Фейки, искусство и запуск ракеты: как художники противостоят манипуляциям и пропаганде

Три країни, талановиті художники, творчі майстерні для них і у підсумку мурали, які переконують — йдучи вулицями, слід дивитись не під ноги. Міжнародний проєкт ARTIFAKE поєднав у собі мистецтво та протистояння брехні. А ще навчив робити це художників, аби ті передали важливі істини далі. 

"Рубрика" дізналася, як це вдалося зробити, і також передає далі. 

Мистецтво, що вплітається у простір

Вроцлав. На стіні одного з будинків — система гучномовців. З неї лунає жіночий голос польською мовою розміреним повільним тоном:

"Інститут інформує — від коронавірусу ростуть крила!"

"Інститут інформує — дерева шкідливі!"

Це аудіоінсталяція експериментального електронного музиканта, звукорежисера і продюсера Павла Кульчинського. Що ви відчуваєте, чуючи її? Обурення фейками? Чи задоволення від того, що вас не обманути такою нісенітницею? Але як щодо нісенітниці більш складної, такої, над якою зазвичай працюють цілими командами? Так і відбувається гібридна інформаційна війна.

Вірменія, місто Гюмрі. Стіна одного з будинків сильно вибивається з-поміж решти. На ній зустрічаються реальність і віртуальний світ. Зображення дівчини, чиї реальні й оброблені зображення накладаються одне на одного. Щось схоже до перешкод у телевізійний трансляції. 

Це робота стріт-арт художника Тарона Манукяна і вона також про фейки.

Знову Вроцлав. Цього разу не стіна. Тепер вже пам'ятник "Ігліца", найвищий пам'ятник міста. 

На сім днів він прикрашений яскравими тканними полотнами, що з голки перетворюють його на дерево. Протягом семи днів, щойно починає сідати сонце, біля нього збираються люди. Вони проводять власні ритуали і багато говорять. Про жінок. Про небінарних людей. Про ЛГБТ. Про те, як вони страждають від дезінформації у пресі. Все — з легкої руки мисткині Ліліани Зейц.

А тепер повернімось в Україну, звідки все і почалось.

Мистецтво захоплює пропаганду

ARTIFAKE з'явився ще минулого року. Проєкт мав на меті через вуличне мистецтво наголосити на важливому — не можна вірити всьому, бо інформація — це й далі зброя. Проєкт некомерційний, тож задля реалізації потребував допомоги донора. Ним і стала "Креативна Європа" та ще ряд українських та міжнародних організацій.

Коли розмовляю з організаторами ARTIFAKE і питаю, чому поєднали саме стріт-арт і медіаграмотність, одна з членкинь команди сміється: "Креативна Європа підтримує креативні ідеї".

Art Invades Fake — мистецтво "захоплює" пропаганду. Або вторгається у неї. Самі можете обрати переклад, що більше до душі. Однак у будь-якому разі він буде про медіаграмотність. 

Стріт-арт гармонійно вплітається у місто, стає його частиною і звертається до кожного, хто проходить повз. Проєкт зародився в Україні і вийшов за її межі, поширившись на Польщу та Вірменію.

"У полі протидії дезінформації ми працюємо далеко не перший рік… У певний момент ми зрозуміли, що аналітики замало (хай яка б вона глибока та комплексна не була), потрібні нові підходи. До пандемії ми встигли зробити мандрівну VR-інсталяцію про кремлівські фейки. А у 2019 році вдалося запустити створення муралів про медіаграмотність. 

Тема дезінформації — складна, викликає певний спротив аудиторії, комусь вона вже встигла набриднути. Тому постала потреба шукати нові медіуми для передачі інформації, яку маємо донести. А що, як не вуличне мистецтво, яке завжди говорить прямо, звертаючись безпосередньо до кожного перехожого, здатне виконати цю функцію?", — говорить менеджерка проєктів в Інтерньюз-Україна Олександра Панова.

