Конюховские хозяйки: как волонтеры на Львовщине сделали 13 тысяч мясных консервов и две тонны вареников для наших защитников

Про "Жіночі батальйони" й "Кулінарні сотні" українцям відомо вже вісім років — стільки, скільки триває війна росії в Україні. З 2014 року волонтерки об'єднувалися по всій країні заради доброї справи. Вони готували та відправляти нашим бійцям у зону АТО та ООС наготовлену ними їжу та смаколики. З часом постачання в армії покращилося і здавалося, що тепер сушені борщі та випечені працьовитими руками українських волонтерок пиріжки та булочки вже не є нагальною потребою для військових. Але після 24 лютого стало ясно — кулінарним сотням думати про спокій ще дуже зарано. Багато кому опановувати премудрощі кулінарного волонтерства цьогоріч довелося вперше.

Ірина Левицька, яка в мирному житті працювала в кредитному відділі банку, стала до волонтерської роботи буквально з перших днів повномасштабного наступу росії. Вона ж і згуртувала волонтерок села Конюхів Грабовецько-Дулібівської громади, що на Львівщині. Починали з плетіння маскувальних сіток, але вирішили, що цього замало. Нагодувати українських захисників — саме таку амбітну мету поставили перед собою жінки з села на Стрийщині. Тепер за день Конюхівські ґаздині можуть приготувати для наших вояків близько 300 банок м'ясних консервів — тушківки та паштетів. Відправляють на фронт з любов'ю і словами підтримки, але баночки все ж таки жартівливо просять повернути.

Як і багато українців, 24 лютого Ірина Левицька була шокована звісткою про війну. Спочатку здавалося, що це ненадовго — день і ніч жінка вчитувалася у новини, але ті були невтішними… Ірина з односельчанками хотіли чимось допомогти нашим воїнам: жінки збиралися в Народному домі, різали старі речі й простирадла, плели сітки, збирали продукти й засоби гігієни та передавали їх ТРО та у військову частину. 

Через кілька днів після повномасштабного вторгнення росії господині, порадившись, вирішили ліпити вареники і пельмені. Волонтерського досвіду у жінок не було, тож Ірина обїздила всі волонтерські організації у Стрию, щоб дізнатися, як їх потім відправляти. "Десь мені казали: ви привозьте, а там ми розберемось, десь запропонували просто складати у підвалі… А у от у "Клаптику надії" ми почули конкретику: будемо вам телефонувати, коли їде машина на фронт і ви будете привозити. Усім нашим ґаздиням таке рішення підійшло, бо ми одразу знали, куди їде наша продукція і коли".

Так почалася взаємодія конюхівських волонтерок з районним гуманітарним штабом "Клаптик Надії", у якого вже була напрацьована логістика доставки, працювала координація з волонтерськими організаціями на лінії фронту, військовими частинами, добровольчими формуваннями. "Ми з дівчатами ставили в пріоритет — нагодувати захисників, тому сконцентрувалися на цьому й почали готувати", — розповідає Ірина. 

Коли про "Конюхівських ґаздинь" дізналися знайомі й односельці, то почали приносити їм кошти на продукти — хто скільки міг. Паралельно пані Ірина почала обдзвонювати щодо фінансової допомоги й підприємців. Бізнес відгукнувся. "Саме тоді, — згадує Ірина, — ми зрозуміли, що маємо гроші і на м'ясо і можемо варити тушківки".

Ініціативна група "Конюхівські ґаздині" налічує близько 75 ґаздинь, але постійно долучається хтось новий. Перші два місяці війни жінки збиралися щодня. Готували у місцевій школі, а з травня за сприянням стрийської районної адміністрації переїхали до 34 училища у місті Стрий. Ґаздині приїжджають у Стрий за графіком і два дні на тиждень готують тушківку на кухні училища. За один день 12-14 господинь виготовляють в середньому 300 банок м'ясних консервів. 

"День починається о 9:00 ранку і десь о пів на першу ночі ми повертаємося додому. Самі ж кожну баночку пакуємо, вантажимо коробки. Чоловіків у нас немає, тільки жіночий батальйон. Це, напевно, найважче", — розповідає Ірина. Але сильні духом жінки не жаліються, кажуть: скільки треба, стільки й готуватимемо та носитимемо. 

