«Боги войны». Как нас защищает украинская артиллерия

Бойові дії на Донбасі в черговий раз підтвердили вирішальну роль артилерії. Особливо це стало помітно після лютого 2015 року, коли війна на Донбасі перейшла з активної фази в позиційну.

Станом на весну 2014 року в бойовому складі ЗСУ було тільки дві окремі артилерійські бригади: 26-та в місті Бердичів (Житомирська область) та 55-та в Запоріжжі. Основними зразками на озброєнні були буксирувана 152-мм гармата 2А65 «Мста-Б» та самохідна 2С19 «Мста-С».

До цього варто додати два полки реактивної артилерії – 15-й з БМ-30 «Смерч» і 27-й з БМ-27 «Ураган». «Головним калібром» вважався єдиний ракетний полк, озброєний тактичними ракетами «Точка-У». Була артилерія і безпосередньо в складі семи механізованих, двох танкових, однієї гірсько-піхотної, трьох аеромобільних і однієї повітряно-десантної бригад.

Варто зазначити, що у порівнянні з іншими родами військ підготовка артилеристів в ЗСУ за роки незалежності погіршилася у порівнянні з радянськими часами не дуже сильно. Адже в якийсь момент в Міністерстві Оборони України більш раціональним і дешевим способом утилізації боєприпасів радянського виробництва був визнаний відстріл. Тому артилеристи з полігонів що називається «не вилазили» — за настріл стволів хвилюватися не доводилося: гармат було на зберіганні більше, ніж достатньо.

Крім того, не бракувало і офіцерів – за часів Союзу на території УРСР функціонувало відразу чотири артилерійських училища, і серед курсантів був досить великий відсоток етнічних українців. Тому, незважаючи на всі проблеми з технічним станом (насамперед це стосується самохідних артилерійських установок), з початком війни на Донбасі артилерія виявилася в змозі виконувати поставлені командуванням завдання.

Уже під час звільнення Слов'янська і Краматорська широко використовувалася як буксирувана, так і реактивна артилерія. В ході розгортання бойових дій важкі РСЗВ «Ураган» і «Смерч» використовувалися виключно за вказівкою командування сектора, а «Точки-У» взагалі були особистим резервом начальника Генерального Штабу і кожне (!) застосування санкціонувалось безпосередньо з Києва.

У прикордонних боях у липні-серпні 2014 року артилеристи зазнали серйозних втрат, тому дуже скоро на озброєння стали ставити зняті зі зберігання 122-мм гаубиці Д-20.

Серпневе 2014 року вторгнення російської армії багато в чому було призупинено завдяки активними  діями артилерії. Так, в кінці серпня, для забезпечення виходу угруповання добровольців та ЗСУ з-під Іловайська всі відомі на той час розвідці місця концентрації російських підрозділів були «накриті» усіма вогневими засобами – від «Точок-У» до «Смерчі» і «Градів». До сих пір невідомо скільки російських контрактників і призовників загинуло в знищеному таборі в Старобешівському районі, скільки загиблих було в колоні під Новоазовськом.

Підписання Мінських угод у вересні 2014 року дозволило нашим збройним силам «прийти до ладу». Величезні зусилля стали докладати до відновлення і модернізації артилерійського парку ЗСУ.  Так, на озброєння знову були прийняті потужні 203-мм САУ 2С7 «Піон» (пішли на озброєння нової (43-ої) артилерійської бригади. Почалося формування ще трьох нових артбригад.

Створення на базі батальйонів територіальної оборони нових механізованих і мотопіхотних бригад затребувало  відновлення додаткової кількості гармат. При цьому САУ 2С1 «Гвоздика» йшли на озброєння механізованих бригад, мотопіхотні отримали буксирувану артилерію у вигляді Д-20. Була також організована окрема артилерійська група в складі берегових частин військово-морського флоту, отримали артилерію також частини морської піхоти.

У військах активно почав входити досвід літньої кампанії 2014 року – артилеристи вчилися швидко змінювати позиції після відкриття вогню, стала відпрацьовуватися тактика спільного застосування окремих батарей. Причому це відбувалося не тільки на полігонах – саме завдяки активному застосуванню артилерії бойовикам не вдалося взяти Донецький аеропорт восени 2014 року. Вони самі зізнавалися в величезній кількості втрат і професіоналізмі українських «богів війни».

У той же час поступово відбувався і якісний ривок – так, на озброєнні з'явилися американські мобільні контрбатарейні радіолокаційні станції, масово для коригування артилерійського вогню стали застосовуватися безпілотні літальні апарати.

Все це дозволило артилерії зіграти величезну, якщо не основну, роль в зимовій кампанії 2015 року за Дебальцеве. Наявність великої угруповання артилерії поза «Дебальцівській кишені» дозволяло командуванню ефективно парирувати удари ворога на основних напрямках. Саме активне застосування артилерії (включаючи «Точки-У») дозволило не перетворити «кишеню» у так званий «казан».

Після лютого 2015 року війна на Донбасі набула позиційного характеру, в якому основну роль відіграє артилерія. І це при тому, що формально діють Мінські домовленості про відвід озброєнь з калібром понад 100 мм від лінії розмежування.

Підводячи підсумки застосування української артилерії в ході війни на Донбасі, потрібно сказати, що за роки війни українські артилеристи отримали величезний досвід в застосуванні артилерії в умовах позиційної війни. І нині вони по рівню підготовки є одними з найкращих у Європі.

Подальшій розвиток артилерії пов'язують з переходом з «радянського» 152 калібру на НАТівский 155 мм. Саме для цього розгортається виготовлення снарядів такого калібру, розробляється колісна САУ «Богдана».