Кейс Матиоса: СБУ, ВПУ и дезинформация в шпионской войне

Кирилл Слобожанский

Того року українські ЗМІ охопив «Кейс Бабченка», коли після повідомлень про вбивство журналіста Аркадія Бабченка, він «воскрес» наступного дня. СБУ та ГПУ пояснили, що повідомлення про вбивство було розповсюджено у ході спецоперації задля того, щоб спіймати організаторів замаху на життя журналіста. Як повідомили представники МВС, задля того, щоб задокументувати замовників і організаторів злочину, якими виявилися представників російських спецслужб та їхні проксі у Києві, їх потрібно було запевнити в тому, що найнятий ними кілер успішно виконав замовлення. Через це СБУ та МВС пішли на небезпечну операцію, за яку їх потім атакували представники світової преси, відчувши себе «обдуреними».

Теперішня ситуація дещо відрізняється. На брифінгу СБУ та ВПУ обговорювали співпрацю задля затримання терористів афілійованих із ФСБ РФ. «Сюрпризом» для деяких глядачів стала участь у брифінгу з боку ВПУ Анатолія Матіоса, який надав такий коментар:

«Я не двійник, не трійник і навіть не клон «утікача» Анатолія Матіоса, про що вже поспіль кілька днів говорять всі пропагандистські російські ЗМІ, що військовий прокурор відбув за територію України, «втікаючи». Ми втекли для роботи. Робота сьогодні продемонстрована, і ця робота спільна на державу разом зі Службою безпеки»

Це свідчить про цікавий факт: у ВПУ знали про розповсюдження чуток у ЗМІ та, можливо, самі не заважали розповсюдженню дезінформації. Факт у тому, що окрім московських джерел, інформацію активно поширювали деякі українські ЗМІ, особливо Politeka, ВЕСТИ та Znaj.ua (останні долучили такі варті «жовтої преси» матеріали як те, що керівник ВПУ втік за «розповсюдження інформації про свинарчуків та відео з сином Порошенка», а потім назвали поведінку Матіоса на брифінгу СБУ «дивною»). Можливо, що джерела у ВПУ кинули дезінформацію московським ЗМІ, а разом із тим перевірили, хто серед українських видань має контакти із Москвою та, відповідно, спільні «інсайди».

Інформація була поширена на початку тижня, а 15 квітня окремі представники Військової прокуратури України відповіли на чутки словами, що А. Матіос «на робочому місті, підписували тільки-но у нього документи». При цьому від самого Головного військового прокурора нічого не було чути. Тож перед ЗМІ України стояв вибір: вірити «московським друзям», або ВПУ. Насправді ж, правдивої відповіді не мав ніхто, окрім А. Матіоса та СБУ.

Як пояснив А. Матіос, його «втеча» та розповсюдження інформації про неї була зумовлена вимогами операції за кордонами України (терористичне угрупування діяло на території країн ЄС): «Підкажу нашим російським сусідам, що моїх пальців… точно не знайдуть ні в Ізраїлі, ні у Швейцарії, ні в Австрії, ні в Іспанії, навіть у Лівії, у фельдмаршала Халіфи Хафтара».

Однак інформація щодо «втечі» А. Матіоса виявилася не єдиним «фейком», який вкинули у ЗМІ з метою проведення спецоперації. Згадаємо випадок нещодавнього підриву автомобілю працівника розвідки, коли пізніше було повідомлено, що помічений на місці скоєння злочину собака вижив, а підривник загинув від ран у лікарні. Виявляється, що інформація про смерть підривника була розповсюджена СБУ, щоб терористи думали, що той не встиг нічого сказати органам правосуддя. Голова СБУ Василь Грицак повідомив, що і замовником, і безпосереднім виконавцем злочину виявився Комарічєв Олексій – громадянин держави-агресора, який постійно мешкає у місті Москва, та був залучений до військової розвідки під тиском ФСБ: за сприяння спецслужби був звільнений з-під варти та рекрутований для скоєння «мокрих справ» та іншої диверсійної діяльності у країнах ЄС та в Україні. Він дійсно перебуває у важкому стані, але вижив. Саме Комарічев, як повідомляє СБУ, був керівником терористичного угрупування.

