"Миллион раз хотела бросить, но как они без меня?": как днепровский приют спасает животных с передовой
Десять років тому Ольга Уманчик почала опікуватися безхатніми тваринами. Спочатку допомагала в одному притулку, а потім заснувала свій невеличкий — «Ми за право на життя». До лютого в ньому було близько сотні тварин. З початком повномасштабної війни слід було рятувати й тих чотирилапих, що залишились під обстрілами та втратили своїх господарів.
Поранених та у стресі — нині у притулку Ольги кілька десятків пухнастих «біженців», як їх сама називає волонтерка. Багато тут і дніпровських тварин. Але кожний собачка чи котик хоче змінити клітку чи тимчасову перетримку на люблячу та постійну родину. Тож придивіться до чотирилапих у цьому тексті, може тут є і ваш улюбленець?
«Ми за право на життя»
Прохолодний підвал ветклініки, пару десятків кліток – з кожної блищать очі. Стурбовані, налякані, хворобливі. Як бачать людину, яка спускається до них, частина тварин притискає носики до вікон, випрошуючи крихту ласки, інша — не рухається, бо не може через травми та захворювання.
Біля більшості цих пацієнтів на папірці із призначеннями стоїть прізвище «Уманчик». Це підшефні Ольги Уманчик, яка п'ять років тому заснувала у Дніпрі мініпритулок «Ми за право на життя». На піклуванні шелтеру — завжди більше сотні тварин, переважно коти, які живуть на перетримці у притулку, вдома у волонтерів та у ветклініках.
Коли 24-го лютого почалась повномасштабна війна, Ольга Уманчик почала сильно непокоїтись про своїх тварин. Про евакуацію з Дніпра навіть не думала, бо полишити підопічних неможливо:
«Коли все почалося, спершу був шок. Потім з'явилось питання: як усіх нагодувати? Ми купуємо їжу раз на тиждень-два. Потрібно було знайти кошти на це, а потім закупити сам корм. Ми займали гроші, також допомагали люди: багато іноземців з Європи надсилали якісь суми. Що змогли — придбали. Вигребли все у постачальника, нам навіть казали: «Треба іншим людям щось залишити»«.
З 24-го лютого робота в притулку зупинилась на три тижні, а відновилась із першим терміновим випадком — лікування потребував котик із Дніпра. Після нього вже пішов потік і місцевих тварин, і тих, яких привозили з територій, де велись бойові дії.
У чому проблема?
Тварини з-під обстрілів
Тваринам у війну не менш складно, ніж людям. Вони теж бояться та отримують травми, розповідає волонтерка Ольга Уманчик. Тим більше — багато чотирилапих у регіонах, де точились бої, залишились без господарів, які евакуювались.
Тварини-«біженці» з'являлись у Дніпрі завдяки волонтерам. Ті, працюючи під обстрілами, часто забирали з собою самотніх та поранених чотирилапих. Так було з шартрезом Скаєм, у якого влучила куля. Вона пройшла неподалік серця, але не заділа його.
Скай
Усього притулок прийняв сорок таких тварин-«біженців». Здебільшого це коти — з ними простіше, — каже Ольга.
«Я помітила три хвилі напливу тварин: перша — від тих людей, що поїхали одразу. Другими евакуйовувались ті, на кого перші частково залишили тварин. І от третя — зараз — слідування через Дніпро, коли господарі залишають своїх улюбленців тут, а самі їдуть далі«, — розповідає Ольга Уманчик.
Ольга дістає одну з таких кішок. Господарі кинули породисту тварину у шелтері у Синельниковому. Нині вона як підшефна мініпритулку перебуває у дніпровській ветлікарні. Киця, схожа на пухнастий батон, спокійно дала погладити животик, але все ж трохи здивувалась. Бо від частих пестощів — відвикла.
Сірий батон
Друга проблема — здоров'я врятованих тварин. За словами Ольги Уманчик, майже всі хвостаті, яких привозили в Дніпро, мали захворювання. Бо організм кота чи собаки, який все життя провів вдома в комфорті, а потім раптово через війну опинився на вулиці, не витримував нових умов.
