Сорванное наступление: бои 29 января 2017 в Авдеевка

Вважається, що активна фаза боїв на Донбасі була завершена у лютому 2015 року, після закінчення «Битви за Дебальцево». Але і пізніше було декілька сплесків бойової активності на фронті. І, перш за все, це пов'язано за тим, що наші захисники регулярно придушували спроби проросійських сил перейти у наступ у тому чи іншому напрямі. Не всі контрнаступи потрапляли на сторінки ЗМІ. Одна з таких призабутих спроб – події 29 січня 2017 року в районі так званої «Авдіївської промки».

Авдіївська ділянка була однією з найгарячіших на фронті. Авдіївка – фактично передмістя Донецька (до війни туди навіть була тролейбусна лінія, включена до загальної транспортної схеми міста). Місто невелике, але вкрай важливе. По-перше, тому що звідти можна контролювати північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також стратегічну трасу М04 «Донецьк — Горлівка». По-друге, тут знаходиться Авдіївський коксохімічний завод, який є «перлиною імперії Ахметова», та одним з найбільших підприємств такого плану у Європі.

На хвилі «русской весны» у квітні 2014 року тут була проголошена влада так званої «Донецької народної республіки». Але протрималась вона тут тільки до 28 липня, коли місто було звільнено під час загального наступу на Донецьк.

Ще більшого значення позиції навколо Авдіївки набули після падіння оборони Донецького аеропорту імені Прокоф'єва. Наші армійці та добровольці закріпилися у дачному секторі, вентиляційному стволі шахти «Бутівка-Донецька» і промзоні на південних околицях міста.

Бої за промзону досягли піку навесні 2016 року, після чого українська армія поступово відтіснила проросійські сили на південь до автотраси. Новий пік прийшовся на початок 2017 року, коли по ротації сюди зайшли бійці 72-ї окремої механізованої бригади.

За словами командира роти 1-го батальйону 72-ої бригади Василя Тарасюк (псевдо Тайфун): «Коли моя рота восени 2016 року зайшла в район авдіївської промзони, ми на правому фланзі замінили роту друга Дельфіна 5-го батальйону Української добровольчої армії».

Після того, як військові освоїлись «на новому місці», вони почали активну бойову діяльність. Спочатку, 16 січня 2017 року, змогли відтіснили терористів бойовиків на 300 метрів від своїх позицій біля шахти «Бутовка», збільшивши розрив між позиціями від 70 аж до 400 метрів.

У відповідь російське командування почало готувати наступ на цьому напрямку. Першою «ластівкою» стали події 25-26 січня, коли бойовики кинули у бій декілька нечисельних діверсійних груп при підтримці артилерії з наміром взяти під контроль промзону. Однак ці напади були відбиті нашими вояками. Тоді почались терористичні обстріли Авдіївки, у ході яких 28-29 січня було поранено 2 цивільних та 7 військовиків.

Командуванням бригади було вирішено провести локальну операцію, щоб відтіснити бойовиків якомога далі і на цьому напрямку. Основної ціллю операції було обрано опорний пункт супротивника, який вони називали «Алмаз-2».

Той же «Тайфун» розповідав: «Ворожа позиція під назвою «Алмаз-2» була найближчою до нас. Тривалий час ми збирали інформацію, скільки там людей, хто командири, як вони називають свої позиції, вивчали шляхи підходу. І дізналися, що противник планує наступ. Дії ворога потрібно було припинити за допомогою контрнаступу, який спланував і очолив заступник командира 1-го батальйону капітан Андрій Кизило «Орел»«.

29 січня, у неділю – в річницю битви під Крутами – о 4.30 ранку група бійців 1-го батальйону 72-ї бригади прийняла бій і перейшла до контрнаступу. Їхні дії прикривала батарея 120-мм мінометів бригадної артгрупи, і на лівому фланзі в той самий час здійснювався відволікаючий маневр.

Штурмову групу з 8 бійців очолював лейтенант Андрій Верхогляд (псевдо – «Лівша», випуск Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 2016 року).

Перша частина наступу видавалась доволі простою, так як наші передові позиції були фактично сепарськими, які свого часу відбили «правосекі» і від них йшла траншея до «Алмаз-2».

