Непростая судьба Вооруженных сил Украины: история становления

Михаил Жирохов

военный журналист

6 грудня в Україні відзначається професійне свято всіх військових ЗСУ – День Збройних сил України. Пов'язано воно, перш за все, з першим формальним узаконенням збройних сил держави – прийняттям в цей день 1991 року закону «Про Збройні сили України». Слід відзначити, що Україна не пішла по прибалтійському шляху і не стала визнавати ЗСУ наступницею армії УНР 1917-1920 рр. (і це автор особисто вважає великою помилкою).

Однак формування ЗСУ почалось значно раніше – практично з того часу, як Україна отримала незалежність у серпні. Вже 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову "Про військові формування в Україні», яка визначила ключове питання – підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України та утворити Міністерство оборони України. Фактично саме цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як військової організації.

Восени була прийнята більшість важливих документів – так, 11 жовтня Верховна Рада затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України. Під тиском західних держав та Росії у прийнятій Концепції передбачалася, що Україна стає без'ядерною державою та бере на себе зобов'язання не входити до будь-якого військового блоку. Тобто фактично проголошувалась нейтральність.

Важливо, що згідно концепції Збройні Сили України повинні були складатися з чотирьох видів – Сухопутних військ, Військово-Повітряних Сил, Сил Протиповітряної оборони та Військово-Морських Сил. Чисельність ЗСУ визначалася на рівні 0,8–0,9% чисельності населення країни, тобто 400–420 тис. осіб. Тоді ж (11 жовтня) Верховна Рада України постановила створити Раду оборони України та  затвердила склад посадових осіб, які входять до неї.

6 грудня Верховна Рада України прийняла два надважливих закони − "Про оборону України і «Про Збройні Сили України». І ще – було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов (через особисту особливу позицію в питанні Чорноморського флоту 30 вересня 1993 року добровільно подав Президентові України рапорт про відставку).

Закон «Про оборону України» виходив з того, що Україна прагне до мирного співіснування з усіма державами, і тому фактично армія вважалась елементом підтримки внутрішнього порядку, тому як супротивників за кордонами не було (як показали події 2003 і 2014 років, це було вкрай неоднозначне рішення).

Остаточно правова база ЗСУ була сформована 20 листопада 1991 року, коли Постановою Кабінету Міністрів України №321 було затверджене Тимчасове положення про Міністерство оборони України.

3 січня 1992 року розпочався процес приведення до добровільної присяги на вірність народові України дислоковані на українській території війська. Навесні було сформовано і останній вид ЗСУ – Військово-Морські Сили України (на базі сил Чорноморського флоту).

У середині червня 1992 року Верховна Рада України ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі, яким визначалися максимальні рівні озброєння і військової техніки для України. Фактично країна мала більшу за Договором кількість озброєння, тому кількість танків потрібно було скорочувати на 5300 одиниць, бойових броньованих машин – на 2400 одиниць, бойових літаків – на 477 одиниць. До реалізації цих завдань Україна «з вогоньком» приступила вже 18 серпня 1992 року.

Однак вже тоді було очевидно, що, не маючи очевидних ворогів, країні така велика армія була не потрібна, грошей у бюджеті катастрофічно не вистачало і тому практично відразу почалось реформування (на практиці – скорочення). Так, Указом Президента України від 28 січня 1993 року на базі Військово-Повітряних Сил України та Військ Протиповітряної оборони України розпочалося формування єдиного виду Збройних Сил України – Військ Повітряної оборони.

Далі почалось масове скорочення чисельності армії – так, ЗС України за станом на кінець 1995 року було скорочено до 400 тисяч осіб. Однак це був тільки початок.

З 1998 року запроваджена нова система військово-адміністративного розподілу території України. Замість військових округів було утворено оперативні командування. Було створено нові функціональні компоненти Збройних Сил України – сили стримування, сили швидкого реагування та частини прикриття державного кордону. ЗСУ були суттєво зменшені – так, у грудні 1998 року  була затверджена чисельність Збройних Сил в 320 тисяч військовослужбовців (і ще 100 тис. цивільних працівників).

Наступний етап реорганізації ЗСУ приходиться на 2001–2005 рр., коли були сформовані Об'єднані сили швидкого реагування, основні сили оборони і Стратегічні резерви. А у 2004-2005 рр. здійснено перехід Збройних Сил з чотирьох видової на трьохвидову структуру шляхом створення на базі ВПС і Військ Протиповітряної оборони єдиного виду Збройних Сил – Повітряних Сил у складі трьох повітряних командувань ("Захід", "Південь", "Центр") і тактичної групи "Крим" (звертаю увагу відсутність у структурі командування «Схід»).

Головні командування видів Збройних Сил України були переформовані у командування видів з відповідною оптимізацією їх структури та чисельності. З трьох оперативних командувань залишилися два (Західне та Південне), а північне оперативне командування переформовано в територіальне управління "Північ".

Загальна чисельність особового складу Збройних Сил України станом на кінець 2005 року складала 180 тис. військовослужбовців (і ще 65 тис. цивільних), а до 2012 року – 139 тис. військовослужбовців (і ще 45 тис. цивільних).

На цьому фоні продовжувалась деградація системи військової підготовки – так, за дуже короткий час кількість вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів було зменшена вдвічі – з 60 до 31.

Але найбільшого падіння за весь час незалежності армія зазнала в 2013 році – тоді на потреби оборони були передбачені видатки менше 1 % (!) внутрішнього валового продукту. Продовжувались розформування найбільш боєздатні частини – у Сухопутних військах було розформовано територіальне управління «Північ» та змінено організаційно-штатну структуру механізованих бригад. У Військово-Морських Силах розформовано Центр морських операцій, а високомобільні десантні війська виведено з підпорядкування командування Сухопутних військ і включено до складу військ, безпосередньо підпорядкованих Генеральному штабу.

На кінець 2013 року чисельність Збройних Сил України становила 120,9 тис. військовослужбовців (та ще 44600 цивільних службовців).

З початком проведення антитерористичної операції на Донбасі ЗСУ було суттєво підсилені –за рахунок шести хвиль мобілізації (було призвано понад 200 тис. військовозобов'язаних) тільки в 2014 році було сформовано 4 нові бригади та 29 батальйонів територіальної оборони, які згодом були переформовані в окремі мотопіхотні батальйони. В результаті на кінець  року чисельність ЗСУ становила 250 тис. осіб, у тому числі 204 тис. військовослужбовців. Далі цей процес набував доволі стрімких форм – так, із початку проведення АТО у складі Збройних Силах було сформовано 15 бригад, полк, 5 батальйонів (дивізіонів), а також бригаду, 6 полків та 11 батальйонів оперативного (бойового), тилового і технічного забезпечення.

Навесні 2016 року в Україні було відновлено призов на строкову службу – ще до початку війни було вирішено переходити на контрактну основу, але в умовах гібридної війни цей принцип не спрацював.

Фактично, станом на сьогодні, Збройні Сили України відновили боєздатність, набули бойового досвіду та  необхідного рівня технічної оснащеності та матеріальної забезпеченості для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави.

За офіційними даними Міністерства Оборони України