«Якщо це вікова тварина, то їй відразу робляться аналізи, щоб виявити приховані захворювання, це коштує близько тисячі гривень. Після — стерилізація чи кастрація — в залежності від клініки це 500 та більше гривень. Також платна перетримка мінімум тиждень, обробка від бліх, глистів. Якщо здорова тварина надійшла, то це все разом коштуватиме близько двох тисяч гривень. Чотирилапий із захворюваннями — вже інші суми«, — підраховує Ольга.
Яке рішення?
Як рятувати тварин?
Звісно, рятувати тварин, допомагати, чим виходить, та закликати людей це робити.
«Коли тільки почалась війна, ветклініки сказали, що закриватимуться, бо не працюватимуть під обстрілами. Наших собак, які там знаходились, нікуди було дівати, тому що це не маленькі тварини, по квартирах їх усіх не розселиш. Я у відчаї написала пост у соцмережах, і люди почали відгукуватися! Усіх песиків забрали, багатьох у себе так залишили назавжди, тепер вони вже домашні«, — говорить, посміхаючись, Ольга Уманчик.
Деякі власники тварин були готові прихистити другого, третього чи четвертого улюбленця. Їх іноді доводилося навіть спиняти:
«У моїй анкеті для ймовірних господарів з'явилось нове питання: «Які ваші дії, якщо треба буде евакуйовуватись?». Багато хто відповідав: «Усіх забиратимемо». Я просила подумати: бо якщо вже є три кішки, а це три переноски, треба для них три руки. «Ми про це не подумали», — говорили мені: «Але все одно хочемо допомогти». Якщо було таке сильне бажання, то я радила поширювати допис про тварину, щоб вона швидше знайшла господарів, яким простіше буде з нею виїхати«.
На вивільнені місця в мініпритулку змогли взяти тварин-«біженців».
«Бувало, що волонтери із тваринами самі виходили на мене. Або я бачила пости про проблемного чотирилапого та сама пропонувала свою допомогу. Бо маю досвід роботи з різними захворюваннями у хвостатих. Наприклад, породні мають свої генетичні хвороби. От із ними і працювала».
Як це працює?
Описуємо на прикладі котиків із Сєвєродонецька
До Дніпра з Сєвєродонецька евакуювались пенсіонери. Старенькі приїхали на автівці із написом «Волонтери». Коли їх побачила Ольга, серце ледь не вистрибнуло з грудей. Бабусі з дідусем — по 80 років, але по торбинах із собою вивезли чотирьох котів. Три мали захворювання, але їх швидко підлікували, а четвертий — Бєня — взагалі нікого до себе не підпускав кілька тижнів. Через стрес кидався на клітку.
«Він на заспокійливому був із місяць. У якийсь момент перестав їсти, я помітила, що нахилилося вушко. А якщо нахилилося — значить набив, бо свербить. Ми почали з'ясовувати, яке у нього захворювання«, — говорить Ольга Уманчик.
Виявилось, що у сєвєродонецького Бєні був запущений отит, який привів до гнійного запалення в голові. Лікування було довгим: дві операції (одна на 16 тисяч гривень, інша — на 22), аналізи, відновлення. Кота вдалося врятувати завдяки наполегливості ветеринарів та грошам, які скидали люди.
«Його господарі-пенсіонери, які на той момент уже поїхали до Києва, теж намагались допомагати. Надсилали потрохи грошей, близько 2-3 тисяч вони перерахували. Також літня пара дуже просила собі одного котика з тих, що привезли із собою, тому що сильно люблять врятованих тварин».
Одного, вже повністю здорового та відгодованого, таки відправили їм, двох — влаштували у інші родини, а Бєня — ще чекає на своїх господарів.
Такі різні історії врятованих
Ольга Уманчик говорить, порода та дорога вартість жодним чином не захищають тварину. За час повномасштабної війни було кілька випадків, коли разом із колегами-волонтерами доводилось рятувати чотирилапих, які жили у заводчиків.
«Навколо Харкова була купа притулків із породистими тваринами. Ми пропонували вивезти всіх, але заводчики віддавали нам старих виснажених тварин, на яких уже не заробити. А за кожне цуценя просили тисячу гривень. Ми говорили: «Віддайте дітей, вони ж разом із вами під обстрілами». А ті відмовлялись».
Інша схожа історія була, коли заводчики, що перебували вже на окупованих ворогом територіях, віддавали волонтерам хворих та старих тварин, а от молодих, ще «грошових», як говорить Ольга, вивозили за кордон.