"Чомусь згадуються люди"

Середина літа. Бахмут. Біля однієї з багатоповерхівок стоїть кран. На ньому — хлопець у чорній футболці. На спині написано "Свій до свого по своє". А на стіні написано чи то TRUE, чи то FAKE. Такий собі психологічний тест. А що у сплетінні літер першим побачите ви? 

Коли згодом розмовляю з творцем муралу Яном Птушко, питаю про найтепліший спогад за час проєкту. Він трохи мовчить, а тоді починає говорити про людей.

"Я про це не думав. Але чомусь саме зараз згадуються люди. Ми дуже легко знайшли контакт з головою ОСББ. Я працював на вишці і чоловік, який керував нею, теж був дуже адекватний, працював спокійно і стільки, скільки я просив. Це дуже важливо для художника. А менеджерки проєкту Юля і Саша створили всі умови для того, щоб мені легко працювалося. От всім цим людям — величезний респект. Вони і є найтеплішим спогадом", — розповідає Ян Птушко. 

Художник каже — про проєкт дізнався через соцмережі, надіслав заявку і став одним з учасників. Далі була творча майстерня, де митцям розповідали про те, як працює пропаганда, що робить із суспільством дезінформація і як з усім цим боротися. 

Окрім Яна, який працював у Бахмуті, в Україні працювали ще двоє художників — Сергій Радкевич у Каховці та Максим Кільдеров у Токмаку. Хоча спочатку задумка була трохи іншою. 

"У планах було, що один з трьох муралів в Україні намалює польський митець і ще один — вірменський. Але через пандемію та пов'язані з нею складнощі перетину кордону довелося відмовитися від цієї ідеї. У будь-якому разі, наша команда надзвичайно рада, що незважаючи на всі виклики, нам таки вдалося підтримати молодих митців України, Вірменії та Польщі у такі турбулентні часи глобальної коронакризи", — говорить Олександра Панова. 

 "Нагадувало успішний запуск космічної ракети"

"На фоні складнощів планування через пандемію, бюрократичні моменти, різноманітні узгодження й затвердження, відкриття кожного муралу за відчуттями нагадувало успішний запуск космічної ракети. Усміхнені містяни, поважні представники влади, натхненні автори арт-проєктів, — усі радіють, вітають один одного зі здобутками, навіть обговорюють плани майбутньої кооперації", — пригадує Олександра і анонсує створення ще двох муралів в Україні. 

До слова, українські міста, у яких будуть мурали, вибирали самі мешканці цих міст. У Фейсбуці проводили масштабні голосування, за результатами яких українські муралісти й поїхали у Донецьку, Запорізьку і Херсонську області. Кількість людей, що віддали свої голоси приємно дивує — 12 402 людини.

Питаю я художника, якому дістався Бахмут, як на його роботу реагували люди. Митець каже:

"До цього в Бахмуті я вже малював кілька фасадів. Роботи були на тему сім'ї, доволі загальні. А ця робота була в абстрактній графіці. Люди довго не розуміли, що взагалі вимальовується і що відбувається. Але також була і підтримка. Наприклад, голова ОСББ, яка знала, яким має бути кінцевий результат, дуже підтримувала мене. Сподіваюся, на презентації ми змогли краще розкрити і пояснити мурал, — каже Ян, а тоді, трохи подумавши, додає: Як мінімум, це яскрава пляма, яка дає емоцію".

Те ж запитання ставлю одній з організаторок Олександрі Пановій, але вже про всі створені в рамках ARTIFAKE в Україні мурали. Вона не приховує — реакції були різні, але для мистецтва це типово у всі часи і за будь-яких обставин.

"Реакція містян бувала дуже різна, але зазвичай позитивна. Звичайно, були люди, які казали, що ми «намалювали якусь нісенітницю, краще б на ці гроші відремонтували гаряче водопостачання в будинку». Але переважна більшість жителів дякували за створення першого муралу в місті, чи то за яскраві барви в спальному районі прифронтового міста, чи то за те, що ми говоримо про такі суспільно значущі теми", — каже Олександра. 

Тим часом проєкт продовжується. Невдовзі з'являться нові роботи і, сподіватимемось, нові рушії змін.