Лариса Гольник: О честном суде надо думать, когда ты «на коне», а не «под конем»

З Ларисою Гольник зустрічаємося на Центральному залізничному вокзалі у Києві. Вона приїхала на зустріч до представників міжнародної фундації «Судді для суддів» (Foundation Judges for Judges). Каже, що увага до її ситуації впливових західних організацій зараз посилилася. Вони хочуть чути голоси суддів-викривачів.

Спілкуватися з нею легко – вона без удаваного пафосу, емоційно і без упину готова говорити про суддівську сферу. Сміється: «От дивлюся американські фільми – суддя там сидить і слухає полум'яні промови адвоката і прокурора, як ті наввипередки намагаються представити всі докази і змалювати повно картину. А в нас – яке там, хто буде так старатися. Суддя, аби справді розібратися у справі, сам має читати документи, розбиратися з доказами і що до чого».

В Полтаві їй зараз складно. Вона й досі працює в Октябрському райсудді, але зарплату урізали до мінімуму, позбавили усіх суддівських надбавок. Чоловіка, який працював доцентом кафедри історії України у Полтавському техуніверситеті, звільнили з початком тиску на неї. Зараз вона у списку 55 нерозкритих нападів на активістів: 22 листопада 2017 року, коли поверталася з роботи, двоє невідомих з кийками накинулись на неї з чоловіком.

Попри все, каже, що Полтаву любить. Розуміє, що було би легше у іншому місті, але у Полтаві народилася, весь час жила і не збирається здаватися. Питаю, чи кликали у політику. Гольник відповідає, що хоче реалізуватися у суддівській сфері і вірить, що це можливо.

26 жовтня Вища кваліфікаційна комісія не допустила Ларису Гольник до конкурсу до Антикорупційного суду через формальну причину – догану за поданням голови Октябрського суду. Цікаво, що дисциплінарне стягнення не завадило, наприклад, одіозній судді Майї Бутенко, яка виносила вироки майданівцям. ВККС у кращих традиціях «подвійних стандартів» допустила її до конкурсу.

У вересні полтавський суд зняв усі звинувачення з заступника мера Полтави Дмитра Трихна, який намагався дати хабар Ларисі Гольник. Нагадаємо, таким чином він хотів «домовитися» за закриття справи по Олександру Мамаю. Гольник записала це на приховану відеокамеру і передала в прокуратуру.

А ось уже і міський голова Мамай виявився «скинутим з коня» – 14 вересня Полтавська міськрада висловила недовіру меру і достроково припинила його повноваження. Про цей багатий на події вересень, та що Гольник збирається робити після недопуску до конкурсу у Антикорсуд – ми і поговорили.

— Справу проти заступника мера Дмитра Трихна закрили, мотивуючи тим, що ви не мали права вести документування на приховану камеру. Одразу після вироку ви написали у себе в фейсбуці: після цього вироку судити повинні мене. Що це означає?

— Справа не закрита. Це суд першої інстанції, який виніс виправдувальний вирок. Тепер надається строк на апеляційне оскарження – 30 днів, і, звичайно, я буду оскаржувати це рішення.

Адже якщо Трихну виправдають, підтверджується версія, що ніби я провокувала злочин. А якщо так, провокатор має понести відповідальність – тобто я.

Отримавши вирок на руки, я прочитала його і маю претензію буквально до кожного його абзацу. Перш за все, чому докази суддя визнав недопустимими? Вони збиралися в іншому кримінальному проводженні. Процесуально справи щодо однієї особи можна об'єднувати. І під час досудового розслідування кримінальне провадження, в рамках якого здійснювалася фіксація, було об'єднано з іншим провадженням відносно Мамая. А потім їх знову роз'єднали. Я спочатку хвилювалася, чи надала прокуратура підтвердження. Я переконалася – була постанова. Тобто суддя був в курсі об'єднання проваджень і свідомо допустив такий "ляпсус".

Друге – суддя заявив, нібито докази були зібрані без дозволів апеляційного суду. Це неправда. Дозвіл слідчого судді був наданий, і це підтверджувалося при розгляді справи. І головне – як суддя написав у вироку: "на переконання суду суддя не мала права фактично здійснювати дії щодо фіксування цього злочину. А мала право звернутися до Вищої ради правосуддя і до Генеральної прокуратури". Але цікаво, що закон у тій редакції, на яку посилається суддя, ще не існував. Це абсолютна нісенітниця.

