«Люди уезжают, когда снаряд уже попадает в их дом», — как волонтеры HelpPeople вывозят людей из оккупированных городов

Як волонтерам вдається робити те, що іншим не під силу? Як переконують цивільних виїжджати з міст, які постійно обстрілюються? Про це і не лише ми поговорили з волонтеркою, керівницею відділу евакуації громадської організації HelpPeople Альбіною Шевченко. 

Рідне місто Альбіни Шевченко, Маріуполь, одним із перших зустріло російську навалу. Дівчина каже — не могла дивитись на окупацію й лишатись осторонь, тож почала шукати водіїв, автобуси й пальне. 16-го березня до Маріуполя відправився перший евакуаційний рейс, який влаштувала Альбіна.

"Це був мікроавтобус Спринтер на 18 місць, але ми одразу вивезли 30 людей. Потім з'явився другий автобус, третій. До 1 квітня у мене вже 10 автобусів вивозили людей з Маріуполя у Запоріжжя. Потім водії потрапили до полону, все трохи зупинилось, і я долучилась до організації Helppeople. Тоді розпочала евакуацію людей  з інших міст — Слов'янська, Краматорська та інших  міст Донецької області", — розповідає дівчина.

Наприкінці березня 2022 року російські окупанти взяли в полон 32 волонтерів-водіїв з Маріуполя, які евакуйовували містян і доставляли гуманітарну допомогу. Російські військові ув'язнили їх на території колишньої виправної колонії №120 в окупованій Оленівці та інкримінували "тероризм". Українці провели в полоні понад 100 днів, перш ніж вийшли на волю. 

"Це був жахливий період. Ми звертались на всі «гарячі» лінії, у всі інстанції. Належним чином їх там не годували, навіть не було питної води. Було стільки людей на квадратний метр, що місця бракувало, і тому вони спали стоячи, по черзі. Після звільнення з полону двоє водіїв повернулись до роботи в евакуації. Звісно, вони не їдуть на окуповані території, бо їм туди проїзд закрито, але на прифронтових зонах вони працюють. Їх усіх забрали у Маріуполі десь за три дні. Якби ж ми знали, то б не відправляли їх туди. Але  ж у місті не було зв'язку і водій, коли їхав туди, то міг і два-чотири дні їхати й не виходити на зв'язок, тому ми не знали, що їх почали брати в полон", – розповідає Альбіна Шевченко. 

Альбіна родом з Маріуполя, але уже кілька років живе у Києві. Дівчина говорить, що усе, що треба було для організації процесу евакуації людей, знайшла через соціальні мережі. 

"Спочатку знайшла водія, який хотів їхати, бо також хотів вивези своїх рідних. Тоді виставила допис, що шукаю транспорт. Дізналась, де можна заправитись безоплатно — на заправках «Окко» та від Маріупольської міської ради. Так все і почалось. Знайшла гуманітарну допомогу. В Маріуполь ми щоразу відправляли свої буси з двома тоннами гуманітарної допомоги. Її можна було провести лише з волонтерами, іншу гуманітарку окупанти просто блокували", — розповідає волонтерка. 

Альбіна каже, що коли приєдналась до HelpPeople, то стало легше допомагати. В організації ролі розподілені зрозуміло, кожен має свою конкретну зону відповідальності: хтось відповідає за водіїв, хтось — за автобуси, хтось — окремо за паливо. Загалом організація евакуювала вже понад 19 тисяч людей.

Найскладніше, каже волонтерка, — це зібрати людей під обстрілами. Із "зібраного" волонтерам уже доводилось вивозити черепах, лисиць, велосипед "Україна" та навіть водний мотоцикл. Крім того, організація вже евакуювала понад 700 тварин, та це тільки з моменту, коли їх почали рахувати.

"Ми намагаємось допомогти всім, чим можемо, тому не відмовляємо. Звісно, просимо брати з собою найнеобхідніше, тривожні валізки. Але у декого це «тривожний» велосипед. Та за цих обставин, коли у людини це, може, останнє, що лишилось, то ми не відмовимо. Під час одного з виїздів до Лисичанська, коли потрапили під обстріл, один наш водій втратив око. Під час евакуації ми втрачали автівки. Бувало, що люди відмовлялись від евакуації, бо «а куди дівати курей?!». Люди виїжджають, коли снаряд уже потрапляє у їхній дім", — додає Альбіна Шевченко. 

