“Не давать советов”: как правильно говорить с человеком, пострадавшим от сексуального насилия на войне

У чому проблема?

"Сексуальне насильство під час війни — це порушення прав людини, яке супроводжує будь-яку війну і, на жаль, Україна не стала винятком, — каже Катерина Бороздіна, віцепрезидентка громадської організації "Ла Страда-Україна". — Масштаби цієї проблеми досить великі, адже тільки одиниці постраждалих заявляють, документують та просять допомоги. Тому важливо про це говорити. Щоб пересічні громадяни, постраждалі та ті, хто перебуває в групі ризику, наприклад, зараз на тимчасово окупованих територіях, могли мати доступ до пояснення самого визначення «сексуальне насильство, пов'язане з війною» та інформації про те, куди можна звернутись для отримання допомоги чи документації злочину".

Національне законодавство не має визначення "сексуальне насильство, пов'язане з війною". 

Однак є ряд міжнародних документів, які зазначають, що до сексуального насильства відноситься не лише зґвалтування, а й сексуальні злочини іншого характеру. 

"Це може бути примус до роздягання перед військовим, примус до спостерігання за сексуальним насиллям чи зґвалтуванням третьої особи, сексуальні домагання з боку військових. Спектр сексуального насильства, пов'язаного з війною, дуже широкий. 

Деякі постраждалі самі себе не ідентифікують постраждалими, пояснюючи, наприклад: "мене тільки змусили роздягнутись, тобто без насильства, але я бачила зґвалтування, тому я не постраждала". Важливо доносити інформацію про те, що всі подібні дії є також сексуальним насильством", — пояснює Катерина Бороздіна.

Яке рішення?

"Ла Страда-Україна" фіксує звернення постраждалих, які звертаються на Національну гарячу лінію із попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. Номери гарячої лінії — 0 800 500 225 або 116 111. Дзвінки анонімні та конфіденційні. Детальну інформацію можна отримати щодо кожного конкретного випадку. 

"За перше півріччя 2022 року ми отримали понад 17 тисяч дзвінків на гарячу лінію. Найменше телефонували в березні, коли був перший активний період військових дій.  Тоді майже вдвічі зменшилась кількість дзвінків з усіх питань, з яких ми консультуємо. Зараз дзвінків отримуємо приблизно стільки ж, скільки мали в попередні періоди. Звертаються з питаннями, з якими абоненти/абонентки звертались і до війни — домашнє насильство, протидія торгівлі людьми, гендерна дискримінація. Поновилися дзвінки від внутрішньо переміщених осіб, ми їх фіксуємо, починаючи з 2014-го. Також знову звертаються військовослужбовці та військовослужбовиці й члени їх сімей. І водночас зараз дещо збільшилась кількість звернень з тимчасово окупованих територій", — розповідає віцепрезидентка ГО "Ла Страда-Україна". 

Консультації надають не лише телефоном, а й у текстовому режимі через месенджери.

"91% дзвінків з 17 000 тисяч стосувались попередження та протидії домашньому насильству. З війною воно нікуди не поділось, навпаки — його стає більше, бо люди втрачають роботу, впевненість у завтрашньому дні, виникає психологічна нестабільність"

"91% дзвінків з 17 000 тисяч стосувались попередження та протидії домашньому насильству. З війною воно нікуди не поділось, навпаки — його стає більше, бо люди втрачають роботу, впевненість у завтрашньому дні, виникає психологічна нестабільність. Якщо говорити про звернення від постраждалих від сексуального насильства, саме пов'язаного з війною, то маємо 23 таких звернення щодо 29 випадків. Тобто одна людина могла інформувати про декілька випадків. Ми розуміємо, що в реальності ця цифра звичайно більша, не 23 випадки на всю Україну. Це вже питання ідентифікації і звернення по допомогу", — говорить Катерина Бороздіна.