Та поряд із такими випадками були й геть інші. Одна худюща киця із великим животом прибилась до наших захисників. Народила в окопі кошенят. Два місяці велика пухнаста родина жила разом із бійцями, але потім її віддали на піклування до Дніпра. Кішку вже забрали, кошенят готуються віддавати через кілька тижнів.
Шукає собі господарів і 5-річна Маруся. Американський пітбультер'єр жив із господарем, але той пішов боронити країну. Собаку чоловік передав сусідам, але непосидюча тварина рила підкопи, перестрибувала через паркан та тікала до свого дому. Щоб вона випадково не потрапила під автівку, її передали волонтерам.
Маруся хоч і виглядає, як небезпечний бійцівський пес, має ласкавий характер. Якщо її випустити з клітки, вона одразу починає гратися та облизувати людей.
«Може, ти збиральниця?»
Зараз на піклуванні мініпритулку «Ми за право на життя» більше сотні тварин. В Ольги весь день будується навколо них: багатьох слід возити по лікарях, стежити за призначеннями, шукати нові родини. У цих турботах волонтерка живе вже близько 10 років.
«Спочатку було складно. Мама дзвонила: «Доню, я непокоюсь. Боюся, що будеш, як ті бабусі з сотнею котів та домашнім смородом. Може, ти збиральниця?». Але таке ставлення вже пройшло. Мама сама має собаку, яку ми викупили у розведенців«, — говорить Ольга.
Син теж потроху звик до того, що Ольги часто не буває вдома або вона багато говорить телефоном. «Іноді, коли я в суцільних клопотах, він каже мені: «Мамо, ти можеш зі мною поговорити?». У його кімнаті теж є своя кішечка. Ми взяли її додому, щоб соціалізувати, але вона прописалась у сина. Так із нами й живе«.
Загалом вдома в Ольги живе 13 тварин — це і власні, і з притулку. Жінка забирає собі тих пухнастиків, яким складно знайти родину. Такою стала чивава Сімочка. Це «собака-ковбаска», як називає її Ольга, бо тварина зовсім не ходить, лише перекочується.
Сімочка
«Ми зробили купу операцій, щоб поставити собаку на лапки, але не вийшло. Сімочка в мене розумничка, завжди терпить, проситься на пелюшку. Як бачить мене — кричить, щоб я брала її на ручки«.
Робота з тваринами вкрай важка та емоційна, тим більше іноді, попри численні старання, підопічного не вдається врятувати.
«Мені важко сприймати такі новини, але чотирилапих у нас багато і всі вони потребують уваги. Це дозволяє не зациклюватись на поганому. Якщо отримую інформацію, що хтось загинув, це означає, що через 15 хвилин точно надішлють кумедну світлину з прилаштованою твариною. Або хтось дзвонить та питає, чи можна когось в нас забрати. Мільйон разів хотіла це кинути, але як вони без мене? Тварин дуже багато. Термінові випадки приходять щодня. І всі вони потребують моєї та вашої допомоги«.
Як допомогти притулку «Ми за право на життя«?
- Інстаграм мініпритулку та його фейсбук. Притулок відкритий до комунікацій — можна написати в повідомлення кожної з цих сторінок, щоби дізнатися про конкретні потреби притулку просто зараз.
- Залишаємо також контакт нашої героїні — кураторки «Ми за право на життя» Ольги: +38 093 235 03 70
- Резквізити для матеріальної допомоги:
4149 4991 3681 6293 PrivatBank
4731 2196 3075 1208 PrivatBank
5375 4141 0707 6654 Monobank
5167 8031 0024 4404 OschadBank
4149 5001 1296 4237 RaiffeisenBank
Якщо після прочитання тексту у вас виникло бажання забрати якусь зі згаданих тварин або іншу тварину з мініпритулку, пишіть Ользі. Але пам'ятайте, кожну тварину віддадуть лише у відповідальні руки. Волонтерка може спитати про майбутні умови життя улюбленця, а також про ваш попередній досвід утримання котів чи собак. Важливо, щоб уже врятовану тварину не доводилось рятувати ще раз — уже від недбайливих господарів.
Фото: мініпритулку та "Рубрики"
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
