"Если это исчезнет, защитникам нечего будет оборонять": как Центр современной культуры в Днепре запустил свою программу для переселенцев
Довідка: на кінець липня на Дніпропетровщині зареєструвались майже 300 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
Dnipro Center for Contemporary Culture — це такий собі Будинок культури, дім, фізичний простір. А вже у ньому «живуть» резиденти – громадська організація «Культура Медіальна» (керівник ГО та ініціатор DCCC Андрій Палаш — герой нашого тексту), галерея «Артсвіт», лабораторія експериментального мистецтва «Ksi Prostir» та центр французької культури і мови «Альянс Франсез».
Ідея створення DCCC зажевріла у «Культура Медіальна» сім років тому — коли Донбас палав війною. Стало зрозуміло: Дніпру потрібна культура, яка б трималась на відстані від «русского мира».
У чому проблема?
Брак місця для волонтерів та дозвілля для переселенців
Повномасштабна війна, яка зупинила наш календар на даті 24-го лютого, так само вплинула і на роботу Центру сучасної культури. За словами Андрія Палаша, все заклякло. Перші тижні був суцільний хаос. За що хапатись? Кому допомагати? Як волонтерити? Ці питання роїлись у членів колективу DCCC.
Андрій Палаш / Фото Ukrainer
Найперша ідея, яка з'явилась, — пустити на наближення нашої перемоги будівлю. Це пам'ятка місцевого значення, колишня Катеринославська губернська земська управа чи просто «Земський дім«. Колись звідси керували кількома українськими регіонами, а за радянської влади тут створили військово-штабні установи.
Приміщення на майже 3 тисяч квадратів — висока стеля, широкі двері, витончена ліпнина — все пронизане духом рішень, які ухвалювали тут протягом десятків років. Але також довго воно стояло занедбаним. Поки у 2018-ому власник — Центр європейської освіти — не взявся за ремонт та реконструкцію кімнат, а новим жителем став DCCC.
Тоді в домі ще не було вікон, нормальних дверей, опалення, води, дах тік — просто порожня коробка. «Ми вже тоді частково тут робили фестиваль «Конструкція», резиденцію для митців, філософів, заходи першого ГогольФесту відбувались теж у цій будівлі«. Тепер же, попри реставрацію, що триває в кількох приміщення, дім цілком придатний для комфортного розміщення.
З початком повномасштабної війни зрозуміло стало, наскільки корисною є будівля, яку має для себе DCCC — багато організацій, що з 24-го лютого розгорнули гуманітарну діяльність, залишались без прихистку. «Я зустрівся із представницею однієї організації. Ми разом поїхали подивились, що зараз роблять у шелтерах, волонтерських центрах. Яка допомога там є, а якої немає. Ми побачили: є поселення, є їжа, є мінімальні сервіси — юридична допомога. Але не вистачає активностей для дітей, психологічної допомоги. Тоді я запропонував, щоб волонтерські організації оселились у нас, зараз у нас тут працюють чотири такі«, — говорить Андрій Палаш.
Яке рішення?
Віддати будівлю під потреби волонтерів та створити освітню програму
Фото: Vita Popova
«Земський дім» відкрив свої двері для волонтерів. Вони зайняли приміщення, які у DCCC не використовували. На першому поверсі почали роздавати гуманітарну допомогу — продукти, засоби гігієни та все, що може знадобитись переселенцю. А от робітники Центру сучасної культури взялись за свій соціально-гуманітарний хаб. «Найголовніша думка: треба щось створювати. Але не культурні проєкти, а щось більш соціальне: допомагати переселенцям, робити освітні заходи для дорослих та дітей«, — розповідає Андрій Палаш.
Першим зробили коворкінг, де кожен міг прийти попрацювати – для переміщених осіб та місцевих. Тому що в березні дніпровські кав'ярні стояли закриті, безкоштовних місць для роботи в місті не було.
«Ми вирішили зробити безкоштовний коворкінг, але він не дуже в нас запрацював. Приходило небагато людей. На тиждень до 10 відвідувачів у нас було — це мало«.
Тому від ідеї коворкінгу відмовились, а зосередились на освітній програмі. Почали готувати те, з чим працювали раніше. Це було непросто, бо 90% колективу центру — жінки, які евакуювались за кордон, це менеджерський склад. Але вони робили все, що могли, дистанційно.
