Неизвестный Иван Марчук: искусство украинского Ван Гога

Фрагмент з відео галереї ARTAREA

Kristiana Wago

50 років роботи Івана Марчука, 178 картин і навіть новий «тринадцятий» цикл, намальований цього року. У київському мистецькому просторі ARTAREA проходить експозиція «Іван Марчук. Секрети геніальності».

На виставці представлені:

• картини-притчі та графіка 1960-х – 1970-х років
• цикли раннього періоду (1965 – 1980 – ті роки)
• пейзажі
• абстракції

Відбою від відвідувачів немає, в будній день кількість охочих побачити «100 невідомих творів Івана Марчука» досягає 400 людей, на вихідних— ще більше. Експозиція триває з 18 жовтня до 15 грудня і вже стала важливою культурною подією Києва.

Сам художник намагається майже кожен день відвідувати виставку і спілкуватися з відвідувачами.

Роботи Івана Марчука давно підкорили весь світ, а його майстерність відзначили найприскіпливіші любителі мистецтва. Засновник складної оригінальної техніки «пльонтанізм» (від українського слова — «плести») потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Однак геніальний художник вирішив назвати свою виставку останьою в Україні.

Чому варто відвідати виставку «Секрети Геніальності»

1. Зрозуміти графіку Івана Марчука раннього періоду.

Вона експонується вперше у рамках проєкту «Секрети геніальності: 100 невідомих творів Івана Марчука». Її можна побачити у малій залі ARTAREA.

Ранні періоди у творчості художників – це як точка відліку, з якої дуже цікаво відслідковувати взаємозв'язки автора з різними культурними контекстами. Іван Марчук належав до вільнодумної генерації шістдесятих. Попри те, що за терміни "абстракція" та "безпредметність" тоді погрожував арешт, відбулась часткова лібералізація: творчі кола отримали можливість знайомитись з доробками авангарду та модернізму. Одним з найвагоміших напрямків, який переосмислювали тоді художники був наїв. Звичайно, до цього жанру звертається й Іван Марчук. Це й не дивно: він виріс у селі, і його роботи пульсують українськими традиціями та культурою. Саме сільські мотиви складають вагому частину ранньої творчості художника. Мистець інтерпретує їх у ключі притч-роздумів. У ранніх творах художник використовує мінімальну кількість кольорів, але це не звужує палітру переданих ним емоцій. У цій залі перед нами постають твори, що викликають у мистецтвознавців стійку асоціацію з графікою. Сам Марчук зауважує, що на ранньому етапі він багато працював з тушшю.Чорно-білий графічний метод вабив його поєднанням лаконічності та глибини.

1 / 4

Але особливим для майстра став період, коли він обіймав посаду художника в Інституті надтвердих матеріалів у Києві. Саме тут тушшю та темперою на картоні невеликого формату художник почав висловлювати свої думки-марення, які потім потай виносив через прохідну.

Як би швидко ім'я художника не набувало популярності в роки становлення (перші виставки влаштовувались на квартирах, а першими шанувальниками були колеги-науковці), його творіння ніяк не підпадали під характеристики "офіційно дозволеного мистецтва". Тому чимало картин мистець дарував друзям, яким довіряв; а деякі полотна поїхали за кордон.

2. Відчути силу пейзажів Івана Марчука

Важливе місце у творчості Івана Марчука займають пейзажі. Представлені краєвиди 1980-х років, початку 2000-х років та нові картини 2019 року (тринадцятий цикл).

Природа на полотнах художника постає великою могутньою силою, простори вражають своєю масштабністю, світло – реалістичністю.

Дивлячись на сніги пейзажів Марчука стає холодно, на літні ночі – тепло.

Зараз автор працює над новою серією 2019 і це переважно нічні пейзажі. Щоправда, нічне світло передано ніби у червоному фільтрі. Автор зізнається, що обожнює сніги, вітри, місяць і поле – ці природні стихії хвилюють його душу.

«Магія ночі», Іван Марчук, 2019 / Фото: ARTAREA

Часто, дивлячись на  пейзажі Марчука, ніби відчуваєш східний Дзен. Як, наприклад, на полотні початку 2000-х "Ви спокій тут знайдете", автор зображує щось неймовірно близьке до своєї душі. Одразу спадає на думку його дитинство в селі Москалівка, що на Тернопільщині. Часто зображує Марчук сільські пейзажі з характерними деталями – приземкуваті хати, копиці сіна, човни.