Перший шквал дзвінків організація отримала після деокупації Київської області: 

"Зараз надходять поодинокі дзвінки з півдня України, з деокупованих на сьогодні територій".

Як каже Катерина Бороздіна, телефонують не лише постраждалі, а й свідки сексуального насильства. 

"Адже свідок сексуального насильства — це також постраждалий від сексуального насильства. Одного разу телефонувала жінка і розповідала, що бачила зґвалтування декількох неповнолітніх дівчат у бомбосховищі, куди увірвалися російські військові. Тому ми говоримо про те, що й ця жінка також повинна мати психологічну допомогу, щоб зрозуміти, що це не її вина, вона не могла нічим зарадити. Навіть дзвінок і інформування про те, що такі злочини відбуваються, — це вже певна допомога, щоб фіксувати ці злочини", — каже Бороздіна.

Жертвою сексуального насильства, пов'язаного з війною, може стати  людина будь-якого віку. І заявити про злочин теж може будь-хто, незалежно від віку.

Як це працює?

Спілкуючись із постраждалою людиною, говорить Катерина Бороздіна, варто знати, що ні в якому разі людину не можна звинувачувати у тому, що відбулось: 

• "Дуже багато постраждалих говорять про те, що вони самі винні, перекладаючи відповідальність на себе. Жодним чином не можна применшувати цей злочин, висловлюючись, наприклад, "жива і добре". Це призводить до ретравматизації. Психіка у всіх людей різна і кожен переживає травми по-різному. Через певний час людина може виглядати абсолютно врівноваженою та спокійною, але це не значить, що через тиждень/місяць/рік це не обернеться психологічним наслідком, коли вона не зможе справлятись із власними емоціями. Тому важливо не знецінювати ситуацію і не звинувачувати постраждалу людину. Вона має отримувати підтримку, але без нав'язування. Якщо друзі, знайомі, свідки вважають певні дії правильними, це не означає, що постраждала людина також буде їх такими вважати. Якщо постраждала сьогодні не готова консультуватися з психологом, звертатись до правоохоронних органів для розслідування злочину, не можна її змушувати. Ми можемо сказати про те, що є така можливість, але нав'язувати через силу не варто. 
• Важлива психологічна підтримка, але без фраз на кшталт "я розумію тебе", "я б на твоєму місці…". Адже людина, яку, наприклад, зґвалтували, і людина, яка не зазнала цього, — це про різні почуття. Ви можете розуміти для себе як це жахливо, але ви не зрозумієте це так, як постраждала людина. Краще використовувати слова згоди з репліками та фразами під час спілкування з постраждалою особою, такими як "так, це напевно було дуже важко…", "ваша розповідь дійсно жахлива…" або "будь-хто злякався б у такій ситуації". Тобто використовувати нейтральні фрази, замість того, щоб одягти на себе роль постраждалої особи".

Чи має відрізнятись підтримка жінок, чоловіків та дітей, які постраждали від сексуального насильства?

Те, як інформують про сексуальне насильство під час війни, і ступінь латентності між чоловіками та жінками — різні, каже Катерина Бороздіна. 

"Чоловіку набагато складніше сказати про випадок зґвалтування або іншого сексуального насильства. Сексуальне насильство та зґвалтування завжди було латентним явищем і не всі про це заявляли. Якщо говорити про сексуальне насильство, пов'язане з  війною, то ступінь латентності ще вищий".

Водночас психологічна консультація як підтримувальний елемент для жінок і чоловіків, буде відрізнятись.

"Тому що для чоловіка головне сказати, що такий злочин стосовно нього відбувся, але життя на цьому не закінчується. Підходи до консультування дітей, жінок і чоловіків  різняться. Що стосується дітей, то подача інформації має бути з дитячої логіки та бачення", — розповідає віцепрезидентка громадської організації "Ла Страда-Україна" Катерина Бороздіна. 

З усіх звернень постраждалих від сексуального насильства на гарячу лінію "Ла Страда-Україна" частка чоловіків складає кілька відсотків. 

