Первая утрата донецкого Евромайдана. История активиста Дмитрия Чернявского

Михаил Жирохов

военный журналист

Початок війни на Донбасі – весна-літо 2014 року – навіть з висоти п'яти років викликає чимало суперечливих думок. Одне з основних питань – чи можна було утримати Донецьк і Луганськ від захоплення сепаратистами, як інші міста півдня країни? Якщо в Харкові це вийшло силами офіційних збройних формувань, то в Одесі – зусиллями проукраїнських активістів.

Проукраїнський рух в Донецьку був, і навіть були спроби організувати самооборону. Щоправда, в умовах тотальної підтримки сепаратистів з боку влади і відкритого кордону, через який буквально сотнями прибували російські «туристи», все це було приречене на провал.

Мітинги у Донецьку: березень – квітень 2014 року

Причому фактичне знищення донецького Євромайдану було кривавим – загинув, як мінімум, один активіст.

У Донецьку Євромайдан був вельми нечисленним і неорганізованим, тому постійно піддавався нападам. У якийсь момент на його захист встали «ультрас» донецького футбольного клубу «Шахтар», які, власне, і були першими донецькими стихійними добровольцями.

Ось як згадував про ті дні один з них, а згодом доброволець батальйону «Артемівськ», Віталій Овчаренко: «Бажання захистити людей, які <….> наважилися висловити невдоволення владою і беззаконням, виникло у футбольних фанатів після того, як ми побачили бездіяльність міліції, що дозволила 21 і 22 січня «тітушкам» безкарно бити учасників донецького Євромайдану».

Ми тоді так і вказали в своїй заяві: «Прийшли підтримати народ у боротьбі за свої права. Ми хочемо справедливості і світлого майбутнього … Ми проти режиму».  Ультрас, як будь-які неформали, завжди були проти тієї влади, яка намагається їх «причесати». Режим Януковича намагався «причесати» всіх».

13 березня 2014 року на центральній площі міста Донецька відбувалась акція «За єдину Україну», на яку прийшли близько тисячі українських патріотів. Розуміючи можливу небезпеку для учасників акції з боку вороже налаштованих проросійських сил, організатори з числа добровольців сформували охорону для учасників цього проукраїнського мітингу. Одним з перших до неї вступив місцевий активіст партії «Свобода» Дмитро Чернявський.

Початок мітингу 13 березня 2014 року

В той самий час, коли проходив мітинг, навпроти зібралась юрба проросійських бойовиків в кількості, що не перевищувала 500 осіб. Два табори розділяв рідкий кордон міліції. Але це зовсім не перешкоджало сепаратистам кидати в мирних українців шумові гранати, димові шашки, пляшки з водою. Провокатори всіляко виказували свою неповагу до державних символів України, а, окрім того, ще й освистали гімн місцевого донецького футбольного клубу «Шахтар». Очевидно, що жоден з жителів Донецька не зневажив би так свою улюблену футбольну команду.

Коли акція на підтримку України закінчилась, активісти самооборони почали забезпечувати прикриття для відходу мирних демонстрантів. В цей час юрба агресивних проросійських молодиків оточила охоронців мітингу. Намагаючись уникнути сутички, хлопцям довелося зайти в міліцейський автобус. Але нападники розбили вікна в автобусі й почали кидати всередину димові шашки та пускати сльозогінний газ.

Задихаючись в неймовірній тисняві від диму та газу, люди змушені були вийти з автобуса. Розлючений натовп сепаратистів став вимагати від хлопців стати на коліна, але жоден з майданівців не скорився. Тоді в них полетіло каміння та шумові гранати. Розпочалась рукопашна бійка активістів Майдану з озброєними проросійськими бандитами.

Донецький Євромайдан

Десятки постраждалих в цей день були доставлені до лікарень з черепно-мозковими травмами різного ступеню тяжкості, а троє людей загинули в тій страшній сутичці. Одним із загиблих від отриманого важкого ножового поранення був Дмитро Чернявський.

Він народився 5 березня 1992 року і виріс у селищі Артемівське Артемівського району Донецької області. Був єдиним сином у своїх батьків. Родина хлопця не належала до числа заможних – батько Дмитра працював на заводі, а мама була інвалідом 3-ї групи.

Освіту хлопець здобув у Артемівській середній загальноосвітній школі №18, де навчався з 1999 по 2009 рік. Вже тоді, в юному віці, проявились перші здібності Дмитра: він дуже любив історію, три роки поспіль на обласній олімпіаді з цього предмету він займав друге місце, а його дані було занесено до інформаційного банку обдарованих дітей Донеччини.

Хоч хлопець мав схильність до вивчення історії, однак вступив на обліково-фінансовий факультет Донецького національного університету. Закінчивши його у 2013 році, вступив до магістратури економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на заочну форму навчання.

Дитинство та шкільні роки Дмитра

Дмитрові Чернявському були близькими ідеї українського націоналізму. Вже на першому курсі університету у жовтні 2010 року він вступив до лав Всеукраїнського об'єднання «Свобода». В березні 2011 року його було призначено керівником прес-служби Донецького міського осередку партії, а через два роки – він керівник прес-служби Донецького обласного осередку «Свободи». На цих посадах хлопець займався організацією культурницьких акцій: покладання квітів до пам'ятників, ходи з українськими прапорами тощо. А коли пізньої осені 2013 року розпочалась Революція гідності в Україні, він став її активним учасником.

Поховали Героя в місті Донецьку. Йому було 22 роки…

20 лютого 2015 року Указом Президента України Дмитру Чернявському було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Меморіальна дошка

У травні 2015 року в селищі Артемівське Донецької області на будівлі середньої загальноосвітньої школи №18, в котрій колись навчався хлопець, було відкрито пам'ятну дошку. Кошти на її виготовлення та встановлення зібрали небайдужі співвітчизники, а в розробці зовнішнього виду дошки взяла участь мама Героя.

Ще одна дошка була відкрита 21 листопада 2018 року у місті Львів на будівлі економічного факультету ЛНУ.

Посмертно його було відзначено і двома нагородами від релігійних громад країни – 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю «За жертовність і любов до України», а 8 травня 2016 року подвиг Дмитра Чернявського було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава.

↓Читайте також

Судьба танкиста. История погибшего под Песками героя Лавренко

Первый народный герой: история "киборга" Игоря Брановицкого