Організація також вивозить людей з інвалідністю. Зокрема, волонтери евакуювали інтернат з деокупованої Харківщини. Також евакуйовує лежачих людей, людей з інвалідністю. 

"У нас для цього є спеціалізований транспорт. Для лежачих людей є декілька бусів з кушетками. Маємо також інвалідні візки. Тому ми нікому не відмовляємо. Єдине, дуже складно розміщувати таких людей вже тут, на підконтрольній Україні території. Бо одна справа, якщо ці люди їдуть до родичів, а інша — якщо у шелтери. Часто шелтери відмовляються, бо за людиною, яка не ходить, потрібен належний догляд. Тому найкращим є варіант евакуювати цю людину в якусь лікарню", — пояснює Альбіна.

Контакти HelpPeople можна знайти через call-центр, соцмережі, сайт. Також організація співпрацює з владою на місцях. І має меморандум  з Міністерством реінтеграції — останнє скеровує до волонтерів тих, кого треба евакуювати. 

"Ми веземо людей до шелтерів, вокзалів, родичів. До шелтерів — це десь на 2-3 місяці. Потім, якщо людина сама не знаходить собі постійного місця проживання, то працівники з шелтеру допомагають. Через 2 місяці ніхто людину не вижене, роботу навіть іноді знаходять. Ці місяці людину так само повністю годують. Тому виїжджати є куди. Якщо люди вагаються і не знають, куди їхати, то їхати є куди, я розміщу", — запевняє Альбіна Шевченко. 

У Бахмут, за який зараз точаться чи не найзапекліші бої, волонтери також їздили до останнього. 

"Зараз така ж ситуація у місті Часів Яр, в Авдіївці. Тим, хто відмовляється виїжджати, ми возимо гуманітарні набори, бо що ще робити. Продовжуємо годувати, бо в них нічого немає. Ні води, ні їжі. Взагалі люди бояться виїжджати, бо не знають що робити, кому вони потрібні, хто їх буде годувати, чи надовго це. Але безвихідних ситуацій немає. Ми нікого без їжі та даху над головою не покидали", — каже волонтерка. 

У команді організації HelpPeople близько 40 офіційно зареєстрованих волонтерів.

"У нас є гуманітарний відділ. Надаємо продукти, засоби гігієни, генератори. Наразі дуже багато генераторів доставили. Як для адміністрацій, інтернатів-прихистків, так і для багатодітних сімей. Заявки на генератори ми збираємо і досі, тому можна звертатися. Є також евакуаційний відділ, маркетинговий, відділ фандрейзингу, HR. У нас велика команда, адже за всім треба слідкувати, все контролювати", — розповідає Альбіна. 

Волонтери працюють по всій Україні. Через закриття маршрутів, водіїв, що потрапили в полон, та втрачені машини на певний час команда змушена була взяти паузу, проте зараз роботу вже поновили.

"Якщо треба, то ми вивеземо і з Миколаєва. Але зараз не бачимо потреби ставити туди на маршрут постійний автобус. Постійно працюємо в Херсонській, Донецькій, Харківській областях, в окупації. І якщо потрібно, якщо не вистачає шелтерів, бо ми вивозимо до Дніпра, Одеси, Харкова, Миколаєва, то веземо на захід України. До Кривого Рогу возили, до Києва. Можна сказати, що ми працюємо по всій Україні".

Евакуації з окупації відбуваються за підтримки тамтешніх волонтерів: "Є люди з добрим серцем, які нам допомагають і по той бік — в окупації. Вони вважають допомогу нам якимось своїм обов'язком. Вони везуть наших людей на своєму транспорті, ми даємо гроші на паливо. Ми забезпечуємо, чим треба і підказуємо все, що їм там треба робити. Допомагаємо людям також і робити документи, — розповідає волонтерка.  — Наприклад, з окупації вчора їхало 7 людей. І там у кожного настільки своя історія, що поки вони пройшли той кордон, то я думала, що посивію. Потім їх треба розмістити, тоді далі дати раду. 7 людей це стільки часу, енергії та всього, чого тільки можна, тому вони на вагу золота. 