За п'ять місяців роботи жительки Конюхова передали на потреби ЗСУ і ТРО більше 13 тисяч півлітрових банок тушківок, м'ясного паштету і намазки з сала, майже дві тонни вареників, близько 900 кг м'ясних зразів, сотні кг пельменів, голубців, чебуреків, кров'янки, м'ясних продуктів, домашньої солодкої випічки. Остання знахідка господинь — сосиски в тісті. Усі ці смаколики дуже полюбилися українським воїнам.

Окрім приготування їжі, волонтерки збирають медикаменти, продукти харчування, каву, цигарки, солодощі, нижню білизну і шкарпетки для наших захисників. 200 комплектів постільної білизни передали у шпиталь м. Дніпра. З часом, коли про діяльність жінок з Конюхова добре дізналися на фронті, ґаздині стали підтримувати зв'язок напряму з комбатами, і хлопці тепер самі приїжджають у село завантажуватися готовою продукцією. Але також багато що волонтерки передають і через "Клаптик надії".

На жаль, адміністрація Грабовецько-Дулібіської громади не підтримала ініціативу сельчанок. Більш того, за словами Ірини Левицької, деякі з чиновників почали  розпускати чутки про те, що ґаздині готують консерви на продаж. Щоб спростувати подібні звинувачення, у Конюхівських ґаздинь виникла ідея кожну банку ідентифікувати "фірмовою" наклейкою з побажаннями й підтримкою наших воїнів. "А на днях один "великий" місцевий чиновник з нашої сільської ради сказав, що ми лише піаримось, — гірко переказує пані Ірина. — Що ж, сьогодні ми вчергове 14 годин піарились на кухні, в результаті чого близько 280 банок тушківок, мясного паштету та намазки з сала поїдуть до наших захисників!"

Щоб організувати з нуля волонтерську кухню так, як це зробили Конюхівські ґаздині, треба мати велике бажання допомогти нашим воїнам, — вважає координаторка проєкту Ірина Левицька. 

"Повірте, я перші дні щоб знайти кошти, зібрати людей, цілодобово ходила з телефоном коло вуха, але коли люди побачили, що це все робиться щиро, то отримала бажану підтримку. У березні я сиділа десятки годин, обдзвонюючи ферми і  свинокомплекси всієї Львівської області з проханням, щоб дали м'яса, і таким чином за короткий термін назбирала тонну м'яса!"

Ірина Левицька розповіла, що до ґаздинь дзвонили навіть з єдиного марафону новин, щоб вони розповіли про свою роботу. "Ми порадилися й відмовилися, бо вважали, що нічого героїчного не робимо. Трохи згодом, наприкінці березня, Максим Козицький — голова Львівської ОВА, перепостив на свою сторінку у Фейсбуці мій допис про "Конюхівських ґаздинь" з відео, як ми варимо тушонку, ліпимо вареники, і це був інформаційний вибух для нас. Сюжети показали в Німеччині, Польщі, Австрії, Чехії. Знайомі, які за кордоном зараз і випадково побачили в новинах про Україну, почали писати на мою фейсбучну сторінку і також фінансово допомагати. Так ми зрозуміли силу інформації".

Наразі ґаздині переробили близько 7 тонн мяса. Знаходити кошти на нього стає дедалі важче, тому Конюхівські ґаздині раді кожній направленій на проєкт гривні, та й самі продовжують "стукати в усі двері". За п'ять місяців вдалося зібрати майже мільйон гривень. "Ми не лише продукти купляли, треба було хлопцям тепловізори — їхали по тепловізори, був запит на берці і каски — діставали і їх, треба сигарет і шоколад — на фронт відправлялися й вони". 

Фото баночок з різними підбадьорливими наліпками від господарок з Конюхова облетіли весь інтернет. "Наш Захиснику! Наступну тушківку будемо їсти разом. Чекаємо тебе з Перемогою у с. Конюхів Стрийського р-ну з цією банкою. Божої опіки!" — щиро бажають воїнам ґаздині з Львівщини. 

Допомогти проєкту і так наблизити нашу Перемогу на кулінарному фронті можна, зв'язавшись напряму з Іриною Левицькою через приватні повідомлення у Фейсбуці. 

Позаяк за словами ґаздинь, усе важче стає знайти м'ясо для виробів, які вони відправляють нашим захисникам на фронт, волонтеркам допомогла б співпраця з м'ясокомбінатами, фермами, небайдужими. Якщо ви хочете допомогти Конюхівським ґаздиням з постачанням м'яса — зв'яжіться з пані Іриною за посиланням вище. 

Також Конюхівським ґаздиням завжди потрібна інформаційна підтримка. 

Разом ми — сила!  — впевнені Конюхівські ґаздині.