядацьких симпатій і невелику фінансову допомогу виборов проєкт «Моїм. Рідним». Зараз же майстрині збирають кошти на закриття чергових потреб військових.

Підтримати соціальне підприємство можете і ви. Для цього існує багато шляхів:

• Ви можете придбати щось з асортименту ініціативи для себе чи своїх близьких. Можете підтримати донатом або інформаційно спецпроєкт "Пряжа кольору хакі" із виготовлення балаклав та шапок військовим від літніх жінок із сіл Сумщини — мам, що чекають рідних із фронту. Це можна зробити тут. 
• У зимовий період суттєво збільшується кількість замовлень, а відповідно і потреба у більшій кількості талановитих рук, тож долучитися можна, написавши на сторінку проєкту в Інстаграм чи на пошту: [email protected].
• Можете написати про свою бабусю чи літню маму, з вами поспілкуються, надішлють пряжу та схему та навчать в'язати моделі проєкту.

↓Читайте також

"Портрет начинается с глаз": как и зачем 70-летняя тернопольчанка рисует украинских защитников

"Лоскуток к лоскутку": как работает проект, объединяющий тех, кто ждет близких с войны