Як згадував сам Верхогляд: «Ми рушили вздовж залізниці, попереду йшов боєць Федя Рубанський, у нього був «ночнік». За  планом ми мали вийти збоку «Алмазу», але коли ми туди дісталися, зрозуміли, що вийшли не так, як повинні були і знаходимося в самому центрі ворожої позиції. Але ми не розгубилися, а просто трохи змінили план зачистки. Я сказав хлопцям, що ми ділимося на три групи, і кожна зачищає по одному бліндажу. Один з них виявився порожнім, в іншому сиділо троє сєпарів, яких ми фактично зажали всередині, а третій, після зачистки гранатою і «мухою», почав вибухати і горіти, там, швидше за все, був їхній БК (боєкомплект, — Ред.). Після зачистки крайнього, четвертого бліндажа, я зв'язався з Орлом, він тоді знаходився позаду нас, і незабаром прийшов на «Алмаз».

23-річний Роман Чайка, псевдо «Птіца»: «Ворожу позицію ми взяли швидко, всі були цілі, нікому не потрібна була допомога. Тому після того, як ми зайшли в окопи противника, я знаходився біля полоненого. Пізніше навіть їздив до нього на суд. Він сам з Макіївки. Ще двоє вояк, які там були, родом з  Харцизька — ми знайшли їх документи. Там, у бліндажі, у них було дуже багато наркотиків – у кишенях, у речах. Трава, ширка, конопля. Все пішло в буржуйку…»

Але це був тільки початок операції – супротивник кинув в контратаку дуже великі сили при підтримці важкої артилерії та РСЗВ.

«Коли ми захопили позиції, нас почали активно обстрілювати. Міни прилітали кругом. Ніхто з нас одразу не зрозумів, що одна з них упала точно між нашими чотирма бійцями. Із окопу вилізли і озиралися на місцевості Вова Бальченко, Андрій Кизило, Діма Оверченко та Валік. Саме Валік і прибіг в окоп із криком «Орел красный! Орел красный. И Бальченко тоже». Ближче до того місця був Женя із першої роти. Він бачив, де все зірвалося. І вискочив. Він забрав в окоп Орла. Я трошки пізніше Діму. А Бальченка привалило дошками, що там лежали. Я у всіх відразу перевіряв пульс. Ні у кого його не було…»

Фактично відбита позиція опинилась під постійним обстрілом ворога.

«Сєпари працювали, як по книжці, — пояснює Тайфун. —  Спочатку стріляла артилерія, після чого просувалася піхота. З трьох точок лупили: із Спартака, Донецька і Ясинуватої. «Гради» стріляли із житлових масивів Донецька. По місту наша армія не відповідала. Такий був наказ. Триматися на позиціях нам було важко. БМП, яка під'їжджала, повертаючись, метрів двісті їхала по «желєзкє» заднім ходом. Розвернутися не було змоги. А там, де була можливість, місцевість прострілювалася. Спробувавши раз розвернутися на рейках, з БМП зірвало гусянку. Коля Мушинський натягнув її під обстрілом, не злякавшись. Як він це зробив? І вивіз тих, хто вже був у нього в машині. Пристрілявшись, ворог накривав ствольною артилерією місцевість квадратами. І робив це конвеєром, не зупиняючись. Одна машина відстрілялась, на її місце відразу ставала інша. На третій день почав працювати і ворожий танк».

Але позиції вдалось відстояти, і нині вона носить назву «Орел» – на честь загиблого заступника командира батальйону і є передовою.

В боях 29-30 січня за позицію «Алмаз-2» загинули: заступник командира батальйону капітан Андрій Кизило (1993 р.н. Черкаська область), солдат Дмитро Оверченко (1989 р.н., м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область), молодший сержант Володимир Бальченко (1992 р.н., Чернігівська область), сержант Володимир Крижанський (1982 р.н., Черкаська область), солдати Олег Бурець (1990 р., Дніпропетровська область), Віталій Шамрай (1990 р.н., Черкаська область) і Ярослав Павлюк (1980 р.н., Кіровоградська область).

Втрати проросійських бойовиків зі складу «1-го батальйону 100-ї бригади «ДНР» оцінюються в дев'ять убитих та до тридцяти поранених, серед яких був і комбат Іван Балакай на прізвисько «Грек».

Фактично бійці 72-ї бригади ціною свого життя зупинили наступ супротивника. І якщо б не вони – незрозуміло як і де почалися не менш жорстокі бої, і скільки життів патріотів вони б коштували Україні. Країна відзначила своїх героїв – так, капітан Андрій Кизило Указом Президента України № 21/2017 від 1 лютого 2017 року, «за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», був удостоєний звання «Герой України» (посмертно). Отримали високі військові нагороди і інші бійці 72-ї бригади.