— Тож ви продовжите боротися тепер в апеляційному суді. На коли очікуєте розгляд?

— Зараз подаю апеляцію і буду чекати, коли призначать. Я знаю проблеми апеляційної інстанції. Там дуже мало суддів. Це може розтягнутися на тривалий строк і довести до того, що за статтею  втручання у діяльність судді спливуть строки притягнення до кримінальної відповідальності. У рамках цього ж кримінального провадження вже допитувалися екс-мер Полтави Мамай, його представник по справі Ковжога і голова Октябрського районного суду Струков. Є ряд фактажу, який підтверджує, що вони давали неправдиві показання. Але через півроку закінчується 3-річний строк притягнення до відповідальності за це. Тому затягнути зараз – в їх інтересах, і це поширена схема уникнення відповідальності для посадовців.

Вони відчувають повну безкарність і це тільки призводить до того, що вони починають діяти проти мене з метою помсти.

— Ви планували податися на посаду судді Вищого антикорупційного суду. Догана, оголошена вам Вищою радою правосуддя, на 1 рік забороняє участь у будь-яких конкурсах. Розкажіть детальніше, що це за догана, коли вона вступила у дію?

— Спочатку, коли мене притягнули, я була приголомшена рішенням Вищої ради правосуддя (далі – ВРП, — Ред). Але все рівно вирішила подавати документи до Вищого антикорупційного суду.

Чим більше я читаю законодавство, тим більше розумію, що на інших етапах вони мене не змогли б відсіяти. Був шанс тільки зараз – на етапі відбору документів. Є формальна підстава – "вона ж притягнута до дисциплінарної відповідальності".

Хоча посудіть: викривача притягують до дисциплінарної відповідальності за події, пов'язані саме з викриттям. Більше того, кодекс суддівської етики каже, що за порушення тільки етичних норм, за що мене і притягнули, суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

— З яким формулюванням ця догана?

— За два епізоди. Перший – це пост на Фейсбуці.

Рада суддів приїхала в Октябрський суд, де я працюю, перевіряти за моїми скаргами дії голови суду. Вони підтвердили вибіркове ставлення голови суду і направили це до НАЗК. Рада суддів рекомендувала нам знайти якийсь шлях до примирення. Шлях був легкий – голова суду скасовує свої незаконні накази, якими він не повністю сплачував суддівську винагороду, скасовує оформлення прогулів мені і все. Особисте спілкування – це таке, ніхто не зобов'язує "розшаркуватися".

Але коли ця робоча група з перевірки поїхала, голова суду сказав, що ви спочатку надайте підтвердження, чому ви так робили. А всі ж підтвердження вже були перевірені Радою суду. Я після такої заяви звернулася до зборів суддів – бо прийняті цим органом рішення є обов'язковими для виконання головою суду. Вони відмовилися, і я написала пост на Фейсбуці. Він абсолютно спокійний, описував ці збори суддів. Але був заголовок – «Тричі легітимний, а колектив покірний, мов ті вівці».

І друга причина догани – на скаргу голови Октябрського районного суду Полтави Олександра Струкова за те, що нібито я зірвала проведення суддівських зборів. Це був вересень 2016 року, на мене готувалася негативна характеристика і знову компанія тиску. Я написала про це в Фейсбуці. І дуже багато людей – полтавців, депутатів різних рівнів рад – прийшли на збори суддів. Я їх не запрошувала, вони самі прийшли дізнатися, що відбувається в нашому райсуді. У чому порушення суддівської етики з мого боку? В догані написали, що з мого боку було відсутнє належне реагування. Так я повинна була захистити голову суду чи як? При цьому не зазначено, що сам Струков у метушні вдарив мого чоловіка. Досі порушена кримінальна справа щодо цього. Але вона не розслідується, бо Октябрський суд у Полтаві є головним судом, як в Києві – Печерський. Тобто за всіма дозволами під час досудового розслідування – туди. І тому всі правоохоронні органи залежать від Октябрського районного суду.

— Тепер – коли відомо, що ВККСУ, попри петиції, підтримку авторитетних українських і міжнародних організацій, відкриті листи, відмовила в участі на конкурс судді, що збираєтеся робити?

