Заграничные голоса: кого выбрали в Раду зарубежные украинцы

Українські парламентські вибори і без того лишаються у центрі уваги, але насправді вони були навіть масштабнішими, ніж голосування у 24 регіонах і столиці. І ось чому. Волевиявлення пройшло не лише всередині країни, а й на території ще 72 держав – тих, де живуть і працюють українці (але не у державі-агресорі, Росії). Пройшло без шалених сюрпризів: перші три місця посіли партії, які і всередині країни пройшли до ВРУ.

Однак якщо придивитися до результатів, то вибори на закордонному окрузі більше схожі на соцопитування думки діаспори (втім, воно все одно відображає погляди громадян). Власне, за парламент-2019 проголосував 32651 українець — на звичайному київському окрузі виборців виходить більше. Тим часом, за кордоном перебуває одразу близько 3,2 мільйонів (!) трудових мігрантів, більшість із яких явно мають виборче право. Відтак, фактична явка українських мігрантів, імовірно, не складає і 5%.

Причина такого мікроскопічного масштабу виборів проста: незручність голосування. Якщо умовний українець живе у Польщі, то проголосувати зможе лише на чотирьох дільницях у дипустановах (у Варшаві, Кракові, Любліні та Гданську). Відтак мешканцям інших міст доведеться витратити час на поїздку у сотні кілометрів (а іноді і у черзі постояти). До речі, у США дільниць також чотири, і дорога до них може займати вже тисячі кілометрів.

Більше того, якщо цей-таки українець не став завчасно на консульський облік (чимало людей воліють «не світитися»), то перед виборами йому доведеться ще раз їхати у посольство чи консульство. Все аби змінити місце голосування. Зрозуміло, далеко не всі готові витратити два дні мінімум заради бюлетеня. У тій же Польщі з понад мільйона українців проголосували «аж» менше 5 тисяч. І це — проблема.

Втім, вирішити цю проблему одним магічним кроком теж не вийде. Так, є приклад Франції, де «закордонні» французи голосували через онлайн-сервіс (система схожа на знайомий нам інтернет-банкінг). Передовсім такий підхід підтримує діаспора, однак є мінус: електронні вибори вразливі для хакерських атак. А Росія вже не раз їх проводила. До прикладу, дія вірусу масштабу PetyaA за таких умов може зірвати вибори (власне, тому Франція і відмовилася від такого голосування).

У Сполучених Штатах таку загрозу обійшли: там виборці можуть отримати бюлетень звичайною чи електронною поштою (!), і надіслати його до виборчої комісії. Однак є питання, чи здатна держава гарантувати відсутність «вкидання» бюлетенів від імені фіктивних виборців, адже перепису закордонних українців немає (зате у США ця система працює без збоїв у 27 штатах).

Зате перевести у онлайн-режим зміну місця голосування цілком реально. «Набагато логічніше заяву [про зміну місця] подавати в електронному вигляді, що є безпечним в цілому для виборів та корисним для виборця», — зазначила Ольга Айвазовська, координаторка мережі «ОПОРА» у інтерв'ю для «Рубрики».

Повний текст інтерв'ю з Ольгою Айвазовською читайте за посиланням.

Однак найпринциповіші українці все ж прийшли на вибори та проголосували.

«Американський» Порошенко і «польський» Зеленський

Відтак, перемогу на закордонному окрузі здобула партія «Європейська солідарність». Політсила експрезидента Петра Порошенка виграла у 34 країнах та може похвалитися 29,55% голосів.

Євросолідарність помітно лідирує у країнах «старої діаспори»: зокрема має перші місця у США, Канаді та Великій Британії. Також «у активі» Порошенка Франція, Німеччина та Італія.

Це і не дивно: основні досягнення Петра Порошенка стосуються якраз міжнародної політики. Тут ексгаранту вдалося створити коаліцію «друзів України» та утримувати санкції проти російського агресора, а успішний контакт з президентом США Дональдом Трампом приніс Україні підтримку Штатів і поставки летальної зброї. Навіть відчутнішими для громадян виявилися ще два здобутки – безвізовий режим з ЄС та Томос про автокефалію української церкви.

