История обороны ДАП: декабрь предательства
Хроника боев «киборгов» перед кровавым январем (укр.).
До початку грудня 2014-го ситуація в Донецькому аеропорту стала вкрай непростою. Попри всі зусилля, утримати старий термінал не вдалося – банально не було сил.
Один з добровольців шостої роти другого батальйону 79-ї бригади Віталій Паламарчук (позивний «Сміливий»): «Коли вдруге заходили в аеропорт, диспетчерської вишки вже не було. Вежа була розбомблена. Термінали теж. Все тоді було вже розбите. Цілою залишилася тільки злітна смуга, по якій, по суті, ми і зайшли. Наш підрозділ заступав на релейну станцію«.
Зруйнований Новий термінал
З початку грудня по ротації пішла з аеропорту 79-а аеромобільна бригада, її змінила «солянка» з різних десантних підрозділів. В цей же час (3 грудня) було оголошено чергове перемир'я. І у когось з наших генералів (прізвище, на жаль, досі невідомо) виникла думка зменшити наші втрати при ротації. І вирішили домовлятися через ОБСЄ з бойовиками, щоб вони пропускали наші колони по ротації через контрольовану територію. При цьому українські солдати проходили вкрай принизливу процедуру обшуку.
Як згадував один з бійців з позивним «Шерлок»: «Дорогою до аеропорту нас супроводжувала бронетехніка сепаратистів. Колону зупинили на мосту, почався обшук. За домовленістю нам дозволялось мати три порожніх магазини і один заряджений. Усе, більше нічого. Усі щось ховали – то гранати, хто патрони. Ми з хлопцями зашивали в бушлат детонатори.
Накази з класичним московським акцентом віддав військовий, у нього був значок «Поліція ДНР», але він такий же донеччанин, як я балерина«.
І ще спомини від іншого бійця – «Ми звичайно дуже злі йшли, бо дозволяли один автомат, один «ріжок». Я, наприклад, кулеметник, то в мене мала бути одна коробка за 100 патронів, не пристебнута. Гранат не брали, нічого не брали, бо заборонялось все це….Чесно кажучи, нас перевіряли не еленерівці й деенерівці, а спецслужба російська. Четверо їх передивлялись, ми знову все завантажували й заходили в аеропорт. Вони до злітної смуги нас проводжали, а далі ми самі. Вони бачили тільки те, що у нас в руках, але вони не знали, що знаходиться в тому ж терміналі. А там вистачало всього«.
Першими по такому варіанту 12 грудня заїхали бійці 90-го штурмового батальйону. Але це дуже підірвало моральний дух захисників аеропорту. Вони ледь стримували лють по відношенню до того, хто придумав таку ганьбу – воювати за домовленостями. І з ким – з росіянами і бойовиками! І це після 29 серпня і розстрілу наших військових і добровольців під час виходу з Іловайська.
Російські військові під час «перевірки» при ротації наших захисників
Цікаво, що виїжджали теж по такому «мирному» варіанту. Як згадував боєць 93-тої механізованої бригади «Динамо»: «Нас повинні були забрати зранку, але не змогли домовитися про коридор. Приїхали за нами, коли вже темніло. Домовились з сепаратистами, що ми виїжджатимемо з одним зарядженим магазином в автоматі, тобто 30 патронів….Вивозили нас у супроводі двох машин ОБСЄ – трьома «КАМАЗАми». У двох з них були десантники, а в одному – ми.
Коли ми проїжджали повз «пожежку», нас почали обстрілювати й всіляко провокувати. Кричали до нас не російською. Згодом нас зупинили. Під'їхали два джипи. З одного вийшов «Моторола» з журналістами «Life News». Було страшно, що нас розстріляють. Але командири поговорили, і ми на спущених колесах доїхали до Авдіївки«.
Єдиними, хто не підкорився такому безглуздому наказу, були добровольці, які на той час тримали метеостанцію. Але, як згадував командир добровольчого батальйон ОУН Микола Коханівський, їх було дуже мало: «У нас на точці було всього до 20 людей. З ОУН 10 чоловік, п'ять – з 93-ї чи 95-ї бригади, ще п'ять-сім – з «Правого Сектору» – і все. Кілометрів зо два – найближча наша позиція. Там, наприклад, термінал. І якщо тебе почнуть накривати, тобі ніхто не допоможе, бо у них є завдання тримати термінал».
Кіборги ДАП
Незважаючи на перемир'я, бойовики продовжували спроби штурму наших позицій. При чому вони несли дуже великі втрати. Сержант 90-го штурмового батальйону Олександр Берещук (псевдо «Запал») згадував: «Важливість аеропорту була в тому, що у них втрат було 8:1 або навіть 10:1. Ясно, що при обороні менше втрат, ніж при наступі. Коли ми тримали аеропорт, то бувало їх по 250 чоловік ложили за бій, бо вони йшли тупо чи п'яні, чи накурені. Вони йшли напролом. Але вони йдуть, ми стріляємо, один падає, інші його переступає та йде далі на повний зріст. Чого вони так йшли, я ж не знаю. Таких три атаки було, з 6 на 7 грудня й десь 19 чи 20 числа».
«А 19 чи 20 грудня ми їм там [в районі вежі] дали, що все почало горіти, пожарки приїхали. І вони кричали нам, махали: мовляв, не стріляйте. Тож, поки ми там були, танки більше не виїжджали, тільки такі сутички були – «стрілкотня».
Наші власні втрати були мінімальні за весь період оборони Донецького аеропорту – за даними автора, за грудень 2014 року загинуло всього двоє бійців: солдат Андрій Терещенко з 95-ї окремої аеромобільної бригади та солдат Олександр Моргун-Білявський з 93-ї окремої механізованої бригади. І ті – 2-го та 3-го грудня…
Бойові моменти оборони
Тобто втрат завдяки проведенню колон по домовленості вдалось уникнути, але це дуже підірвало моральний настрій захисників. З іншого боку, супротивник використав розвіддані для розробки плану штурму аеропорту вже у наступному кровавому для ЗСУ місяці – січні 2015 року. Але це вже інша історія…
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