Тож якщо ти вивозиш за тиждень 10 людей  з окупації (для держави це зараз неможливо), а якщо ти робиш це ще й безкоштовно для людей, це вже круто. Відколи ми відновили роботу в окупації, то за місяць уже виїхало з нами майже 50 людей. І це всі сім'ї з маленькими дітьми, навіть немовлята були", — ділиться Альбіна.

Волонтерка каже, що потім людей, які евакуюються, залежить від того, як часто і як швидко з'являються нові деокуповані території. 

"Наприклад, на Херсонщині ми вивозили по 1500 людей за тиждень. І це автобусами по 16 людей. Можна уявити, скільки рейсів робив водій. Також був великий наплив зі Слов'янська у травні, з Лиману до його окупації. Зараз на спад пішла евакуація, тому що кордони наші не міняються. З того ж Бахмута вже нема кого вивозити, там вже тільки ті люди, які точно лишаються". 

Як організація потрапляє на окуповані території — секрет, каже Альбіна. Але деякі деталі може привідкрити. 

"Через Василівку (на Запоріжжі, — ред.) ми не їздимо, цей гуманітарний коридор уже давно закритий. У вересні наш водій там потрапив під обстріл і відтоді ми не користуємось цим маршрутом. Це робиться через рф, зараз варіантів більше ніяких немає. Поки є ще якісь коридори, то ми робимо це так: повністю супроводжуємо людей, знаходимо, як, чим їхати, завжди з ними на телефоні. Усе це відбувається за наші кошти", — розповідає волонтерка. 

За її словами, це важка клопітка праця, бо з кожною сім'єю треба проводити багато часу, пояснити, що можна казати на кордонах, що не можна, що повинно бути, чого бути не має. Загалом здебільшого виїзд кожної сім'ї — це окремий кейс, каже Альбіна. 

"Цього тижня ми навіть евакуювали лежачу пацієнтку. Домовились, провезли її на цій кушетці 2 кілометри. Тому це все складні різні історії. Так ця лежача жінка за три дні з тимчасово окупованого Скадовська на Херсонщині через рф дісталася до підконтрольної Україні території", — каже Альбіна. 

З перших днів повномасштабної війни держава не могла потрапити в окуповані міста й громади, зокрема й у Маріуполь. У той час, як волонтери це робили постійно, хоч і з ризиком для життя. Альбіна вважає, що українська влада у той час принаймні могла давати пальне та автобуси для евакуації тим, хто міг дістатись окупованих міст і вивезти якомога більше людей. 

"Ті ж самі буси для евакуації. Невже не можна було з автопарків надати автобуси тим волонтерам, у яких виходило евакуйовувати людей? Це б значно прискорило порятунок людей, бо поки ми організовували збори, збирали донати, звертались до якихось партнерів, то люди не могли виїхати. І я вважаю, що це можливо було зробити. Якби волонтерам трішечки допомогли, це б значно прискорило процес евакуації і набагато більше людей були б зараз на неокупованій території", — переконана волонтерка. 

Згадуючи всіх, кого вдалося евакуювати, Альбіна каже: "Історій було стільки, що я навіть радію, що почала  їх забувати. У березні Маріуполь був трешом. Мені телефонує жінка і каже: «Будь ласка, евакуюйте мого племінника, йому 5 рочків, мою сестру вбило. З хлопчиком його бабуся, але вона вже, мабуть, не при розумі. Сестра мертва лежить у підвалі і ніхто не може її винести, бо постійно обстріли, авіаудари». І цей хлопчик з бабусею переступав через труп мами три дні, поки його не евакуювали.

Був хлопець у Маріуполі, якого треба було сьогодні евакуювати, бо він мав поранення і якби не вивезли його вчасно, довелось би ампутувати ногу. На щастя, інші волонтери встигли його вчасно забрати.

Були смішні історії. У Лимані вже перед самою окупацією заходить в автобус бабуся і каже до водія: «Любий, скажи, будь ласка, з якого боку мені буде світити сонце? Бо мені ж далеко з тобою їхати»". 

Отримати консультацію або дізнатись, як евакуюватись з прифронтового міста чи як виїхати з окупації можна за телефоном громадської організації HelpPeople 093 696 9788.