«Відштовхувались від тієї діяльності, що вели до війни. Наприклад, у «Артсвіт» була програма для дітей від 5 до 13, у нас були викладачки, з якими співпрацювали. Це графіка, живопис, перфоманс, танці. «Ksi Prostir» зробив воркшопи для дорослих та підлітків, тому що до війни у них уже були такі«.
Хаб запрацював у березні, відвідувати його можна було у всі робочі дні DCCC. Андрій Палаш говорить про перших учасників: «Спочатку до нас більше приходили місцеві діти. Бо вони теж сиділи без шкіл, садочків та дозвілля. Але ми розмовляли з волонтерськими штабами, розповідали, що у нас є ось такі освітні послуги. І десь на другий-третій тиждень роботи хабу 30-40% дітей — це вже були маленькі переселенці«.
Окрім освітньої програми, у себе почали проводити спільний із музикантами Дніпра «Комендантський джаз». Це концерти, на яких збирають гроші на допомогу бійцям.
Як це працює?
Освітня програма
Фото: Olia Vasylets
Центр сучасної культури практично всю свою програму робив на грантові гроші, тому що резиденти DCCC — неприбуткові організації. До повномасштабної війни більше співпрацювали з українськими культурними фондами та місцевими програми. А після лютого все змінилось. Бюджету на волонтерську діяльність не мали, проте іноземні партнери почали пропонувати гроші та підтримку.
«Це культурні інституції в Німеччині, Словаччині, Польщі, Великій Британії. Завдяки їхній підтримці ми змогли закрити поточні витрати Центру — типу закупки матеріалів для воркшопів, води, печива або оплату клінінгу. Це, здається, дрібниці, але важливі. Було складно займатись і програмою, і фандрайзингом одночасно. Але на початку війни був страшенний адреналін, хотілось розірвати всіх«.
Після роздумів розклад хабу змінили: замість 1-3 воркшопів впродовж п'яти днів залишили лише два робочі — вівторок та п'ятницю. Але водночас у ці дні проводили по три-чотири заходи одразу, щоб батьки могли залишити дитину на кілька годин під наглядом та зайнятись у цей час своїми справами.
Що в програмі?
- Заняття з колажу, живопису, графіки для дітей від 6 до 13 років.
- Також у DCCC прихистили громадську організацію «Шифт» із Краматорська, вона теж відкрила свій артковоркінг, де можна грати на гітарі, створювати іграшки чи сувеніри.
- Додатково є курси української мови, освітні теми типу «Цифрові комунікації».
- Для дорослих — арттерапії разом із психологом та перегляд українського кіно.
- Від волонтерських організацій є також тренінги з надання першої домедичної допомоги.
Як це працює?
«Комендантський джаз»
Фото: Arsen Dzodzaiev
Це спільний проєкт DCCC та музикальної спільноти Дніпра. Грантову підтримку на створення концертів отримали від Євросоюзу. У першому сезоні «Комендантський джаз» провели 14 разів, на кожен прийшло в середньому 100-150 людей. Це був для них вечір відпочинку, а також можливість зробити донат для захисників.
Фото: Oleh Samoilenko
««Комендантський джаз» ми робимо разом із Женею Гончаровом (головою митцівні Module). Коли у тебе дуже маленька команда, то краще співпрацювати, ніж роботи все самому. Найкращий у музиці в Дніпрі — Женя Гончаров, от ми й створили спільний проєкт. Я займаюсь більше менеджерськими завданнями — домовився з донорами. Женя — перемовинами з артистами, організацією якісного обладнання«.
Музика на «Джазі» грає різна, але, як каже Андрій Палаш, вона — вільна. Іноді це андерграунд чи рок, а часом — і щось електронне.
Кілька тижнів тому почався новий сезон «Комендантського джазу», до середини вересня влаштовуватимуть один концерт на тиждень. Отримані з донатів кошти направляють музикантам чи людям з культурного ком'юніті, які зараз боронять нас у теробороні чи ЗСУ.
А це точно працює?
З березня по липень у DCCC відбулись 193 творчі заняття від галереї «Артсвіт», які відвідали понад 860 дітей.
