Венесуэльский пат: что происходит в революционной стране
Местная оппозиция заявила о решающем этапе революции. Рассказываем, почему власть выстояла и вмешаются ли США в конфликт (укр.).
У Венесуелі п'ятий місяць триває революція. Країною ще з 2013 року керує авторитарний президент Ніколас Мадуро. Тим часом багата нафтою республіка потерпає від кризи: через корупцію, брак реформ та популізм влади (аж до роздачі грошей) економіка перебуває у колапсі. За 5 років ВВП країни упав на 45%.
Тому інавгурація Мадуро після виборів (які опозиція назвала «фарсом», а ЄС, G7 та Лімська група не визнали) стала детонатором масових і постійних акцій протесту. Вимоги – відставка президента і вільні перевибори. Очолив спротив Хуан Гуайдо, спікер парламенту. Опозиція проголосила його тимчасовим главою держави.
А зараз Хуан Гуайдо оголосив про вирішальний наступ на владу.
«Мирний наступ» по-венесуельськи
Чергова хвиля венесуельських протестів має звучну назву «Операція «Свобода» і стартувала вранці 30 квітня. Українцям цей план явно нагадає «мирний наступ» на Верховну Раду у останні дні Євромайдану. Так, лідери опозиції Хуан Гуайдо і Леопольдо Лопес закликали прихильників вийти на масовий марш у Каракасі та інших містах. Політик обіцяв навіть «увійти у президентський палац».
І це не лише тиск на владу. У Хуана Гуайдо сподівалися: «мирне взяття» столиці настільки вразить армію, що військові масово перейдуть на бік Тимчасового президента. Раніше кількасот вояків уже покинули Мадуро і стали на бік опозиції. А без мілітарної підтримки офіційному президенту доведеться тікати з країни. Прибрати ж його завдяки протестам поки не вдається.
Якщо коротко, то план провалився. На заклик депутатів вийшли тисячі людей – але Мадуро знову вистояв. У центрі столиці протестувальників жорстко атакували поліціянти та нацгвардійці: у хід пішли гумові кулі, картеч, силовики застосували бронетехніку і намагалися таранити натовп бронемашинами. Увійти у президентський палац теж не вдалося, там засіли так звані «Колектівос», озброєні прихильники чинної влади. Усього ж за день відбулося 396 акцій по всій країні. За 12 годин протистояння були поранені 230 учасників маршу, двоє протестувальників загинули. Ще дві сотні – затримані.
Відповідно, армія так і не виступила на боці опозиції. Ще й частина робітників та керівництво державних підприємств підтримали якраз-таки чинну владу.
Але противники Мадуро і далі вірять у перемогу та виходять на вулиці. 1 травня Хуан Гуайдо оприлюднив новий спосіб скинути диктатора: закликав прихильників готуватися до серії масових страйків, які мають перерости у повстання. Теоретично, метод дієвий, схожим чином колись успішно боролася з владою польська «Солідарність».
До речі, за оцінкою екс-адмірала флоту США та експерта Джеймса Ставрідіса, протести таки налякали венесуельську еліту. І зараз оточення Мадуро тихо вагається: чи не пора змінити сторону. «Режим упаде за місяці», – прогнозує Ставрідіс.
Продуктова революція
Наразі зрозуміло одне: відступати опозиція не буде. «Свобода, їжа, електрика«, – приблизно так міг би звучати девіз протестувальників. Це не лише битва за демократію, а й соціальний бунт.
Адже криза б'є по всіх, незалежно від політичних уподобань. Наскільки все погано? Нещодавно Мадуро підвищував мінімальну зарплату венесуельців до 6 доларів (159 гривень), а інфляція досягла 2,6 мільйона (!) відсотків. Зрозуміло, громадянам бракує усього – передовсім, їжі. У 2018 році ООН заявила про голод у країні, а за неофіційними даними, нестачу харчів відчувають 80% громадян, зокрема і діти. Венесуельці невесело жартують про «дієту Мадуро», адже через недоїдання жителі у прямому сенсі втрачають кілограми ваги.
