"Я змішаю твою кров з вугіллям"
Олександр Михед
Головна редакторка та співзасновниця "Рубрики" Анастасія Руденко:
"Вибір книжки, яка асоціюється у мене з Незалежністю, був складним. Я розклала перед собою і новинки (як «Залізний Генерал. Уроки людяності» від Вівату), і прочитані раніше книги, але вирішила дати ту, яку одразу прокричав мій внутрішній голос. Це глибоке дослідження українського сходу — «Я змішаю твою кров з вугіллям» Олександра Михеда.
Автор терпляче, з увагою та повагою до різних досвідів, навіть любляче реконструює історію та реальність міст Донецької та Луганської областей. "Є тисячі людей, яких офіційний міф про Донбас лишив у зоні невидимості", – пише Михед. Він проговорює травми, з яких зіткане світосприйняття людей, осмислює словник, яким це можна описати. У цій книзі багато уроків і тем для роздумів. Вона лишає по собі багатогранне розуміння нелегкої спадщини, яку маємо, і великої цінності Незалежності, яка уможливлює створення майбутнього".
Фото: Суспільне
"Я, Паштєт і армія"
Андрій Кузьменко
СММ-менеджерка Дар'я Дакало:
"Мій топ серед усіх прочитаних книг — «Я, Паштєт і армія» Андрія Кузьменка. Вона випадково потрапила до мене, але з перших сторінок стала улюбленою. По-перше, читаючи її, я озвучую кожен рядок голосом Скрябіна, настільки добре вона передає його особистість. По-друге, книжка настільки колоритна, що просто не передати словами. І, звісно, вона на 100% відображає образ Андрія Кузьменка, а для мене він є невід'ємною постаттю в історії Незалежної України".
Фото з мережі
"Я бачу, вас цікавить пітьма"
Іларіон Павлюк
Комерційна директорка Анастасія Куриленко:
"Я обожнюю творчість Стівена Кінга за закручені сюжети і неймовірний саспенс. Перечитала вже купу його книг і була впевнена, що ніхто не зможе зрівнятись з його стилем. Уявіть моє здивування, коли я знайшла книгу, яка не просто зрівнялись, а ще й непогано так вирвалась вперед! Так у моє життя увірвалась «Я бачу, вас цікавить пітьма» Іларіона Павлюка.
Її сюжет міцно тримає увагу і крутиться сильніше за американські гірки. Особливого шарму додає те, що це все відбувається у знайомих кожному «декораціях» українських міст та сіл і приправлене справжніми буденними проблемами, які лише посилюють смак містичних подій книги. Одним словом, якщо ви хочете закривати книгу з вигуком «ВАУ!» і ще довго не могти читати щось інше, бо все блідне на фоні, то вам потрібна «Пітьма»".
Фото з мережі
"Країна блакитних орхідей"
Мирослав Капій
Журналіст Артем Москаленко:
"У цій книзі, написаній у 1929-1930 роках, автор фантазує, якою б могла бути Незалежна українська держава. Так, в альтернативному XXI столітті Україна постає космічною державою, а головує в цій країні гетьман. Мирослав Капій у тексті також «пророкує майбутнє». Він передбачає низку винаходів, як-от телевізор, диктофон чи ядерна енергетика та вгадує майбутні назви українського парламенту та національної валюти.
Проте найцікавіша частина книги — це метафора Атлантиди та її загибелі. Якщо не сильно спойлерити, то суть у тому, що здобуття Незалежності — це лише перший крок. А щоб зберегти її, нам потрібно не зупинятись і разом йти далі. І, так, про орхідеї в цій книзі також розповідають".
Фото з мережі
"Справа Василя Стуса"
Вахтанг Кіпіані
Менеджер спільноти Юрій Малаховський:
"Я прочитав цю книгу ще у старших класах. На той момент вона справила на мене величезне враження. Спектр емоцій варіювався від великої несправедливості до суму. Врешті-решт, ця книга для мене не тільки про біль, Стуса та комуністів. Вона про незламну жагу до великої ідеї, Україну та її найкращих синів".
