Международный день людей с инвалидностью: 10 историй об инклюзии в Украине
Как в Украине люди с инвалидностью интегрируются в общество — интересные кейсы и инициативы от "Рубрики"
3 грудня за ініціативи ООН у світі відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю. На меті цього дня — привернення уваги до проблем людей з інвалідністю, просування інклюзивності та захист прав цих людей. Сьогодні близько 15 відсотків населення Землі — це люди з інвалідністю, і все ж, часто їхні проблеми замовчуються у суспільстві, вони лишаються непомітними і не беруть активної участі у суспільному житті. Так відбувається, зокрема, і через непристосованість світу до них. Саме тому такою важливою є інклюзивність — включення та участь усіх членів суспільства в його процеси.
Щороку 3 грудня має свою тему, що покликана звернути увагу на вже зроблені кроки у напрямку створення інклюзивних суспільств та вирішення проблеми нерівності. Цьогорічна тема звучить так: "Будувати краще: до інклюзивного, доступного і сталого світу після COVID-19".
Ми ж до цього дня зібрали найкращі наші матеріали на тему інклюзивності в Україні — серед них цікаві кейси, поради та рекомендації, а також експертні думки на цю тему. До речі, частина матеріалів присвячена саме інклюзії у коронавірусній Україні.
Хтось жаліється на маски, тому що це, мовляв, незручно і незвично. Але є категорія людей, для яких маски на обличчях інших — це ще один вагомий бар'єр у спілкуванні і порозумінні зі світом. Справа в тому, що маски не дають можливості глухій або слабочуючій людині зчитувати з губ — і це одне з основних ускладнень життя нечуючих людей, спричинених COVID-19. Багато людей і без втрати слуху намагаються зрозуміти, що говорять їхні візаві за своїми масками. Але для тих, хто нічого не чує, втрата важливої частини системи зв'язку найбільш болюча. Пандемія коронавірусу відновила перешкоди для спілкування, з якими вони стикалися в ранньому дитинстві: «вони — разом, я — окремо».
Розповідаємо, як пандемію переживають люди з порушеннями слуху, чому ця проблема стосується кожного і які можливості приховує для кожного жестова мова (про базові навички в жестовій мові — теж у цій статті).
Люди з синдромом Дауна та розладами аутичного спектру теж потребують роботи і мають на неї право. У той же час більшість українців з ментальними розладами роками сидять вдома, в чотирьох стінах, маючи з доходів лише пенсію по інвалідності. І якщо у садках і школах особлива дитина має хоч якусь взаємодію з соціумом, то по закінченню школи наступає провал — підрослі діти залишаються сам на сам з батьками.
Виходом з цього вакууму могло б стати створення соціальних підприємств, націлених на вирішення проблем людей з ментальною інвалідністю та адаптацію їх у суспільство.
Перше подібне підприємство з'явилося в Україні зовсім недавно. Інклюзивна пекарня Good Bread from Good People відкрилася в Києві три роки тому і вже добре знайома багатьом жителям столиці. Вдалий проект київських першопрохідців надихнув українців на створення подібних закладів і в інших містах України — в Ужгороді, Вінниці, Харкові, Луцьку, Чернівцях. Розповідаємо про три заклади у Луцьку, Ужгороді та Харкові, які дозволили реалізуватися людям з синдромом Дауна.
Залучення громадян з інвалідністю до сфери праці важливе як для них самих, так і для держави, завдяки цьому підвищується життєвий рівень людей з інвалідністю, поліпшується їхня платоспроможність, інтеграція у суспільство і можливість самореалізації.
Члени товариства сліпих кажуть: без роботи на одну лише пенсію з інвалідності не проживеш. З цієї причини, плюс через те, що людям потрібно спілкування, навіть люди з інвалідністю першої групи, як правило, тотально сліпі, прагнуть бути корисними та працювати.
Вінницьке підприємство об'єднання громадян УВП УТОС створено ще у 1933 році. Основна мета діяльності підприємства — раціональне та якісне працевлаштування людей з інвалідністю по зору І, ІІ та ІІІ груп. Від часу заснування підприємства кардинально змінилася номенклатура продукції, що випускається: від сільськогосподарського інвентаря до сучасних електроприладів. Але, щоб втриматися на плаву у бурхливому океані ринкової економіки, товариству доводиться докладати чималих зусиль.
Про те, як це працює, ми і розповіли у цьому матеріалі.
Тут — історія про те, як харків'янин вирішив допомагати людям зі слабким зором і тепер проводить для них курси в програмі інклюзивного IT. Цей проект об'єднав людей з усієї України і допомагає незрячим знайти нове місце в житті і високооплачувану роботу онлайн за часів пандемії. Як — дізналися з перших вуст.
«У нашій державі важко жити з інвалідністю, але якщо ти вмієш заробляти, тобі відкриваються нові можливості. Я хочу дати можливість цим людям відчути, що можна жити по-іншому, навчити їх бути фінансово незалежними», — сказав Денис в одній з наших розмов, відповідаючи на це питання.
