Мой близкий человек в плену: что делать родным защитников и как им (не)помогает мир

Мария Смык

Рідні захисників, які перебувають у російському полоні, не знають достеменно ні про стан, ні про місце перебування своїх близьких. Вони змушені дивитись пропагандистські відео й читати російські медіа в надії побачити знайоме обличчя в чергових постановочних сюжетах. Де шукати допомогу, куди звертатися, аби про полоненого не забували держструктури, і чому з росією погано працюють всі наявні системи — розбиралась "Рубрика".

Богдан Кротевич

Брат Сандри Кротевич, Богдан Кротевич, — начальник штабу полку "Азов" і один із захисників Азовсталі, які 20-го травня мусили здатися в полон. Відтоді Сандра не знає, чи живий їй брат, де він перебуває і як його права захищають ті, хто мав би це робити. А серед них — ГУР, СБУ, ООН та МКЧХ. До двох останніх у Сандри запитань особливо багато.

"До Міжнародного комітету Червоного Хреста у мене взагалі нема ні поваги, ні розуміння того, як вони працюють. Тому що вони жодного разу мені не дзвонили. Вони жодного разу не відповіли на запитання, де мій брат. Вони жодного разу його не бачили.

Єдине, що я від них отримала — підтвердження, що коли військові виходили з Азовсталі і здавалися в полон, Богдан був серед них. Але я не знаю, чи вони з ним контактували або оглядали його навіть тоді. Те саме стосується й ООН", — розповідає Сандра. 

Сандра Кротевич

Обмін полоненими відбувається повільно. Як повідомляє українська влада, російська сторона не ініціює таких процедур. Окрім цього, росіяни не допускають до місць утримання полонених представників міжнародних організацій. Кількість полонених захисників нині не розголошують. Але відомо, що станом на кінець червня в російському полоні опинились півтори тисячі цивільних. Хоча росія через МКЧХ підтвердила лише 120.

Більшість родин цих та інших полонених не знають нічого про те, у яких умовах та в якому стані вони перебувають. І, тим паче, коли чекати на обмін. 

Якщо ваша близька людина перебуває на службі і більше трьох днів не виходить на контакт, необхідно:

• звернутись у військову частину і переконатись, що людина дійсно зникла, а не знаходиться в госпіталі або на бойовому завданні;
• розпитати в побратимів та командування зниклого про все, що цьому передувало, зібрати інформацію про останнє відоме місце його перебування;
• звернутися у військкомат, щоб перевірити, чи отримали там повідомлення про статус зникнення безвісти;
• звернутися в поліцію з відповідною заявою, а тоді — в СБУ, адже саме там опікуються полоненими. 

Звертатися в поліцію та СБУ потрібно і в тому випадку, якщо в полон потрапляє цивільна людина. В цьому контексті важче говорити про норми й алгоритми, адже в тій же Женевський конвенції не напрацьований механізм зі звільнення цивільних.

Важливо й те, що відбувається по той бік полону. Правила поводження з військовополоненими визначає Женевська конвенція ще з 1949-го року. Юрист ГО "Платформа прав людини" Євген Воробйов пояснює:

"Кожному військовополоненому відразу після взяття в полон або не пізніше, ніж через тиждень після прибуття до табору (навіть якщо це транзитний табір), мають надати можливість надіслати родині та до Центрального агентства в справах військовополонених поштову картку. Там треба вказати інформацією про взяття в полон, про стан свого здоров'я та поштову адресу. Такі картки надсилають якомога швидше, їхнє відправлення не можна затримувати під жодним приводом.

Інформуються саме близькі родичі полоненого. Ними є батьки, дружина/чоловік, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти дружини або чоловіка полоненого".

Будь-яка інша людина, яка цікавиться долею полоненого, також може подати запит на інформацію до СБУ чи ГУР. Проте в такому випадку слід налаштуватися на ймовірну відмову й на те, що її доведеться оскаржувати в суді як необґрунтоване обмеження доступу до інформації. 

Всупереч Женевській конвенції, російська влада досі не створила інформаційне бюро у справах полонених. Це ускладнює завдання обом сторонам, адже з бюро мала б працювати не лише українська влада, а й родини росіян, які перебувають в українському полоні. Натомість в Україні така установа є.

"Національне інформаційне бюро (скорочено НІБ) створено 17 березня 2022 року. НІБ діє відповідно до міжнародно-гуманітарного права, зокрема ст. 122 Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими (ІІІ) та ст. 136 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV).

Основні завдання — це:

• збирання та аналіз інформації про військовополонених;
• ведення централізованого обліку військовополонених;
• збирання та передачі особистих цінних речей військовополонених;
• обмін інформацією про військовополонених з органами державної влади, Міжнародним комітетом Червоного Хреста", — пояснює Євген Воробйов.

