Что означает минеральное соглашение Украина-США: полезные ископаемые в обмен на перспективу?

"Це угода щодо корисних копалин, нафти, газу та інфраструктурних активів. Це справді взаємовигідна угода, яка зближує український народ та американську бізнес-спільноту", — майже дослівний переказ заяви міністра фінансів США Скотта Бессента стосовно "великої мінеральної угоди", переговори щодо тексту якої завершились. Угода готова до підписання. Чому пан міністр використав таке цікаве поєднання — народ однієї країни з бізнесменами іншої? Можна уподібнитись російським експертам і медіа, які всюди бачать конспірологію, і назвати це черговим сумнівом у легітимності українського політичного керівництва і ударом по українській державності загалом. Проте справжня відповідь не така цікава і зовсім не вибухова — якщо конституційним власником українських надр є народ, то всі угоди про їх використання апріорі укладаються від його імені. Ще тут трохи ефекту МАГА — могутній американський бізнес простягає руку допомоги багатостраждальному українському народові. Про це вже непрямо сказано багато разів і прямо буде сказано ще більше після підписання. Головне, що це міждержавна угода, процес укладання якої пройшов стадії від бандитського захоплення до мирової. 

З кабали мало не туди ж

У 2009 році "Газпром" нав'язав "Нафтогазу України" газовий контракт за правилом "бери або плати". Це змушувало нас платити навіть за той обсяг російського газу, який ми не відбирали. Час від часу російський монополіст виставляв рахунок за цей недобір в мільярдах доларів, встановлюючи часові рамки сплати. Ставити Україну "на лічильник" було улюбленою розвагою кремля. Таким чином можна було розмінювати злочинний цинізм на дивіденди у вигляді подвійної сплати Україною (і російському виробнику, і мутному посереднику-постачальнику) чи продовження безкінечної оренди Севастополя для Чорноморського флоту рф. 

Здавалося, цю історію ми успішно подолали за допомогою Стокгольмського арбітражу, української стійкості й диверсифікації. Проте урок з неї засвоїли не лише ми — корисну опцію змусити Україну на невигідну для неї угоду обміну матеріального на ефемерне застосували США. Так співпало (або й ні), що висування Дональдом Трампом претензій за надану Україні допомогу, еквівалентну плаваючим значенням (500 мільярдів, 350, 100, "дайте, хоч щось"), відбулось мало не одночасно з розмороженням офіційного діалогу між Вашингтоном і москвою. Чи варто говорити, яку пропагандистську сенсацію роздули з цього росіяни? 

Тим часом привід для них подаровано просто царський і вони цим скористалися сповна, розганяючи в нас зраду, а в себе просуваючи ідею "ай да Трамп, ай да маладєц". При цьому практична реалізація домовленостей між Україною та США виявила, що москва теж має предмет для пропозицій, які одразу ж і озвучила. За словами путіна, його помічника Ушакова і спецпредставника Дмітрієва росія готова повернути в США свій титан і алюміній, разом виробляти останній у Красноярському краї, реалізувати "енергометалургійний мегапроект" у Сибіру й освоювати в різних площинах потенціал Арктики. 

Ніщо з цього прямо не залежить від українсько-американської двосторонньої угоди, але сам факт її провалу ще на етапі підготовки мав би серйозні наслідки для втілення важливішого проекту — встановлення справедливого й довговічного миру. Крім того, її підписання з подальшим розвитком на ВСІЙ території України здатне підважити російську впевненість у непорушності її конституційних норм про "нові" державні кордони. Так чи інакше битва за це ще попереду. Тим часом старт "мінерального партнерства" Києва з Вашингтоном викликав чимало побоювань однобічними уявленнями американців і тиском щодо їх безапеляційного втілення. 

Рідкоземельні гойдалки

Отже, 12 лютого міністр фінансів США Скотт Бессент приїхав до України, щоб особисто передати українському президенту проєкт партнерської угоди, яка передбачає інвестиції у видобуток корисних копалин в Україні в обмін на подальшу допомогу. Подейкують, що від Володимира Зеленського очікували підпису тут і зараз без сумнівів і купюр, та сталося не так. Етап Мюнхенських дискусій із Джей Ді Венсом і подальші діалоги з ноткою шантажу пропустимо як вторинний елемент гри. 