Завдяки цій дезінформації було затримано інших членів угрупування, серед них Дзортова Тимура, мешканця Інгушетії, який безпосередньо контролював закладання вибухівки. Комарічєв і Дзортов мали для прикриття паспорти Киргизстану, оформлені на чужі прізвища. У соцмережах також було поширено, що Дзортов нібито є одним з чиновників буремної республіки Інгушетія, але виявилося, що той Тимур Дзотов є тезкою терориста. Дзортов і Комарічєв пройшли декілька етапів підготовки в Москві, у Дагестані та в окупованому московськими військами Донецьку під керівництвом офіцерів військової розвідки держави-агресора.

У цьому випадку ми бачимо, як українські спецслужби скористувалися тією ж моделлю, що у «кейсі Бабченка». Такі інсценування активно та впевнено використовуються українськими силовими структурами. На щастя, на відміну від Аркадія Бабченка, світові ЗМІ не переживали за долю «невідомого диверсанта», тож Україна в цьому випадку не буде стикатися із звинуваченнями у «брехні своїм друзям».

Факти СБУ свідчать про те, що ворог також намагається активніше вести шпигунську війну. По-перше, затримане терористичне угрупування виявилося пов'язаним із, за словами Голови СБУ В. Грицака, вбивствами Олександра Хараберюша, Максима Шаповала та, мабуть, ще одного офіцера української розвідки. По-друге, за словами керівника ВПУ Матіоса, терористи знайшли собі інформаторів у МВС, із таким негласним прейскурантом:

• доступ до бази відеоспостереження в Києві «Безпечне місто» коштує 200-250 гривень за 1 автомобіль;
• до бази МВС і поліції:  250-700 грн;
• до бази перетину кордону: 600-800 грн за особу;
• до бази автотранспорту (пересування в місті, паркування, адмінпротоколи, затримання, зупинки): 500 грн;
• деталізація дзвінків з прив'язкою до місця: 4000-7000 грн за півроку телефонних з'єднань;
• до інформації щодо отриманих доходів з бази Пенсійного фонду, служб соцстрахування, податкової: 500 грн.

«Саме через такий механізм несанкціонованих доступів за гроші до баз відомчих правоохоронних органів, до баз органів державної влади, було відстежено і встановлено терористами місце перебування українського військового розвідника генерала Шаповала і службовця, на якого було здійснено замах 4 квітня», – сказав військовий прокурор.

Цікавим є факт використання московськими агентами паспортів Республіки Киргизстан. За словами Грицака, «подібна зухвалість», коли для прикриття вбивць використовуються паспорти іншої суверенної держави, можлива лише у разі санкціонування вбивств на вищому рівні політичного керівництва Кремля. Голова СБУ вважає, що справжнім організатором цих вбивств є генерал-лейтенант ФСБ РФ Мінаєв Дмитро Вікторович. За даними СБУ, Д. Мінаєв перебував на окупованих територіях Донецької області у так званому центрі спецоперацій «МДБ ДНР», до якого належить один із терористів: громадянин України Олег Шутов. Той після вбивства М. Шаповала виїхав до держави-агресора, а звідти – на окуповані території, де став співробітником так званої «МДБ ДНР», під «опікою» московської розвідки. Окрім Д. Мінаєва вбивцями керував підготовкою операції з ліквідації офіцера української розвідки займалася вже інша особа – громадянин РФ Куштов Башир Абулхамідович, ще один житель Інгушетії, який займався «брудними справами» у Туреччині, у тому числі й організації замовних вбивств чеченців-біженців. «Обидва теракти сплановані, профінансовані, організовані безпосередньо російськими спецслужбами. Це були спільні операції Федеральної служби безпеки РФ та Головного управління Генштабу ЗСУ РФ, більше відомої як військова розвідка Росії», – заявив керівник СБУ.

Усі ці факти вказують на справжню активність Кремля у «шпигунській війні», та підтверджують готовність ворожих спецслужб до нових «мокрих справ» на території України та ЄС, за кількістю яких путінський режим наблизився до сталінських часів. «Кейс Матіоса» також яскраво показує, як українські ЗМІ можуть легко стати знаряддями агресора у «гібридній війні», поширюючи кремлівську пропаганду (навіть таку, що стала продуктом дезінформації).