"Але й більшість жінок звертаються за консультацією з питань гуманітарної допомоги, виїзду за кордон, відновлення документів. І лише в процесі розмови може бути з'ясовано, що вона постраждала від сексуального насильства або зґвалтована", — пояснює Бороздіна.

Як це не працює?

Насамперед фахівцям, які працюють з випадками сексуального насильства, скоєного на війні, наголошує Катерина Бороздіна, треба не забувати, що інформацію про злочин у жодному разі не можна розповідати стороннім.

"Так, абсолютно анонімним випадок не буде, тому що якщо, наприклад, стало відомо медику, то він зі свого боку має поінформувати про це поліцію чи прокуратуру. Але все це виключно у межах виконання своїх професійних обов'язків. Навіть знеособлено про випадки сексуального насильства розповідати не можна. Тому що постраждала людина може себе впізнати навіть по деталях і цим ми порушимо конфіденційність", — каже Бороздіна. 

Що стосується близького оточення постраждалої людини, то їм не варто спонукати людину говорити. 

"Хтось думає — якщо людина виговориться, то їй стане легше. Ні, це вирішувати постраждалій. Але якщо постраждала сама заговорила, то треба дати їй можливість висловитися", — зазначає Катерина Бороздіна. 

Говорити чи ні — вибір виключно самої людини, яка постраждала. 

"Ще важливо не давати порад. Одне й те ж саме можна сказати, як пораду або як надання інформації. І от у спілкуванні з постраждалими від сексуального насильства треба обирати саме метод надання інформації. Адже порада — це зазвичай те, що може радити людина зі свого досвіду. А от надаючи інформацію, ми можемо давати контакти психологів, яких знаємо, говорити, що можна звернутись до поліції чи прокуратури, пропонувати гарячу лінію "Ла Страда-Україна", де працюють фахові психологи, які знайдуть підхід до кожної постраждалої", — каже віцепрезидентка організації.

Ще більше корисних рішень

"Якщо є підозра, що людину зґвалтували, але сама вона про це не каже, то нав'язувати їй думку, аби вона заговорила — не можна, тому що найімовірніше ввімкнеться механізм ще більшого віддалення, — пояснює Катерина Бороздіна. — Елементарно можна пошукати телефони організацій, які займаються цією темою і залишити їхні контакти десь на столі чи дати людині їх візитівку. Якщо йдеться про близьку людину, темперамент якої ми знаємо, то відповідно до нього теж думаємо, як краще говорити. Спільних рекомендацій для всіх немає. Тому що у кожної людини свої особливості. Треба аналізувати і продумувати фрази, які можуть подіяти". 

Якщо людина стала свідком сексуального насильства, то якщо є змога, вона має спробувати допомогти постраждалій опісля знайти безпечне місце.

"Також свідок може побачити, що постраждалій потрібна медична допомога. Часто буває, що постраждала людина через страх і пригнічений психологічний стан не розуміє, що їй потрібна меддопомога, тому свідки можуть надати принаймні першу домедичну допомогу, якщо є можливість. Свідок — це та людина, яка може допомогти зорієнтуватися постраждалій. У таких випадках дії свідка можуть і врятувати життя", — говорить віцепрезидентка громадської організації "Ла Страда-Україна" Катерина Бороздіна.

У випадку, коли людина довірилась і розповіла, що зазнала сексуального насильства, можна діяти так:  

"Разом пошукати ресурси, які надають допомогу. Зараз це відбувається і через онлайн-консультації, і на особистих зустрічах з фахівцем. Проговорити з постраждалою, як їй зручніше. Можна пропонувати разом піти до поліції чи прокуратури, щоб написати заяву. Залежно від близькості стосунків, продумати кроки, які потрібно зробити, щоб це було прийнятніше для людини". 

Ніхто не зрозуміє того, що пережила постраждала людина. Тому обирати те коло допомоги, яке вона вбачає для себе за потрібне, — її право.