"Ви спокій тут знайдете", Іван Марчук / Фото: ARTAREA

Україна постає дивовижним видінням місячної ночі на полотнах 1980-х років, наприклад, як на картині "Ніч у степу". Художник зазначив, що писав ніч наприкінці серпня, небо на картині затягує глядача всередину, місяць яскраво підсвічує Землю. Справді, складається враження, що полотно приховує додаткове освітлення – це магія таланту та ремесла Івана Марчука.

«Ніч у степу», Іван Марчук / Фото: ARTAREA

Художник часто робить на пленері лише замальовки, працює переважно в майстерні. Для створення його шедеврів грають роль і відтворення реальності, і фантазія.

3. Побачити «оживлені» картини митця

Окрім цього, для останнього показу робіт художника було створено 20-хвилинну digital-інсталяцію, яка відтворювала роботи майстра. Для панорамного проєкту автори використали музику Мирослава Скорика та спів Пікардійської терції. Інсталяцію створили на прохання Івана Марчука, який був вражений від подібного показу робіт Далі та Пікассо. 

Відео-арт Івана Марчука / Фото: ARTAREA

«ХОЧУ БУТИ НЕНОРМАЛЬНИМ ХУДОЖНИКОМ»

На запитання «Які картини ви порадите подивитися в першу чергу?» Іван Марчук потискає плечима: «Всі мої картини, як діти. Хіба можна якусь виділяти. У мене в кожній велика праця». 

Уточнюю, скільки часу може займати створення роботи.

«Є картини, які я роблю дуже швидко, лік іде на хвилини, навіть не на години. Деякі пишу до тижня, далі вона мені набридає і я мушу її скінчити. Я швидко працюю, а час іде і іде, на черзі стоять інші, які хочуть бути реалізованими».

«Мій творчий доробок — на всіх 5 континетах, — каже Марчук. — І то я не продавав, вони просто роздавалися, розходилися. Коли я був 18 років заборонений, то моя картина була моєю візитівкою. Казали мені, ось ця людина тобі допоможе з виставкою чи з чимось, їду значить в Москву, а ніхто не міг зробити ніяку виствику , бо я був заборонений , а картину лишали. Їх понад 4500 тисяч, всі різноманітного формату та розміру».

Іван Марчук

Іван Марчук не полишає свою роботу і зараз. «Я живу по чорному календарю, — посміхається він.— Це календар, в якого не має червоного кольору, робота 365 днів в році». Навіть жартує: «Знаєте, в радянські часи я казав: якби мене посадили в тюрму, то я б намалював значно більше, ніхто б мені не заважав».

На питання «Так а що ж є секретом вашої геніальності?» (адже саме такою є тема виставки), художник лиш посміхається у білі вуса:

— Це треба спитати глядачів, не в мене. — І тут же починає пригадувати: «Коли я навчався в Інституті, мене ломали дуже. Казали, що треба бути нормальним советским художником. А я сказав: хочу бути ненормальним совєтским художником. Яким — ще не знав. Я знав, що я інший. Коли тоді мене направили на роботу до Києва в Інститут надвердих матеріалів, я був там вдосталь вільний, хоч все рівно 8 годин там мусив відсидіти, і тоді почав малювати. Мої картини на 2-му поверсі (виставки в галереї «АRTAREA», — Ред.), реальні рисунки, притчі, все це була ломка соцреалізму, ломка анатомії і надалі я шукав себе, і тішився, що всі 11 років навчання я хотів знайти свою дорогу серед мільону армії художників світу , і так поступово я вийшов на свою стежку. І, власне, бачите, уже до чого дійшов». 

Іван Марчук

До 1988 року Марчук залишався поза офіційним мистецтвом та жив у Австралії, Америці, Канаді. 12 років свого життя він займався творчістю там.

«Мене надихало , те що я був на єдині сам з собою та розпоряджався своїм часом, ніяких муз в Америці не було, — відшутковується Марчук. — "Я — вічний мандрівник, прикутий до мольберта".

