fbpx
Сегодня
Хроника 10:40 18 Фев 2019

Дебальцево: «Пиррова» победа россиян

Ровно 4 года назад, 18 февраля, украинские войска покинули Дебальцево. Фактически этим закончилась так называемая "зимняя кампания 2015 года", которая началась 29 января с потери Углегорска (укр.).

Хоча нині вже пройшло чотири роки, ця подія досі викликає велику різницю в оцінках. Росіяни (і більшість проросійських коментаторів в Україні) віддають перевагу версії, що це був розгромний для ЗСУ "мішок", і порівнюють дебальцівські події з трагедією під Іловайськом.

Для частини мобілізованих військовослужбовців та членів родин загиблих, це була, без сумніву, трагічна сторінка нашої новітньої історії. Однак з військової і політичної точки зору – це зразок вкрай вдалої проведеної воєнної операції, яка відбулася в надзвичайно складних погодних умовах і з мінімальними втратами особового складу.  Ось це не очевидне для великого загалу твердження і потребує деякого розширеного тлумачення.

Дебальцеве

Починати розповідати про Дебальцівську військову операцію слід ще з вересня 2014 року, коли Україна під тиском Заходу, внутрішніх проблем, які створили росіяни, була вимушена підписати так звані "Мінські домовленості". Фактично до кінця серпня, за прямою участю кадрових підрозділів з танками Т-72Б3, Т-90, вони змогли відкинути українські війська від кордону як в Луганській, так і в Донецькій областях. Попутно була проведена просто блискуча інформаційна операція – по суті звичайна військова операція під Іловайськом була подана для внутрішнього споживача інформації як тяжка поразка української армії, "погромом добровольців", підживлюючи міф про непереможність російської армії та розрізаючи суспільство по лінії "прості громадяни – влада".

Однак вже з самого початку українська дипломатія та військові фактично гібридно почали виконувати домовленості, використовуючи час для реорганізації армії, створення нових підрозділів, отримання військової та фінансової допомоги від Заходу. І тоді росіяни почали тиснути – вже восени почались тяжкі бої за Донецький аеропорт. Однак це не призвело ні до масштабних заворушень громадськості, ні до зміни загального курсу.

Тому для російського керівництва була потрібна потужна перемога, аби примусити Україну до нової капітуляції. Був ідеально підібраний майданчик – так званий "Дебальцівський виступ" шириною всього 12 кілометрів, що дозволяло як працювати артилерію, так і мати повну картину – за рахунок використання безпілотної авіації. Крім того, українське військове командування усвідомлюючи уразливість позицій не вводило сюди великих підрозділів, використавши тактику невеликих опорних пунктів по всій довжині дуги.

Дебальцеве

Великою проблемою була неможливість тримати великі резервні сили, адже вони були б дуже уразливі для вогневих засобів супротивника. Тому за межами "дуги" були розміщені великі підрозділи артилерії, що фактично і стали стрижнем оборони.

Російське командування продумало чимало моментів – була підвезена необхідна кількість боєприпасів та паливно-мастильних матеріалів, зосереджено багато збройних формувань – причому як з луганського, так і донецького напрямку. Але вони не врахували кілька факторів – перш за все, боєздатність бандформувань, які мали досвід тільки мобільної війни на комунікаціях, були зовсім не підготовлені діяти під ударами артилерії і проривати облаштовану в інженерному плані оборону противника. Настільки, що в якийсь момент їм довелось, як і в серпні 2014 року, вводити мотострілецькі і танкові частини регулярної армії Росії.

І, звичайно, не прийняли до уваги самовідданість і героїзм звичайних мобілізованих солдатів і офіцерів ЗСУ. Так, наприклад, коли росіяни 9 лютого перерізали біля Логвинове єдину шосейну дорогу з Дебальцевого до Артемівська, всі військові спостерігачі говорили про те, що Дебальцеве впаде вже за лічені дні. Але армійське командування змогло організувати відхід всього угруповання так, що втрати особового складу були мінімальні.

З 4700 бійців під час боїв у період з 15 січня до 18 лютого, за офіційними даними Генштабу, загинуло 110 військовослужбовців ЗСУ, ще 270 було поранено, 7 — взято в полон та 18 зникли безвісти. Це, з військової точки зору, просто ідеальний результат. Хоча для родини кожного загиблого це величезна трагедія.

Дебальцеве

Тоді, в лютому 2015 року, під Дебальцевим українська армія змогла зірвати наміри ворога (а Путін планував, якщо не знищити, то взяти у полон всіх українських військових на тому напрямку і, таким чином, продемонструвати світові всю марність військової підтримки нашої країни) та завдала йому великих втрат. Настільки великих, що на окупованих територіях тема загиблих там – це табу, а російське керівництво судорожно ввело відповідальність за розповсюдження інформації про втрати.

Час від часу піднімається хвиля "міркувань" про те, що поки всі сили бандформувань були стягнуті під Дебальцеве, українська армія могла почати наступ (на Донецьк, Докучаєвськ, Ясинуватої – потрібне підкреслити), але мало хто замислюється, що тоді Путін поставив буквально все на цю операцію і якби запалав увесь Донбас, то він навряд чи б зупинився перед застосуванням авіації та оперативно-тактичних ракет.

Крім того, важливим фактором було те, що наступ довелося б вести силами мобілізованих (на той час контрактники "довоєнного зразку" були тільки у складі тільки десантних частин), які, як показав досвід літа 2014 року та оборони ДАП, психологічно непридатні для ведення такого роду дій. У підсумку це завершилося би після першого великого бою з будь-якою кількістю втрат "інтернет-панікою" і заворушеннями – у Києві так точно.

Таким чином, можна говорити про те, що відносно вдала проведена операція в Дебальцеве (все ж таки втрати техніки – особливо автомобільної – були колосальні) допомогла Україні вистояти у дипломатичному протистоянні Росії. Крім того, Заходу було продемонстровано, що добровільна здача власної території (як це було в Криму навесні 2014 року) неможлива за жодних умов.

Дебальцеве

Крім того, колосальні втрати не дозволили бойовикам оговтатися і не дали можливості ще довго продовжувати наступальні дії на будь-якому напрямку. А остаточно поставили крапку щодо ілюзій тотальної переваги російського підходу до формування окупаційних корпусів події червня 2015 року під Мар'їнкою. Війна набула позиційного характеру, а це у довгостроковій перспективі є смертельним для окупованих територій через мінімальний мобілізаційний потенціал. І це дуже важливий фактор, який ще відіграє свою роль, як тільки Росія вирішить піти з Донбасу остаточно.

15921

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.

2 комментария

сначала новые
по рейтингу сначала новые по хронологии
1

Дуже вже прозоро завуальоване намагання автора цього "аналізу" потрафити відповідним політичним силам. Та і сам матеріал доволі халтурний починаючи з нафантазованої в деяких місцях карти до домислювання заднім числом рішень які начебто приймались.

2
Гость

По полоненим цифра дивна. Наскільки памятаю лиш "Кривбас" мав біля 4 -5 десятків полонених...

Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: