Вчителі. Ми провели з ними чимало часу. Вони мали значний вплив на формування та розвиток нашого світогляду. Чи можемо дати чесні відповіді, якими б хотіли їх бачити, чого не вистачило, а за що віддячити?
З цими питаннями з нагоди Дня вчителя ми звернулися до Пауля Пшенички, Джамали, Івана Примаченка, Марії Насєдкіної, Ігоря Козловського, Євгенії Аратовської, Валентина Пугачова та Євгенії Кулєби.
Читайте, що кожен з них вкладає у слова «бути вчителем».
Пауль Пшеничка, кращий вчитель України (переможець премії Global Teacher Prize Ukraine 2017), викладає фізику та астрономію у Чернівцях:
Це професіоналізм і толерантне ставлення до дітей
— Вчитель повинен бути професійним, любити свій предмет, вміти зацікавити учнів, мати гарну освіту. У широкому сенсі. Бачити не тільки свій предмет, але й щось інше. Тобто бути культурною людиною. Але основне – це професіоналізм і толерантне ставлення до дітей, бо діти дуже різні.
Вчителі зараз, на мою думку, стикаються з трьома основними проблемами.
Найперша – це низька оплачуваність роботи. Скільки би зараз влада не хвалила зміни по зарплаті вчителя, питання залишається нагальним і невирішеним. Йому потрібен інтернет, хороший комп'ютер, він має бути нормально одягнений, мати гроші на транспорт тощо. У деяких країнах навіть доплачують на ці витрати.
Друга проблема. У вчителя забирають багато часу, відволікаючи його на сторонні речі. Вільний час вчителя – це його золотий ресурс, і його не можна чіпати. А зараз цей ресурс просто дерибанять. По-перше, він повинен писати і заповнювати величезну кількість паперів, які нікому не потрібні. По-друге, вчитель повинен сидіти на безлічі нарад і педрад, що є просто абсурдом і прикладом поганого менеджменту. І на вчителя скидають такі речі, якими він взагалі не має займатися. Наприклад, заповнювати зали невідому кому і навіщо, ходити на якісь концерти…
І третя проблема – потрібні умови, щоб вчитель працював. Я – вчитель фізики, в мене має бути лаборант. Але його ніколи немає. В мене має бути повноцінний кабінет, а він зараз неукомплектований! Хімія, біологія, фізика, праця – усі ці предмети потребують спеціальне обладнання.
І ще важлива атмосфера у колективі. Керівництво має бути професійним.
Учителям я б хотів побажати ентузіазму, віри в краще, наснаги і працювати творчо. І, авжеж, щоб держава, нарешті, звернула на них увагу. Зараз, до речі, ентузіазм зростає. Зацікавленість вчительством зросла після минулорічного конкурсу Global Teacher Prize Ukraine 2017 на 15%, це дуже великий показник. Я бачу сотні вчителів на різних конкурсах, де можна чомусь навчитись, а не просто запропонувати щось своє. Багато вчителів навіть готові власні кошти вкладати в це діло, тому що роками вони не мали можливості обмінюватися досвідом, набувати цей досвід.
І ще — бажаю вчителям віри в себе!
ДЖАМАЛА, переможець Євробачення-2016, співачка:
Це знаходити влучні слова, допомагати професійно зростати, мудрішати
— Вчитель повинен тебе розуміти, знаходити індивідуальний підхід до кожного учня, одночасно бути психологом, мамою та другом.
Мені з вчителями дуже щастило. Мені зустрічалися педагоги, які знаходили влучні слова, допомагали професійно зростати, мудрішати. З вчителем, як і з кожною людиною, що трапляється на життєвому шляху, ви або знаходите спільну мову, або ні. Мені здається, не буває поганих педагогів, є ті, які тобі не підходять. В мене були вчителі, які потрапляли прямо в серце. Як мій педагог з консерваторії Наталя Олексіївна Горбатенко. Я пишаюся нашою дружбою, нашим спілкуванням, вона стала для мене другою мамою.
Вчитель — дуже важка робота, іноді непомітна. Бережіть своїх вчителів! Дай Бог їм здоров'я та витримки!