— У мене один фейсбучний друг написав у розпачі: «що ж далі, все пропало». Ні, нічого не пропало. По-перше, це не останній конкурс у Вищий антикорупційний суд. Зараз тільки 27 посад в першу інстанцію та 12 посад суддів Апеляційної палати. Їх повинно бути більше.

По-друге, я проходжу подальшу процедуру кваліфікаційного оцінювання. Тобто поки я хоч і суддя без повноважень, я відстоюю свої права в судах по деяким справам. Зокрема, я подала апеляцію на рішення Вищої ради правосуддя. Мені багато пишуть, що можна оскаржувати в Європейському суді з прав людини, але я вважаю, що ситуація, в якій я опинилася, є унікальною і ще зарано.

Я виступила як потерпіла у кримінальній справі, коли мені пропонували неправомірну винагороду. Тепер я переслідуюсь по цивільним справам, по іншим кримінальним, плюс притягнення до дисциплінарної відповідальності. Я планую взяти це питання в комплексі і звернутися до Європейського суду з прав людини щодо певної дискримінації та порушення прав як судді. А для цього потрібно глибше проаналізувати всі справи і подавати їх разом, це поки віддалена перспектива.

— Це був би прецедент.

— Безумовно. На даному етапі ще не вичерпані всі можливості на правовому шляху в Україні.

Ось щодо мене президент порушує закон. Є подання в ВРП щодо поновлення моїх повноважень. Я знаю, що був запит від народного депутата Сергія Лещенко до АП. Спочатку дали відповідь, що продовжили строки для вивчення. А потім, класика жанру: "це не входить до повноважень" за підписом Райніна.

Я розумію, що тягнути будуть максимально довго, не надаючи мені повноважень. Я ніколи не могла подумати, що навколо моєї фігури буде стільки закулісних ігор. Я лише намагалася працювати чесно і відкрито, де це можливо. Інші судді не поділяють моєї позиції. Я просила нову Раду суддів України: «Відновіть мої права». До чого мені ще раз йти до суду, позиватися, в умовах обмежених матеріальних ресурсів. Навіть елементарний судовий збір сплатити. 700 гривень, між іншим.

— Але якщо ви виграєте, то вам повертають.

— А якщо ні? Я бачу, як відбувається розгляд справи в полтавських судах. Зараз у судді великі повноваження – від нього залежить, буде він розглядати справу з викликом сторін чи без. І коли я учасник процесу, вони нікого не викликають. Я пишу, що згідно рішення Європейського суду з прав людини, публічний розгляд є необхідним способом контролю за діяльністю суду. А вони відповідають: посилання на Європейську конвенцію з прав людини безпідставне. Я в шоці.

Ми розуміємо, що багато що робиться закулісно. Важелі впливу елементарні – наприклад судді потрібна квартира. Ті судді, які домовлялися про все з головою суду, отримували. Така схема працює і в прокуратурі. Якщо в першу каденцію мера Мамая жоден правоохоронець, принаймні в судах, точно не отримував квартиру, то після справи відносно Мамая, вже у другу його каденцію, в Октябрському – три судді, і в інших судах теж, поотримували квартири. Це спосіб розрахунку. Хтось отримав землі, хтось ще щось. А якщо суддя виявиться не угодний, то можуть виникнути проблеми від місцевої влади – що гараж не там стоїть, як у мене, хоча він понад тридцять років свого розташування не змінював і владу не турбував, аж поки моя родина його не купила.

— Який перебіг справи побиття вас і вашого чоловіка?

— Справа по нападу ніяк не рухається. Тодішній начальник слідчого управління області запевняв, що вони швидко знайдуть виконавців. Не знайшли. Формально нібито все було зроблено так, як треба. Проте багато що лежить не в площині документів, а оперативної інформації, яку вони не виявили. Довести зворотне неможливо. Хоча ми з чоловіком знайшли велосипеди, є і ДНК, але все рівно – нічого. По організаторам так взагалі – не намагалися діяти. Знаю, що прокуратура не дала ніяких дозволів навіть перевірити мою версію.

— Вас в Полтаві підтримували "колеги по цеху" – судді?

— У Полтаві мені з суддів публічно ніхто не підтримав.

— А у приватних розмовах?

— Так, тільки приватно. Але не з Октябрського – з інших судів Полтави. Є судді, з якими познайомилась завдяки Фейсбуку і які поділяють такі самі цінності. Вони дуже допомагали.