Людям з інвалідністю важче переносити карантин, оскільки вони мають набагато більше обмежень, а правила безпеки для них більш суворі.
«Нам дали так багато порад про те, як не захворіти коронавірусом… — розповідає Українець Василь Середа, який пересувається на візку, на своєму мотиваційному Youtube-каналі. — Але ви бачили руки візочників? Зазвичай вони брудні, тому що ми крутимо обручі і якщо погода погана, руки стають брудними. Тому порада «нехай руки залишаються чистими» — це, звичайно, кльово, але абсолютно не дієво. Навіть вдома, помивши руки у ванній і доїхавши до кухні, мені знову потрібно мити руки, тому що навіть вдома мені потрібно пересуватися на візку».
«Рубрика» підготувала поради для тих, хто пересувається на візку, щоб зберегти їхнє здоров'я.
В одній з кав'ярень Вінницької області є незвичайний еко-магазин, де продаються в'язані авоськи і сумочки. Його особливість полягає в тому, що відкрили цей бізнес незрячі майстрині. Три роки тому Оксана Войтко та Наталія Тарасюк організували проект «КлубОк», не тільки об'єднавши людей з інвалідністю, а й наповнивши їх вірою в себе. Клуб пропагує еко-ідеї, звертаючи увагу своїх покупців на турботу про екологію: майже всі в'язані сумочки зроблені за типом шоперів або авосьок, які зараз стають все більш популярними, витісняючи пакети з ужитку тих, хто піклується про навколишнє середовище.
Розповідаємо з їх практики, як відкрити соціально-відповідальний бізнес в Україні.
Кураж — це київська тусовка. Так говорить Альона Гудкова, його засновниця. Для тих, хто не знає, Кураж — це барахолка з крутими антикварними штуками. Точніше, з них вона починалася, бо тепер це арт-простір з кіно і музикою, з танцями і вином, але в основному — це майданчик для збору коштів, які будуть відправлені на благодійність. А ще — це цілком інклюзивний простір, адже захід можуть зручно відвідати всі — в тому числі люди на візках.
Поговорили з засновницею Куражу про те, як майданчик заходу адаптований для людей з інвалідністю, які суми Кураж перераховує на благодійність та як побороти в собі почуття огиди і почати допомагати бездомним.
8. Як піднятися на гору людині з інвалідністю: вперше українська «жульєтка» підкорила вершину Львівщини
Мандрувати українськими горами і долати пересічену місцевість людям з інвалідністю реально. Благодійна організація On3Wheels розповіла, як робляться підйоми і що потрібно, аби зруйнувати стереотипи.
«Ми ставимо собі на меті змінити ставлення людей до осіб з інвалідністю. А як це можна зробити? Тільки завдяки спілкуванню. Волонтери під час підйому в гори знайомляться з ними, спілкуються та жартують. І через пряме спілкування ставлення змінюється», — поділився з нами засновник проекту Сашко Луцик.
Весь світ прагне до того, щоб зробити суспільство більш толерантним. Ми вважаємо, що діти з такими діагнозами як аутизм, затримка психомовного розвитку, ДЦП та синдром Дауна можуть бути повноправними членами суспільства і мають право на розвиток, навчання і соціальне життя. На щастя, за багато років технології і методики роботи з такими дітьми зробили крок далеко вперед і зараз — час, коли вони почали з'являтися і в Україні.
Застосовуються нові методи в реабілітаційних центрах. Один з них — Центр нейрокогнітивної і фізичної реабілітації «Прометей», про нього піде мова сьогодні. Його творці — фізіотерапевт Дмитро Винокур і психолог Богдан Мазур, відкрили його 4 місяці тому. Про те, як працює Центр і які методи використовує, щоб допомогти дітям, розказали у цьому матеріалі.
10. «Вони не можуть самі бігти, але відчувають, що важливі»: як завдяки бігу соціалізують дітей з ДЦП
Тут розповідаємо про «Рука об руку» — унікальний клуб для України, у якому можуть тренуватися діти з ДЦП. Там вони разом з батьками та волонтерами беруть участь в забігах і вже є перші перемоги: 12-річний учасник марафону Федір Теклюк увійшов до Реєстру рекордів України як перша дитина з діагнозом ДЦП, яка пробігла дистанцію в 21 км на марафоні Wizz Air Kyiv City Marathon в супроводі тренера Марини Саєнко.
Мама Федора Світлана Теклюк розповідає, що емоції після проведення марафону, у якому брав участь її син, — непередавані, це почуття перемоги і подолання і той психологічний момент, коли дитина за свою працю отримує медальку і результат.
«Наші діти, на жаль, народилися з таким діагнозом і постійне фізичне навантаження їм необхідне. Проект «Рука об руку» дуже важливий соціально, тому що навколо дитини групуються люди і надають їй соціальну значимість: він не може сам бігти, але він постійно з ними, він відчуває, що він потрібен, важливий і повинен підбадьорювати. Федя в процесі бігу контролював всю групу, незважаючи на те, що він сидів у колясці. він постійно запитував: Катя є? Кирило біжить? Ніхто не відстав?», — згадує Світлана.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
