Взгляд писательницы: встретить весну

Кожної зими наступає такий момент (а коли зима розтягується аж на чотири безкінечних місяці – це взагалі невідворотно, як би ти ту зиму не любив), коли взагалі перестаєш вірити, що тепло буває. Буває взагалі будь-де. Тоді важко вірити яскравим фото в Інстаграмі, на яких твої знайомці та незнайомці засмагають на піщаних пляжах, поки на тлі плещеться лазурне море. Перестаєш розуміти, як це взагалі – коли витягти руки з кишень або рукавичок не дорівнює дерев'яним пальцям, вдома можна обходитися без сотні пледів, а надвір можна вийти без шапки і шарфа на пів-обличчя. Перестаєш вірити, що буває взагалі щось, окрім зими. Особливо тут.

Хіба може тут бути сонячно?

Хіба може сонце гріти тут, де кучугури по коліно?

І саме тоді – коли вже перестаєш вірити, коли забуваєш про те, як буває…

Саме тоді це і трапляється: одного ранку виглядає сонце, з ще голих гілок цвірінчать птахи, а з сусіднього будинку виходить дівчинка у шкіряній куртці. За нею, правда, ідуть ще троє в пуховиках, але то таке. То ненадовго. То майже не рахується.

А тоді першої теплої суботи люди невпевнено виходять на вулиці. Спочатку трошки наїжачені, але це минає щойно дозволити собі повірити, що це не якийсь трюк чи хитрість, і сонце справді в блакитному небі над головою, яке синіє і в калюжах під ногами, а повітря ніби нарешті розбило той лід, що не давав нормально дихати ним в мороз. Люди виходять і посміхаються. Вдягають весняні пальта і черевички, сонячні окуляри, червону помаду і квіткові парфуми. Тримаються за руки, сміються, цілуються. Ви обмінюєтеся ледь не змовницькими поглядами, трохи хитрими посмішками – ви в цьому всі разом, ви тут всі за одне, всі про одне.

Тоді ти нарешті згадуєш: ось вона, є. По-справжньому, і навіть годинник заради цього весняного світла й тепла не шкода перевести на годину вперед. Кому взагалі потрібна та зайва година, коли вона наскрізь холодна – зимова? Забирайте, забирайте, вже час.

А ще тоді розумієш, що так буває не лише з весною. Так буває насправді абсолютно з усім.

І добре, як же добре, коли після безкінечної зими нарешті це з'ясовуєш.