Фото: Olia Vasylets
Тренінгів з домедичної допомоги було 18, а це — 500 осіб, що вчились опікуватися пораненими.
Фото: Olia Vasylets
У «Ksi Prostir» пройшло 18 воркшопів, на які завітали більше 125 людей.
Фото: Olia Vasylets
А «Комендантський джаз», де виступали 32 музиканти, пісні слухали 2 000 відвідувачів, зібрав 300 000 гривень. Гроші направили до ТРО та ЗСУ.
Фото: Arsen Dzodzaiev
Це лише цифри. Але за кожною цифрою стоїть копітка праця та бажання наблизити нашу перемогу.
Працювати в березні та зараз — різні справи, говорить Андрій Палаш. Хабом опікуватися нині складніше, бо за кордоном вже почали відволікатись від теми України.
«Наша країна не в тренді. Вже менше говорять про війну. А нам треба витрачати більше часу, щоб донести інформацію про те, яке тут скрутне становище. Дуже допомагають наші дівчата, які поїхали за кордон. Вони організовують там культурні заходи, нагадуючи світові, що щодня гинуть українці. Одна із колежанок зробила благодійний захід в Люцерні у Швейцарії. Зібрала 6 тисяч євро, які задонатила на різні українські організації«, — говорить Андрій Палаш.
Кількість грантів та донорських коштів зменшились, а от грошей на утримання хабу потрібно більше. Бо якщо перший час співробітники були готові працювати на суцільному бажанні, то тепер потрібно годувати свої родини. Втім, у DCCC думають і про це: зараз на етапі підписання договір із USAID.
Підготовка до нового сезону
Осінній сезон у DCCC зустрінуть з великої освітньої програми, яка складається з восьми напрямків. Майстер-класи для дітей та воркшопи для дорослих залишаться, до них додається ще окрема кінопрограма. Зараз показують українські фільми, ще будуть світові стрічки з субтитрами. У планах — запрошувати на перегляди гостей: режисерів, продюсерів та акторів.
Готуються в Центрі і відкрити новий проєкт — Community kitchen, ділиться Андрій Палаш. «Цей формат ми розробляємо спеціально для того, щоб було легше інтегрувати тимчасово переселених осіб у нашу освітньо-культурну програму. Впевнені, що через їжу легко влитись у колектив. Хочемо робити тематичні вечори кримськотатарської чи будь-якої іншої кухні. Разом із учасниками готувати страви, говорити про культуру інших регіонів чи країн».
Нині під цей проєкт готують окреме приміщення на першому поверсі будівлі.
За словами Андрія Палаша, назріло й питання створення дискусійної програми. Восени буде 10 панелей, на кожній виступатимуть спікери за темами та модератор. У Центрі хотіли, щоб усе повністю відбувалось офлайн, але багато спеціалістів поїхали з України або бояться відвідувати Дніпро.
«Перша тема — «Сучасні фронтири: чим є кордони у глобальному світі?». Наступна — «Яке майбутнє індустріальних регіонів та мономіст після війни?». Потім — «Повоєнна відбудова українських міст», наприклад, на цю панель хочемо покликати відомих архітекторів, щоб поговорити про те, як правильно зводити все та що вже робиться в країні«.
Зараз, як і завжди, потрібно багато уваги приділяти культурі. Вона разом з освітою — фундамент нашої країни, додає Андрій Палаш:
«Якщо це зникне, захисникам не буде що боронити. Тому що вони воюють за мову, нашу ідентичність та, звісно, свої родини. Ми розуміємо, що культура дуже важлива, аби в майбутньому не повторювались такі сценарії. Щоб люди розуміли, чому ми маємо будувати містки із європейськими країнами«.
Нині Андрій Палаш пишається тим, що DCCC залишився корисним і під час війни. Хаб працює і продовжує робити все, що може. «Ми не впали в депресію чи зневіру. Ми віримо в перемогу та хочемо бути її частиною. І вже чекаємо на те, як вся наша команда повернеться додому і ми продовжимо наповнювати Дніпро культурними сенсами«, — підсумовує Андрій Палаш.
Якщо ви у Дніпрі чи приїхали сюди, тут можна подивитись анонси від Центру сучасної культури. А тут написано, як допомогти тимчасовому хабу DCCC.
Матеріал вийшов завдяки підтримці медіаінституту FOJO.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