— Ви виступали на підтримку закону про захист викривачів. Яким його бачите?

— В законі чітко прописано, хто є викривачем. Той, хто повідомляє про корупційне правопорушення і при тому переконаний, що ця інформація є достовірною. А правоохоронні органи повинні вже її перевірити.

Якщо ми висмикуємо одну людину з певної схеми, то це не боротьба з корупцією. Схема-то залишиться. Коли в Америці йдуть на угоду зі слідством, звинувачуваний обов'язково викриває когось іншого, вищого за посадою. Адже за що він отримує мінімальне покарання? За те, що допомагає викрити більше зло. Тому в США всі так бояться процесу над Манафортом. А в Україні можна отримати мінімальне покарання просто так. Бо звинувачуваний – «молодець», сказав, що визнає свою вину під неспростовними фактами.

— Яким має бути захист викривачів?

— Перше – викривач має бути під захистом держави і передбачити відшкодування. Якщо йдеться про повернення коштів до бюджету, то викривачу корупції – певний відсоток від суми. Щоб була мотивація йти на ризик.

Друге – правовий захист. Бо зазвичай яка ситуація чекає на викривачів? Їх звільняють, або у їхніх родичів виникають проблеми, теж викидають з робити. Цілком ймовірно, що вони втрачають джерела існування. Тому у зареєстрованому законопроекті передбачено, що людина має право на середньомісячну заробітну плату протягом року.

І головне – правнича допомога. Не просто безоплатна допомога у центрах вторинної правової допомоги, а можливість найняти фахового адвоката. Бо викривача може чекати не тільки обмеження трудових прав, а й спроби кримінального переслідування, притягнення за різними придуманими підставами. Поширеними є позови про захист честі і гідності. Ми бачимо це на прикладі Ганни Соломатіної (керівниця департаменту фінконтролю НАЗК, звільнена після своєї заяви, що НАЗК фальсифікує результати перевірок електронних декларацій, — Ред.).

Викривачу потрібна хороша юридична підтримка. Я – юрист і хоч можу себе захистити, плюс мені деякі адвокати pro bono (безкоштовно, — Ред.) допомагають, як Роман Маселко. А деякі лишаються сам на сам.

І ще одне – психологічна підтримка. Я на собі це розумію. Якщо викривач не отримує підтримки і захисту держави протягом двох місяців, людина може зламатися психологічно. Знову ж таки, все упирається в кошти, тому держава має передбачити таку допомогу.

— У вересні міська рада Полтави висловила недовіру меру Олександру Мамаю і зняла його з посади. Зараз починаються суди за його позовом до Полтавської міської ради. Як думаєте, чи може виграти і повернутися? І як взагалі розцінюєте те, що відбувається у вашому місті?

— Важко прогнозувати. Я не аналізувала, чи все там, з точки зору юридичної процедури, було правильно. Єдине, що знаю – дві третини проголосували за зняття. Це воля депутатів – за систематичне порушення законів і законодавство України.

Прокоментую як полтавка – я бачила, що місто рухається не в тому напрямку. Я все життя живу в Полтаві, і мені боляче дивитися, як зелене місто, що має історичний центр, гарний туристичний потенціал, можливості для подальшого розвитку, занепадає. Коли я бачила, як у центрі міста руйнуються цінні архітектурні пам'ятки, у мене відчуття, що Полтава знаходилася під окупацією. Це моя суб'єктивна точка зору.

Що відбувається зараз в Полтаві? Утворилася коаліція з різних політичних сил, у них є бажання щось змінити. Вже було прийняте рішення щодо ансамблю Круглої площі у центрі Полтави – занедбаний будинок передано на баланс держави. Зараз у тому приміщенні нібито буде створюватися окружний суд.

А щодо можливого повернення Мамая через суди… Коли людина опиняється у критичній ситуації, вона волає до чесного суду. Колись він сам бігав від засідань і казав мені, що хоче отримати зручне і потрібне для нього рішення. Такі як він про чесний суд згадують тільки тоді, коли опиняються не на коні, а під конем.

— Ви ще досі працюєте у Октябрському райсуді. Чим займаєтеся?