«Я щодня хожу на відкриття виставок, є в мене на місяць гід по галереям і написано, де і які виставки плануються, хто виставляється. Я відвідав понад 7000 таких виставок за перебування в Америці», — розповідає художник.

Відео: ARTAREA. Вперше на виставці творчіть Івана Марчука експонується у форматі відео-арту

«НІКОЛИ НЕ НАМАЛЮВАВ БИ ВІЙНУ»

Іван Марчук все життя був лідером андеграунду, а зараз митець зі світовим ім'ям. На це він з сумом відповідає: «Це в людей інше ставлення, але не в держави України. Вона як була могильником, так і є, і буде ним завжди, для таких людей як я. Ніякі таланти тут не проростають, ця країна народжує найбільше талановитих людей на квадратний метр — ви ж знаєте, які зараз наші діти розумні, займають кращі місця на міжнародних конкурсах. Але кожний талант має проростати і відавати свій талант в людство. А якщо він не може проростати на цій землі, то повинен находити іншу землю, де його будуть поливати, як вазон з квітами. В Україні, на жаль, цього не відбувається».

Іван Марчук вже давно жаліється, що йому немає де в Україні виставляти свої роботи. Створити музей його творчості обіцяли багато разів від президентів — як Віктор Ющенко у 2004 році — до приватних осіб, але досі справа не зрушила з місця. Запитую: «Яким ви бачите свій музей?»

—  А я його не бачу , бо його ніколи тут не буде. Я можу зараз сказати туркам і вони одразу почнуть будувати музей. А якщо я зараз оголошу в інтернеті, то будь-яка країна мене прийме з моїм багажем, і тоді той весь багаж буде їх. Буде служити їх музеєм і буде таким, як музеї Пікассо, Сельвадора, Ван Гога.

Бідний Ван Гог кормить весь Амстердам, тому що з усього світу люди їдуть, і стоять в черзі, щоб побачити його роботи. А Україні це не потрібно, вона не хоче, вона великий ворог культури.

Іван Марчук / Фото: Анісія Стасевич, ARTAREA

Вперше на цій виставці представлений тринадцятий цикл творчості художника. Пейзажі у ній, здебільшого, у призмі червоного кольору.

— А ви бачили червоний місяць? — питає з посмішкою митець. — Не бачили, а я бачив. А  червоний місяць на білому полотні яке ввідає проміння? Червоне, а я ще утрирую для більшого ефекту. Художник має брехати так, щоб глядач переконався у правдивості тої брехні.

Хоча всі мої пейзажі дуже натуральні, більше ніж натуральні, просто гіперреалізм. Навіть ті червоні, що я трошки домалював, добавив своєї любові до того червоного кольору, і до снігу червоного. Боже мій, я бачив таке у Каневі з 4-тої години, біля Дніпра. Але хочеться і трошки умовності. Якщо трохи перебільшуємо, то воно завжди цікаво, тому що нічого не стоїть на місці.

Питаю: чи можна очікувати нового, чотирнадцятого, циклу картин? Але Марчук знову сумно розводить руками:

— В Україні мені не хочеться малювати. Це країна, що шанує тільки мертвих, вона живих не шанувала ніколи, сьогодні і завтра не буде.

— Який сюжет ви б ніколи не зобразили?

— Воєнний. Війну ніколи б не намалював, я ненавиджу війну, ненавиджу зброю, все страшне, що пов'язано з війною.

Нарешті, питаю, чи правда, що в Україні він хоче закінчити свою виставкову діяльність?

— Так, це може бути і  останнью виставкою. В мене 4 колекції за межами України, 2 дні тому мені привезли виставку з Кишинева, в Чикаго виставку продовжили, бо люди тішаться страшенно. Я був там влітку, а вона до сих пір працює, там понад 50 робіт. Ще одна виставка в Женеві. Найцінніші для мене мої картини, які знаходяться в Братиславі, сюди їх не має чого везти. Я б хотів, щоб все було за межами України, бо Україна мене мучила все життя.

І наостанок Іван Марчук каже:

«Моє мистецтво належить людству, бо великий талант, який дарований Богом, має бути віданний людям». 

↓Читайте також

Вложить в прекрасное и заработать: как инвестировать в искусство