А от «темною стороною» правління Порошенка однозначно є відсутність перемог над корупцією та взагалі повільний темп реформ (особливо судової гілки та силових структур). Підтверджує цю оцінку і експертне опитування фонду «Демократичні ініціативи». Однак як показала президентська кампанія, частина виборців вважає ці мінуси «меншим злом» на тлі дипломатичної стійкості. До того ж, зарубіжні українці не так включені у «внутрішню політику» — імовірно, події на зразок «наїздів» силовиків на бізнес чи викриття корупційних схем для них менш помітні.

Втім, «внутрішні» переможці виборів, партія «Слуга народу», отримали на закордонному окрузі 28,13%, і відстали від лідерів усього на 463 (!) голоси. Тому і мають друге місце. Цікаво, що саме ЗЕ-команда» впевнено перемогла у Польщі та Чехії – країнах, де живе багато заробітчан «нової хвилі». З цієї ж серії – успіх партії Зеленського в Угорщині та Словаччині. І, з іншого боку, в Іспанії та Португалії.

Загалом же голосування у цих сусідніх країнах більше нагадує розклад українських виборів, і це логічно. Адже українці тієї ж Польщі як правило тримають зв'язок з родичами в Україні, регулярно їздять сюди (на свята західний кордон просто «завмирає» в заторах). А значна частина заробітчан все ж розглядають Україну як майбутнє місце життя для своїх родин – недарма ж лише з Польщі до України минулоріч переказали 3,6 мільярда доларів.

А в підсумку українські заробітчани часто розділяють із мешканцями України серйозне незадоволення і рівнем життя, і станом справ у країні загалом – відтак голосують за «нові обличчя» і проти попередньої влади.

До речі, «Слуга народу» має за кордоном істотно кращий показник, ніж Володимир Зеленський у першому турі президентських виборів (тоді він відстав від Порошенка більш ніж на 12%). Найпевніше, українські діаспоряни переконалися, що Володимир Зеленський не такий і страшний та загалом продовжує проєвропейський курс: ні «розвороту до Росії» ні початку русифікації поки не сталося

«Краще, ніж в Україні», – якщо коротко, то це про результат партії «Голос». Політична сила Святослава Вакарчука набрала 19,67%. Зокрема, посіли друге місце у Сполучених Штатах, Канаді та Франції. Опитувань за кордоном не проводили, але з Національного екзит-полу ми знаємо, що «Голос» підтримували переважно молодші виборці (у віці 18-39 років).

Рубрику ж «шок місяця» відкриває четверте місце, на яке піднялася «партія Шарія». Якщо коротко, то ця політсила була класичною «інтернет-партією»: існувала передовсім у мережі і завдяки блогам свого лідера. Самого Анатолія Шарія, до речі, не раз ловили на фейках: наприклад, Український мілітарний портал виявив, що блогер «доводив» глядачам відсутність російських військ у ОРДЛО.

Усе це не завадило «партії Шарія» набрати 4,41% від усіх «зарубіжних» голосів. За даними того-таки екзитполу, в Україні політсилу підтримували переважно молоді виборці (52% його електорату мають вік 18-40 років), можна припустити, що схожа динаміка є і за кордоном.

А тому «канал для російськомовних» – це цікава ідея Офісу Президента, але їм слід подумати і про якісні медіа для діаспори про події в Україні (на зразок «Голосу Америки»). Суто щоб доносити мігрантам (яких дедалі більшає) об'єктивні новини.

Українці за кордоном беруть дистанційну, але активну участь у житті країни. Доказом цього є і грошові перекази – 14 мільярдів доларів за минулий рік – і сотні тон волонтерської допомоги, і регулярні акції на підтримку України у війні з Росією. Відтак, цілком на часі є виборча реформа, яка дозволить діаспорі брати участь у голосуванні. А результати парламентської кампанії-2019 доводять: більшість українців зарубіжжя підтримали політичні сили, які дотримуються прозахідного і реформаторського курсу.