Фото: "Читомо"
"Воццек & воццекургія"
Іздрик
Діджитал-редакторка Інна Гржегоржевська:
"Чому саме ця книга? Купила її ще студенткою в мій перший рік у Києві, тому це також асоціація з Незалежністю особистою, новою сторінкою у житті, певним етапом дорослішання. Мабуть, це одна з перших книжок в особистій «дорослій» бібліотеці (тоді ще в малесенькій кімнаті у гуртожитку, де місця ледь вистачало підручникам і словникам): не позичена, не подарована, не на флешці, не куплена батьками, не за програмою, не треба повертати у кінці навчального року.
Пам'ятаю свої відчуття того періоду: «Ось тобі самостійність, університет і купа молоді з різних міст України. Ось тобі лекція з української літератури взагалі не як у школі. Ось так можна гуляти та купити книжку за свої власні 30 гривень просто на вулиці десь біля Контрактової у якоїсь пані букіністки. Ось такий він Київ? Ось така може бути українська література? Вау!»
Це, до речі, осінь 2013 року і скоро почнеться Революція Гідності, а купа молоді з різних міст України прогуляє пару з літератури, щоб піти на Майдан".
Фото з мережі
"РАЙ.Центр"
Люко Дашвар
Екологічна журналістка Вікторія Губарева:
"У цій книзі не йдеться про державність. Але там йдеться про моє рідне й найулюбленіше у світі місто — Київ. Він тут такий, яким я його люблю — з маленькими, старими, такими що от-от обваляться балконами (але ж такими затишними, на яких можна знайти свій космос). Про Київ із широкими проспектами, про Київ із його багатогранністю і контрастністю.
День Незалежності, а тим більше в наші часи, це не просто свято. Це привід і для гордості, і для суму, в якому змішуються мажорні і мінорні мотиви. Так само як і в "РАЙ.Центрі" Дашвар".
Фото з мережі
"Дванадцять обручів"
Юрій Андрухович
Випускова редакторка україномовної та англомовної версій "Рубрики" Марина Смагіна:
"Моя книжка Незалежності — це «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича. Читала її, здається, ніби сто років тому, а насправді — коли мені було десь сімнадцять-вісімнадцять, світ був великий і, здавалося, більш-менш зрозумілий, а українську літературу мені ще належало відкрити як слід.
Цей текст не обовʼязково про Незалежність (а може, і про неї теж — за стільки років памʼять про те, що саме відбувалося в романі, стерлася, але сам образ лишився). Втім, для мене «Дванадцять обручів» з нею міцно повʼязані — бодай тому, що читалися мною в серпні. До власної, особистої Незалежності тоді було рукою подати".
Фото з мережі
"Світлий шлях"
Станіслав Асєєв
Випускова редакторка україномовної версії "Рубрики" Марія Смик:
"«Світлий шлях» — реальна історія журналіста, який потрапив у російський полон, розказана ним самим. Це найважча книжка у моєму житті. І асоціюється у мене з Незалежністю, бо Незалежність — це теж важко. Я завжди пишу це слово з великої літери, бо вкладаю у нього пам'ять про тих, хто заплатив за моє життя своїм. Про тих, хто перебуває в російському полоні. І про тих, хто вже ніколи звідти не повернеться.
Пам'ятаю, як мене вразив факт, що у більшості полонених поганий зір. Все через те, що вони постійно перебувають у камерах і не мають можливості дивитися на віддалені предмети. У камері все близько. І через певний час у зв'язку з цим погіршується зір.
Але Станіслав Асєєв, який розповідає у книзі власну історію, повернувся додому. В Незалежну Україну. І попри весь біль, який викликає ця історія, вона вселяє у мене й надію, що додому повернуться інші. Військові, цивільні та цілі регіони".
Фото: "Видавництво Старого Лева"
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