Іван Примаченко, співзасновник освітніх курсів Prometheus, зараз навчається у Стенфорді за програмою Ukrainian Emerging Leaders:
Це змінювати на краще не оцінки, а долі учнів
— В школі я любив історію і в 10 класі вирішив взяти участь в iсторичній шкільній олімпіаді. Все йшло добре, поки на обласному етапі олімпіади я з тріском не програв, посівши 10 чи 11 місце. Щоб взяти реванш, я почав займатися з Тетяною Михайлівною Філіпенко — кращим вчителем історії Донецької області. Вона неймовірний вчитель, живе у невеличкому містечку Курахово — кожного року учні її місцевої школи займали кілька призових місць на всеукраїнських олімпіадах з історії та права. Мені доводилося щоразу по кілька годин добиратися до неї і повертатися додому в Донецьк. Але завдяки підготовці в неї наступного року я виборов третє місце на всеукраїнському етапі шкільної олімпіади з історії, завдяки чому вступив в Київський національний університет Тараса Шевченка без іспитів. Що більш важливо — я навчився вчитися самостійно, досягати амбітних цілей і отримав заряд впевненості в собі на багато років вперед. Переконаний, що Prometheus, Стенфордський університет і всі інші мої успіхи були б неможливі, без того року навчання в Тетяни Михайлівни. Це я і вважаю головною ознакою великого вчителя — її чи його робота змінює на краще не оцінки, а долі учнів, а через них — і долі тисяч інших людей.
Ігор Козловський, вчений-релігієзнавець, колишній бранець бойовиків у Донецьку:
Це, передусім, Любов. До учнів, справи, принципів, які пропонуєш прийняти
— Знання потрібні, дійсно. Але ж потрібно вміти давати ці знання, розуміти і відчувати учнів, дослухатися до внутрішнього єства дитини… Вчителю важливо мати глибинну емпатію до будь-якої людини. Розуміти, що це Особистість, яка потребує підтримки, зрозумілих завдань, формування відповідальності.
Вчитель має навчити шукати знання, «розпаковувати» сенси, задавати питання. Зробити так, щоб учень закохувався в те, що він має на увазі. Це може бути предмет у школі, або якийсь дороговказ, який потребує кожна душа. Допомогти дитині побачити свою місію.
А для цього, передусім, потрібно любити своїх учнів, любити свою справу, жити по тим принципам, які пропонуєш прийняти своїм учням. Вчитель має бути зразком.
Я вважаю, що вчитель – це покликання, а не професія. Тому для мене вчителі, у широкому розумінні цього слова – це і мої батьки, і мої учні. Мені пощастило з учнями, я у них багато чому вчуся. Бо ж справжній вчитель й сам вчиться усе життя, якщо, звісно, не вважає себе абсолютом. Учитель має постійно рости.
Марія Насєдкіна, засновниця ГО «Дивовижні», громадська активістка:
Це мати енергію на себе та на інших
— Я думаю, що вчитель має бути щасливим. Щоб когось чомусь навчити в людини має бути енергія спочатку на себе, а потім на інших.
Мені дуже шкода, що через низку причин професія вчителя не є привабливою в нашій країні і прекрасні люди, котрі відчувають в собі бажання вчити інших – не йдуть на цю роботу.
Якщо говорити про вчителів навчальних закладів мені б хотілось, щоб вчителі любили предмет, який викладають. Самі вчилися та вдосконалювались. Викладали не стільки інформацію, яку "завчив, здав, забув", а давали розуміння, тренували навички, допомагали розвиватись.
У мене в житті було кілька класних вчителів. Ті, хто задавали багато питань, допомагали рефлексувати та мотивували думати над складними питаннями. Ті, хто не давали однозначних відповідей, але розповідали про можливості. Ті, хто давали бачення предмету комплексно.
Загалом я вважаю, що вчителями є всі люди, з якими ми взаємодіємо. І вчитись можна не тільки від вчителів, хоча, звичайно, велику роль в нашому житті відіграють вчителі зі шкіл та університетів.
Євгенія Аратовська, голова ГО "Україна без сміття", еко-активістка:
Це надихати перевершувати себе
— Вчитель для мене – це увага до дитини та її гідності. Вміння відшукати приховану або супер-силу дитини, і спрямувати її зусилля, щоб відкрити цей талант.