22 лютого під час виступу на Конференції консервативної політичної дії (CPAC) у Вашингтоні Трамп зажадав від України відновлення справедливості — повернути гроші, витрачені адміністрацією Джо Байдена на її підтримку, але не в грошовому вигляді, а рідкісноземельними металами і нафтою. Аналізувати арифметичну магію озвучених сум підтримки ми не будемо, бо справа тут зовсім не в сумах. Головне сама ідея змусити України платити за те, що надавалося як безоплатна допомога. При цьому залишити за собою право говорити "без американців українці втратили б державу". Проте моральну сторону таких і подібних формулювань так само не варто аналізувати. Дональд Трамп уже неодноразово довів, що його "богообраність" дозволяє маніпулювати абсолютно всіма матеріями, не входячи в нікому непотрібні дискусії з індивідуальною чи колективною совістю. Замість цього завжди можна "не пригадати" й "не помітити". 

Так от, диспозиція складалася украй несприятлива, з примірянням образу свідка диктатури й звинувачень у розв'язанні війни. Можливо, колись хтось із переговірників розкриє деталі цього процесу і його екранізують, бо події явно рухались якоюсь карколомною траєкторією. То Трамп відмовляється зустрічатися з Зеленським, то Зеленський "кричить на міністра фінансів Бессета", то з'являються деталі про кінцевий продаж України. А підсумковий документ, принаймні в оприлюдненій Європейською правдою версії, виявляється зовсім не таким страшним. Так, не ідеальним, очевидно не остаточним, але буквально неймовірним. Хоч би тому, що фінальний результат зовсім не вимальовувався рисунком гри. Рахунок залишився за кадром, але щось близьке до бойової нічиєї, яка влаштовує обох гравців. 

Отже, початкові кабальні умови "віддайте все в обмін на ніщо" зникли, наче їх ніхто й не висував. Натомість з'явилося те, що підпадає під характеристику збалансованості у політичному й економічному плані. Якщо коротко, то:

• замість передачі до фонду половини вмісту всіх українських надр, які зацікавили США і над якими вони встановлять тотальний "ефективний контроль", визначено спільний фонд, в який Україна передасть 50% доходів від майбутнього видобутку і який керуватиметься спільно;
• США не вимагають компенсації сотень мільярдів, а навпаки інвестуватимуть у розвиток української економіки через фонд;
• частки держав у фонді не можуть бути продані без обопільної згоди;
• угода не суперечить європейській інтеграції України, але фактично не містить гарантій її безпеки (крім визнання права Києва прагнути до цього і підтримувати його).

Останнє можна було б вважати ключовим, якби на початку цієї дивної дуелі не поставало питання суцільної червоної лінії. Тож "досить скігліті", як говорив один сумнозвісний маркшейдер. Тим більше, що трохи додаткового світла пролили пани Шмигаль (на носі не менш важливі переговори щодо "Інвестиційного фонду відбудови") і Подоляк (угода матиме додатки щодо економічної співпраці та гарантій безпеки).

В принципі п. 10 таки наповнений потрібним нам змістом: крім підтримки прагнення там є й конкретика — "ця Двостороння угода та Угода про Фонд становитимуть невід'ємні елементи архітектури двосторонніх та багатосторонніх угод, а також конкретні кроки для встановлення тривалого миру, зміцнення економічно-безпекової стійкості". Виглядає суто по-Трампівськи — перекласти зобов'язання гарантувати безпеку для України на три десятки країн, з якими підписано відповідні двосторонні угоди. 

Тобто Україна добровільно укладає інвестиційну угоду (капіталовкладення потрібні і в мирний час, а в умовах війни чи повоєнного відновлення й поготів), а не ставиться перед фактом рейдерства, за яке ще й доведеться розплачуватись з усією вдячністю. Звичайно, не всі питання знято й не всі сумніви розвіяно, оскільки обов'язки сторін щодо наповнення фонду все ще потребують деталізації. Проте не сталося найгіршого — надра не обмінялись на суверенітет. Якраз у цій ситуації достатньо не програти. Особисто Трамп може записати це собі в актив, як доказ розрекламованої майстерності укладати вигідні контракти — нам не шкода, аби тільки вигода насправді стала взаємною.