— Так, працюю. Приходжу, займатися нічим не дають. Для голови суду я порожнє місце. Навіть не здоровкається. Я вважаю, що якби був змінений керівник цього суду (зараз Струков, — Ред.), хоч якісь зміни б відбулися. Не думаю, що інші судді поділяють його точку зору – спочатку вичікували, а зараз установився статус кво, адже обом винесені догани.

— Він і не збирається уходить?

— Йому до пенсії лишилося десь півтори роки. 65 років – це граничний строк перебування на посаді судді. Я думаю, що він не писатиме заяви на звільнення.

— Як оцінюєте судову реформу?

— Зовні все виглядає, ніби як треба. Колись в Американському домі в Києві розповідали, як у них все влаштовано. Наче і у нас з'являються органи, які займаються суддівською етикою, захистом суддів, але в реальності можливість захисту незалежності я не відчуваю. Так само не відчуваю, що суддю буде покарано, якщо він вчинив проступок. Оскільки я відчула на собі вибірковість. Коли я вперше звернулася зі скаргою на дії голови Октябрського суду Струкова у 2016 році, кваліфікаційна комісія тоді ще могла його притягнути, але ніхто не вживав заходи. Потім через рік знову зверталася до Вищої ради правосуддя, чекала майже два роки. У той час, коли Струков подає в січні скарги на мене, і вже в травні я покарана. Це просто показово. По одним можуть дуже швидко провести рішення, а по іншим, навпаки, тягнуть. Причому можуть відтягнути настільки, що закінчаться строки притягнення. Це перший аспект.

Друге – суддя повинен знати, за що його може бути покарано, а за що навпаки захистять. Готуючись до розгляду свого дисциплінарного провадження, я дивилася певні рішення Вищої ради правосуддя і читала аналітику, яку підготували деякі ГО. Мені так і залишилось незрозумілим, чому окремі серйозні питання, які потребували негайного втручання і покарання, залишалися тривалий час без розгляду.

Третє – зараз все залежить фактично від особи судді. Від його уявлення про права людини, як він повинен їх відновлювати, і щодо своїх повноважень. Я переконалась на собі – є судді, які не розуміють принцип верховенства права. До мене і мого чоловіка – упереджене ставлення певного суду міста Полтави. От моя поведінка їм не подобається. Якщо вони вважають, що я "пішла не в ногу з колективом", а інший суддя каже, що на його переконання я так не могла діяти – як можна сказати, що після цього буде об'єктивний розгляд справи?

Я схиляюся до тієї точки зору, що у Вищу кваліфікаційну комісію та Вищу раду правосуддя, від яких залежить відбір суддів і перебування на посаді, повинні зайти представники громадянського суспільства, яким довіряють. Зараз це закритий "клуб". Я, наприклад, на з'їзд суддів навіть не можу потрапити, щоб виступити і донести свою думку. Чому й був відкритий лист до з'їзду – збори суддів, де обирали делегатів, провели таємно від мене, щоб я на них не прийшла. Бо інакше вони припускали, що я скажу оберіть мене на з'їзд суддів, а я там знову раптом почну не те казати. Якщо немає до цих органів довіри – як вона може бути до всіх інших. І безумовно треба оновлювати суддівські лави. Щоб туди йшли молоді люди. Нерідко на посаду прагнули потрапити, щоб використати її для власних вигід. У результаті маємо такий собі неофеодалізм.

До того ж, правосуддя складається не тільки безпосередньо з акту діяльності судді. Якщо це, наприклад, кримінальна справа – то це результати досудового розслідування і діяльності прокуратури, як вони відстоюють права держави у суді. Тому потрібна комплексна робота, зміна філософії підходів.

— Як ви пояснюєте собі, чому вас бояться?

— Бо я не змовчу. Вже одного разу було, що при колегіальному розгляді справи всі судді прийняли рішення дати умовно дострокове злодію, а я вивчила справу і написала окрему думку.

Вони кажуть про лояльність, а лояльність до чого і кого? До тієї корпорації, в якій ми вже існуємо. Але ми повинні не забувати про верховенство права і права людини та про інтереси держави в цілому.

А зараз в деяких судах утворилась така атмосфера, коли кажуть: ви подивіться на неї, вона йде проти нас, вона заслуговує на покарання. Ті, хто утискають, завжди себе виправдовують і створюють думку всередині колективу. Але ми повинні створювати умови, коли для чесних людей в судовій сфері буде набагато більше місця.