У моєму дитинстві було багато зверхніх вчителів. Вони «відстріляли» урок – і все. Мені занижували оцінки за почерк чи бруд у зошиті. При цьому не звертали увагу на правильність виконаного завдання. У мене були очікування від хімії, креслення, але вчителі не були наполегливі. Не мали бажання викладатися, ставати авторитетом для класу, надихати. Це були 90-ті роки, ми не могли вимагати якісної освіти. Не знали, що так можна. І тому було втрачено багато можливостей. В якихось предметах я бачила своє майбутнє. Я б хотіла вийти з школи, як вчений. Через брак правильних вчителів, деякі мої дитячі мрії не здійснилися.
Але мені таки пощастило. У 9-му класі моїм вчителем алгебри та геометрії стала Наталія Миколаївна – і викликала просто екстаз та захоплення своїми предметами. Як людина може так закохати у математику? Щоб ти міг усе кинути і займатися цією алгеброю з ранку до ночі. Мені навіть снилися ці «Х» та «У». Це було наче азартна гра! І нічого надзвичайного наша вчителька не робила. Вона просто була уважною до наших досягнень, знаходила час поспілкуватися з кожним.
У мене були постійні «четвірки», мене це влаштовувало, бо я не збиралася йти на золоту медаль абощо. А тут раптом – одні п'ятірки з алгебри та геометрії. І що цікаво: коли ще в мене не все вдавалося, ми ставили за план найвищий бал. Це так класно, коли дитина сама ставить собі мету, а вчитель їй допомагає. І коли дитина її досягає, формується перший досвід лідерства. Ти зобов'язав себе, ти досяг своєї мети, ти переміг. Мені здається, що soft skills формують саме вчителі.
Якби не Наталія Миколаївна, я була б звичайною дівчиною, якій достатньо четвірки. А вона мені натякнула, що недостатньо. Змусила повірити, що я можу більше і краще. І сьогодні я враховую це, і я постійно собі кажу: «Ми зробили це класно. Але можемо зробити ще краще!». І кожного разу ми перевершуємо себе. Саме тому, мабуть, у нас є «Україна без сміття» і багато інших успішних проектів.
Валентин Пугачов, ГО «Екодія», блогер, громадський активіст:
Це спонукати робити хоча б малі кроки
— Вчитель має бути сучасним. Замало просто знати і гарно вчити математиці. Потрібно знайомити дітей з останніми дослідженнями в цій науці. Спонукати учнів досліджувати тему самостійно. Порадити, за ким із лідерів думок стежити у Facebook. Підказати, чиї майстер-класи дивитись на Youtube або який курс на Coursera взяти для додаткового вивчення. Реальність така, що лише читати книги з математики або розв'язувати квадратні рівняння уже неактуально.
Я навчався у селі на Полтавщині і там були найкращі вчителі. Вчителька Ольга Григорівна навчила мене розуміти та відчувати англійську мову. Людмила Олександрівна закохала мене в українську мову. Вони, самі того не знаючи, надихнули мене займатися моєю улюбленою зараз справою – комунікаціями в громадському секторі.
У мене були й інші вчителі. Які плювалися на тих, хто не підготував домашнє завдання. Які брали за вухо учня і виводили його з класу, принижуючи перед усією аудиторією. Які фліртували з ученицями, демонстрували сексизм та інші гріхи, яким хворіє наше суспільство. Вони стали чудовим прикладом про те, ким бути не варто.
Хотів би побажати вчителям бути еко-свідомими. Сьогодні є багато тем, які в школі не обговорюються. Це і мікроречі, наприклад, як і навіщо бути енергозаощадливими. Так і глобальні: тема зміни клімату, яка стає все актуальнішою. Кількість екстремальних погодних явищ збільшується, цього літа були зафіксовані рекордно високі температури повітря в Україні та світі. Це є наслідком глобальної зміни клімату, що викликана діями людини. Треба пояснювати дітям, чому це виникає, як з цим боротись і що для цього треба. Любов до велосипеда, сонячна панель на даху будинку… Спонукати робити такі малі, але дієві кроки – важливо.
Євгенія Кулеба, засновниця та керівниця ГО «Місто-сад»:
Це навчити наполегливості, відповідальності і любити те, що робиш
— Вчитель має гарно знати і любити свою справу, любити дітей. Має бути добрим і вимогливим. Мені дуже щастило з вчителями і у школі, і в інституті. Вони навчити мене наполегливості, відповідальності, вчили любити те, що робиш.
Хочу побажати вчителям міцного здоров'я, радості, учнів, які хочуть отримувати знання і ставляться зі вдячністю.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
