Бойня под Зеленопольем: начало массированного вторжения России

Травень-липень 2014 року був періодом, коли почалася реалізація плану Генерального штабу України щодо нейтралізації гібридних дій Росії на Донбасі. До того часу стало цілком зрозуміло, що збройна конфронтація неможлива без постачання зброї та боєприпасів через кордон – з сусідньої Росії. Через те, що Держприкордонслужба по різним причинам не мала можливості самостійно перекрити кордон, було вирішено підсилити «зелених кашкетів» армійськими частинами і, таким чином, взяти під контроль ділянку російсько-українського кордону у межах Донецької та Луганської областей. Для цього була розроблена військова операція за участю аеромобільних та механізованих частин.

За умов відсутності у бойовиків достатньої кількості протитанкових засобів та підготовленого особового складу операція йшла дуже успішно. Настільки, що на початку липня в її реалізацію були вимушені втрутитися російські військові. Причому перші акції були вкрай неочікуваними для наших військових – їх стали обстрілювати з артилерії (як ствольної, так і реактивної) через кордон, незважаючи на міжнародні угоди. І першим таким сумним «досвідом» для ЗСУ став обстріл базового табору в районі Зеленопілля Свердловського району Луганської області 11 липня 2014 року.

В цей трагічний день під раптовим нальотом російських «Градів» опинилися підрозділи 24-ї механізованої бригади, 79-ї аеромобільної бригади та Прикордонної служби.

О 04:00 в табір прийшла збірна група 79-ї аеромобільної бригади, яка прямувала на КППП «Ізваріно». За день до цього вже підтягнулася частина групи, яка залишилася ночувати. Командир 1-го батальйону Сергій Куз (псевдо «Агат») відзначав: «Прорив по зазначеному вузькому коридору на півдні Луганської області з небезпечними флангами був великим ризиком. З нами була 72-а і 17-а танкова бригада, мостоскладальники, більше 50 одиниць техніки. Коли ми прибули на місце в районі Зеленопілля, там вже була 24-та бригада».

Буквально через півгодини після прибуття колони по табору був нанесений вогневий удар реактивними системами «Град». Ті, хто бачив напрямок польоту снарядів, стверджують, що чітко бачили прильоти з південно-західного напрямку – території Російської Федерації. Потім на основі відкритих джерел з'ясувалось, що росіяни вивели 14 установок «Град» на «нуль» в районі села Клуникове і, відстрілявшись з прикордонної території, вийшли.

В результаті була велика кількість вбитих, а особливо – поранених. Перш за все тому, що особовий склад банально спав, а, по-друге, у базовому таборі не було в достатній кількості польових споруд – навіть елементарних окопів та «щілин».

Один з військослужбовців 24-ї бригади згадує: «Обстріл почався близько 4:30 ранку. Ми всі спали. В мою палатку потрапив снаряд, нас в такому армійському наметі спало 30 осіб. Снарядом відразу вбило 15 осіб. Хлопці навіть не встигли прокинутися. Коли нам вдалося вибратися з намету, на вулиці творилося щось неймовірне. Це було схоже на метеоритний дощ, з такою швидкістю та частотою падали снаряди. Вперше стало страшно, коли побачив перших поранених».

Слідом по табору відпрацювали «Гради» з іншого напрямку – з занятих бойовиками Ровеньків. Ще з одного напряму «працювала», принаймні, одна батарея 120-мм мінометів, додаючи хаосу в загальну картину. Весь обстріл тривав близько 30 хвилин, ще близько годину після цього рвався боєкомплект.

Через кілька годин після обстрілу вбитих і поранених зібрали в автомобільну колонну, однак вона була обстріляна прицільним артилерійським вогнем, було вбито одного солдата. Колонна повернулася назад і тільки з другого разу змогла добратися до позицій батальйону 79-ї бригади поблизу Д`якове. Звідси найтяжче поранених забирали вертольоти, а решту – відвозили автомобільним транспортом в напрямку Амвросіївки.

Близько 12:00 ті, хто залишився в живих, висунулись в найближчу лісополосу та зайняли оборону – чекали повномасштабного наступу росіян.

О 23:00 вже по новим позиціям російські «Гради» завдали нового удару, причому більшість снарядів були запальними, і тому загорілися навколо поля. Дерева в посадці захистили бійців від осколків «Градів», тому втрат від цього удару не було – тільки кілька поранених. Через палаюче пшеничне поле довелося відійти до висоти. Десантники пішли на командний пункт в Д`якове – висоту «Дніпро».

Всього під час обстрілів базового табору в Зеленопіллі загинуло 30 військовослужбовців ЗСУ та 7 прикордонників, ще 120 осіб отримали поранення різної тяжкості або були контужені. Було втрачено дуже багато дефіцитної вже на той момент автомобільної техніки, а також три гаубиці Д-30.

Після цього негативного досвіду до обстрілів з-за кордону стали ставитися вкрай серйозно – так, наші військові на місці ночівлі обов'язково почали обладнувати хоч поганенькі, але окопи і «щілини», що в значній мірі нівелювало можливі результати раптового підлого удару росіян.