Помочь одному человеку — помочь целой стране: история организации, которая стала прибежищем для пострадавших от войны

У кріслі сидить симпатична молода жінка й терпляче чекає, коли майстриня наведе красу. Перукарка акуратно рівняє кінчики та завиває локони. На обличчі гості повільно з'являється посмішка, здається, їй подобається те, що вона бачить у дзеркалі. 

Гостю звати Тетяна. Як і тисячі інших, вона любить відвідувати перукарню та обирати красиву стрижку. Однак Тетяна опинилась тут не просто так, адже невеличка перукарня у Запоріжжі має свою історію, яка почалась 24 лютого 2022-го.

"Коли почались обстріли, ми були в селі Кам'янському. Було дуже чути вибухи, стіни тремтіли, дитина дуже злякалась. Кожен день обстріли. Коли у дитини вже почалась істерика, ми зібрались і поїхали — тяжко там перебувати. Ми поїхали сюди, у Запоріжжя, донька довго відходила, коли лунали вибухи, сильно лякалася", — згадує Тетяна. 

Жінка переїхала у Запоріжжя з двома дітьми, яких виховує сама. Каже, дозволити собі послуги перукаря не може, адже це додаткові кошти. Весь основний бюджет йде на оренду квартири та потреби дітей.

"Але хочеться бути гарною для себе, саме тому це важливо", — додає вона.

Через російську агресію тисячі жителів Запорізької області були змушені покинути свої домівки, рятуючи себе та близьких. Залишаючи рідні міста та села, вони залишили не лише будівлі, а й роками вибудувані життя. На новому місті вони пробують почати все заново, але часто брак коштів та нерозуміння, до кого звернутись за допомогою, спричиняють безліч труднощів. 

Оксана — перукарка з 23-річним стажем. Після початку повномасштабного вторгнення жінка залишилась у Запоріжжі, продовжуючи надавати свої послуги. Говорить, що залишаючись на місці разом з іншими, допомагає захисникам: "Коли ми поруч, їм спокійніше". 

Одного дня до неї звернулась громадська організація "Александра і С", запропонувавши стати перукаркою для тих, хто цього потребує, але не має можливості самостійно оплатити послугу.

Сама Оксана родом з міста Пологи Запорізької області — сьогодні воно окуповане. Жінка не вагаючись погодилась на пропозицію, адже хоче допомагати своїм людям. Вона ділиться:

"Мені дуже подобається моя робота, тому що я дарую людям радість, щастя, посмішку, краплинку затишку в душі. Я із задоволенням приймаю всіх, тому що майже всіх знаю, дуже рада, що я в цьому проєкті. Він ще так називається — «Майбутнє». Я в нього вірю".

Безплатні послуги перукаря — це лиш частина великого проєкту під назвою "Центр реінтеграції сімей вимушено переміщених осіб «Майбутнє»". Він охоплює кілька ініціатив, спрямованих на те, аби допомогти ВПО віднайти затишок рідного дому на новому місці, допомогти з соціалізацією та створити комфортний простір для відновлення психоемоційного стану. Адже навіть проста можливість піти до перукаря — це більше, ніж лише про волосся та красу. Це про звичне життя, налагодження побуту та відтворення норми. Відбудова ж — це не тільки про зруйновані будинки й дороги. Це також і про зруйновані життя, які потребують підтримки. Навіть якщо це начебто "просто" підтримка перукаря.

Субота у будівлі Класичного приватного університету в Запоріжжі — це день, коли все приміщення наповнюється розмовами, сміхом та запахом кави з печивом. Адже саме тоді двері навстіж відчиняються для всіх учасників проєкту, охочих активно провести час. Тут і дитячі розвивальні гуртки, і тренінги з психологічної допомоги, і навіть клуб дозвілля для дорослих (яким також потрібно знаходити друзів!).

Багато людей діляться, що після початку повномасштабного вторгнення часто відчувають самотність: нове місце, де нікого не знаєш, відсутність близьких, з якими побачитись не дає відстань тощо. Самотність, брак соціальних контактів — фактори, які ведуть до важкого психологічного стану. Людина замикається в собі, залишається наодинці з негативними почуттями та страхами, незнанням, як давати раду труднощам. 

"До нас ходить пані Надія, пенсіонерка. Вона завжди розповідає, яка щаслива сюди ходити. Каже: «Мені чоловік і син говорять сидіти вдома, але у вас я соціалізуюся». Вона приїхала з Оріхова, у них немає вже ні хати, нічого", — розповідає Яна Стрілько, учасниця команди ГО "Александра і С".