Доповнювати роботу НІБу та аналогічного бюро, що мало б бути в росії, повинен МКЧХ, адже саме ця організація має міжнародний мандат на те, аби відвідувати полонених та інспектувати умови, у яких їх утримують, допомагати з обмінами й домагатися повного дотримання прав людини. Натомість реальність відрізняється. 

Сестра полоненого азовця Сандра Кротевич розповідає, що після теракту в Оленівці МКЧХ зв'язувався з рідними військових, аби ті заповнили таблиці із вказуванням місця утримання полонених. Хоча таку інформацію МКЧХ мав би навпаки надавати рідним, а не просити в них. 

"Ми самі штурмували МКЧХ та НІБ, тому що нам це болить, нам це важливо. Але організації, які брали на себе зобов'язання по дотриманню тієї ж Женевської конвенції чи Декларації з прав людини, їх не виконують, тому нам доводиться весь час їх штурмувати в цьому плані. Ми дзвонили й намагалися з'ясувати, що з нашими хлопцями, хто живий, хто загинув.

Від цих організацій ми ще не отримали жодної інформації. МКЧХ обдзвонював родини й просив заповнити таблицю, де треба було вказати, де саме знаходиться твоя рідна людина. Але питання до МКЧХ — чому він ставить нам ці питання? Це він має знати, де знаходяться наші рідні і надавати нам цю інформацію", — говорить Сандра. 

2-го серпня Верховний суд росії визнав український полк "Азов" терористичною організацією. Ще раніше в так званій "днр" незаконний суд звинуватив у найманстві й засудив до страти іноземців, які воювали на боці України. Ці полонені точно не будуть останніми, кого судитиме росія.

Як за російським, так і за українським законами, якщо військовополонених визнають винними в якихось злочинах, ті мають відбути покарання. Якщо суд визнає людину невинною, уже тоді держави мають укладати угоду про обмін. Або ж засудженого має помилувати президент.

"Зазвичай військових притягують до відповідальності за воєнні злочини або за порушення звичаїв війни. Тоді їх можна не обмінювати, а саджати у в'язницю країни, в якій були винесено вирок. Але на практиці механізм діє дещо інакше.

У списку на обмін може бути й людина, над якою вже відбувся суд, але тоді держава повинна щось зробити з її вироком. Передати на відбування покарання в іншу державу, помилувати тощо. Очевидно, що якщо росія передасть нам засудженого українця, жодних покарань він відбувати вже не буде. Але за документами в росії все проводитимуть саме так. Те ж робить і українська сторона", — пояснює юрист Євген Воробйов. 

Тобто визнання "Азову" терористичною організацією може бути таким собі узаконенням небажання повертати цих бійців. А може бути звичайним залякуванням та ще одним способом ускладнити процес обміну. 

Після того, як захисники Азовсталі здалися в полон, їхні родичі вирішили створити громадську організацію, яка стоятиме за їхні права і підтримуватиме сім'ї інших полонених. Тепер "Асоціація родин захисників Азовсталі" організовує акції, що не тільки нагадують про полонених бійців, а й збирають кошти для їхніх родин і щойно звільнених воїнів. І, звичайно ж, вони постійно моніторять всі доступні джерела, з яких можна бодай підтвердити, що той чи той захисник живий.

"Важко сказати, чого ми не робимо. Ми навіть як слідчі передивляємоя всі фото, з'ясовуємо по хлопцях інформацію, де вони знаходяться, що з ними, в якому вони стані. Тому важко сказати, чого ми не робимо. Ми робимо роботу за ООН, за МКЧХ, ми намагаємось з'ясовути, хто, де і в якому стані.

Ми спілкуємось з родинами, ми допомагаємо їм, займаємось їхньою психологічною реабілітацією, ми спілкуємося з нашими органами влади, міжнародними організаціями. Ми постійно на зв'язку з нашим МЗС, з ГУР, з офісом президента", — пояснює Сандра Кротевич. 

Отож звернутися за допомогою з пошуком полонених після написання всіх необхідних заяв до поліції та СБУ можна сюди:

• Асоціація родин захисників Азовсталі (тут допомагатимуть з пошуком інформації про полоненого й підтримкою його родини);
• Телеграм-канал "Пошук. Полон" (це ініціатива, в межах якої до пошуків долучаються російські юристи, які проводять пошукові роботи на місці. Аби почали шукати конкретного полоненого, треба заповнити заявку на його пошук);
• Чат-бот "Пошук зниклих" (тут шукають полонених цивільних, канал співпрацює з ТРО, тож є доволі ефективним. Також потрібно заповнити форму);
• Чат-бот "Знайди рідних" (шукає людей за номерами телефонів).

↓Читайте также

Как организовать митинг в поддержку Украины за границей и почему это важно

Правила безопасности в оккупации: как чистить телефон, обращаться с захватчиками и появляться в соцсетях