“Надеюсь, еще дадим интервью после Победы”: как живет Херсонщина после катастрофы на Каховской ГЭС

У чому проблема?

Після руйнування росіянами Каховської ГЕС та дамби 6 червня 2023 року вода з Каховського водосховища затопила до 80 населених пунктів. Найбільше постраждало лівобережжя — низинний берег Дніпра, який нині досі окупований росіянами.

Одразу після підриву ГЕС репортер "Рубрики" прибув до місця катастрофи, і херсонка Світлана розповіла журналісту про ситуацію в Голій Пристані, де мешкає її сестра Олена. Відео, де Світлана розповідає про повінь, стало віральним та набрало понад 1,2 мільйона переглядів на Фейсбуці.

"Там дуже критична ситуація. Вода там вже сягає понад три метри. Більша частина будинків затоплена. Будинки падають. Люди, які там знаходяться, сидять на коньках будинків, багато людей вже пішло під воду. Вони вже просто не можуть, вони знесилені, не можуть уже сидіти там", — переповіла Світлана розмову з сестрою, яка знаходилась на лівому березі. Тоді Світлана записала частину розмови з нею на диктофон, де Олена розповіла, що вода сягала трьох метрів.

Ситуація Олени трагічна, і таких на Херсонщині тисячі. Лише через повінь, спричинену російським терактом, постраждало близько 16 тисяч людей.

"Рубрика" зв'язалася зі Світланою вдруге, аби дізнатись, яка ситуація на Херсонщині зараз. Спершу ми спитали про Олену.

Це лячно, але нас втішило те, що сестра нашої героїні жива, хоча й умови, в яких вона зараз перебуває, складно назвати комфортними. Виїхати з тимчасово окупованого лівого берега Херсонщини Олені не вдалося.

"Все добре, слава Богу. Але вона [Олена, — ред.] знаходиться на лівому березі, не виїхала і старається переховуватись, бо їм там дуже важко… В моральному плані. Іноді там пробивається наш український зв'язок, і ми раз на тиждень або раз на три дні розмовляємо", — розповідає Світлана.

У будинку Олени вода піднялася на 2 метри, і зберегти нічого не вдалося. За словами Світлани, Олена зараз живе в іншому будинку, який знаходиться трохи вище:

"Вони там згрупувалися, декілька людей, і живуть більш-менш на висоті. Там вода сягала десь сантиметрів 30. До них прибилося багато собак та котів. Вони їх годують і не можуть покинути, бо шкода".

Щодо Світлани, то її будинок у Херсоні під час повені не постраждав, проте жінка не виїжджає з міста зовсім не з цієї причини. Вона має лежачу мати, яка страждає на втрату пам'яті:

"Кудись їхати? Я просто не знаю, як її везти, і що з нею потім там робити. Тут, на місці, все вже якось визначено, а там? Де, що, як? Тут я можу залишити її на кілька годин вдома, а в чужому місці — ні. Буду нервувати за неї".

У Херсоні залишилося ще багато нагадувань про минулу повінь:

"Там, де був потоп, страшне. У нас дуже багато зруйнованих хат, а ті, що були старі — немає більше тих хат. У людей, які мають цегляні будинки, позалишалися хати, але все, що було всередині — все пропало. Ті люди, які залишали свої домівки, не вертаються, бо обстріли, постійно обстріли", — розповідає Світлана.

Російська армія обстрілює Херсон щодня, тож жителі мусять ховатися, й мало виходять надвір. В останні два тижні обстріли почастішали. За словами Світлани, у ніч перед нашою розмовою був один з найсильніших обстрілів:

"Обстріли й улітку, і восени були постійно. Ми тільки чуємо вихід, дві-три секунди — і одразу приліт. Дуже важко. А які обстріли останні два тижні… Сказати, що сильно стріляють — це нічого не сказати. Прилітало і по нашому району. У сусідів хати погоріли. Я у дворі збираю уламки [від снарядів — ред.], складаю в коробочку. Ми мало виходимо надвір: в магазин, в аптеку швиденько з'їздили й одразу додому. Бо в будь-яку хвилину може прилетіти в будь-який район, а сюди, ближче до Корабельної площі, де мій район, прилітає дуже часто", — ділиться Світлана.

У будинку жінки немає підвалу чи бомбосховища, тому мешканці облаштували собі його під бетонними сходами, і коли чують "виходи" — одразу спускаються туди. Світло, газ і вода в місті є, але вночі жителі все одно користуються ліхтарями — світломаскування в Херсоні досі необхідне.

А яке рішення?

Попри обстріли, жахливу катастрофу, окупацію, що межує за обмілілим Дніпром, Світлана та інші місцеві жителі все ж знаходять в собі внутрішній ресурс на те, аби допомагати іншим містянам.

Жінка нещодавно стала членом ініціативної групи серед волонтерів з "кварталу" — одна з аналогій місцевого самоврядування. Разом вони обрали "квартальну"  — лідера групи.

"В нашому районі дуже багато людей похилого віку, є й люди з інвалідністю, і лежачі. Ми з «квартальними» роздаємо дуже багато допомоги, хліб нам привозять, водичку. Ми продзвонюємо всі волонтерські організації, і нам привозять, хто що може: і продукти, і мийні засоби. Сьогодні ми роздавали, і завтра теж будемо. Ми намагаємось підтримати всіх, щоб у нас ніхто не голодував, щоб все було добре", — розповідає Світлана.

У кварталі Світлани проживає 240 сімей, які отримують допомогу. І сили, за словами жінки, знаходяться. Робота допомагає їй відірватися від буденних думок, які пригнічують: про війну, про те, що родичі зараз далеко, й немає можливості з ними побачитись. Жінка каже, що допомога містянам разом із "квартальними" підтримує і її:

"У мене з'являються якісь сили, навіть настрій підіймається, бо я знаю, що роблю щось корисне. Так ми й живемо".

Після розмови зі Світланою залишається дивне відчуття. Для частини українців, які перебувають у безпечніших регіонах її слова відгукуються жахливим реквіємом весни 2022 року. Для багатьох українців, що досі не виїхали з небезпечних територій це — щоденні реалії життя.

"Ми чекаємо на Перемогу, і коли вона буде, сподіваюсь, дамо інтерв'ю ще з моєю сестричкою", — каже Світлана.

В її голосі немає суму. Лише величезна надія й віра в те, що все буде добре.