Дивним чином на вулицях навіть стало безпечніше: навіть грабіжники вже не вірять, що у людей лишилися якісь цінності. Ліків також бракує, тому почався сплеск хвороб – зокрема малярії та дифтерії. Не дивно, що 3,7 мільйона венесуельців вимушено виїхали з країни.
На додачу, у березні країна на 10 днів лишалася без електрики – найпевніше, через зношені енергомережі. Для громадян блекаут означав відсутність благ цивілізації на зразок транспорту чи зв'язку, а головне – знеструмлені лікарні, де не могли допомогти пацієнтам. Кращу мотивацію «чому слід вигнати Мадуро» для громадян придумати важко.
А от якраз Хуан Гуайдо у лютому домовився з Бразилією та Колумбією про поставки гуманітарної допомоги – тієї ж їжі і ліків. За гуманною метою оглядачі побачили політичний підтекст. Якщо опозиція зможе нагодувати людей, це стане аргументом на користь зміни влади. Втім, це розуміли і в уряді, тому венесуельська армія і «колектівос» не пропустили «гуманітарку» через кордон.
Армія оборони Мадуро
Як ви здогадались, сам Ніколас Мадуро бачить ситуацію під іншим кутом. У відставку він не збирається ні за яких умов. «Опозиція намагалася здійснити державний переворот», – заявив політик у Twitter і похвалився своєю перемогою.
Дійсно, у el Presidente є козир: його досі підтримує армія країни чисельністю у 235 тисяч (!) вояків. Відданість генералів – не сюрприз, зрештою, на ці посади Ніколас Мадуро розставляв «своїх людей». А без офіцерів рядові солдати не підуть на організований бунт.
Другим же мотиватором є кокаїн (це не жарт). За даними мережі OCCRP, керівництво Національної гвардії давно і щільно «кришує» виробництво та контрабанду наркотиків. У цьому «бізнесі» можуть бути замішані і армійські генерали. Наркотрафік діє з дозволу влади, таким чином Ніколас Мадуро купує лояльність силовиків. Венесуельці іронічно називають цю групу «картель сонць» (з натяком на генеральські погони). Відтак, наркоофіцери будуть захищати свій бізнес.
Хоча багато хто лояльний і з ідейних міркувань. Серед венесуельських військових (та й серед цивільних) традиційно популярні ліві, марксистські ідеї. Героями для них є Уго Чавес і Че Гевара, Куба – взірцем справедливості, а от США – Імперією Зла. Допомагати опозиціонерам-капіталістам, яких ще й підтримують Дональд Трамп та ЄС, вони явно не будуть.
Водночас, незадоволення у збройних силах таки є – за час протестів понад 1400 солдатів дезертирували у Бразилію та Колумбію. Показово, що сам Ніколас Мадуро не ризикує масово використовувати армію.
У підсумку, ситуація зайшла в глухий кут. Мадуро і компанія просто чекають, сподіваючись, що протестувальники розійдуться по домівках, у Гуайдо може і хотіли б влаштувати римейк Великої французької революції, але сил поки бракує. А тому – нічия.
Санкції Трампа vs підтримка Путіна
До речі, Венесуелу з Україною об'єднують не лише синьо-жовті барви прапора, а і активне російське втручання.
З венесуельською владою Кремль співпрацює вже 13 років, тож Росія швидко стала на бік Мадуро. З кількох причин. Ніколас Мадуро взагалі один із небагатьох міжнародних союзників Кремля (і «престижніший», ніж Сирія чи КНДР). Російські компанії активно задіяні у нафтовій галузі країни. І сам прецедент народного повалення диктатора відчутно нервує Путіна (згадуємо реакцію на Євромайдан). В результаті РФ надає el Presidente дипломатичну підтримку (наприклад, захищає його перед Трампом), а головне – допомагає продавати нафту в обхід американських санкцій, завдяки чому режим і тримається.
Натомість Хуан Гуайдо заручився підтримкою США. І особисто Дональда Трампа – він ще у січні заявив, що вважає опозиціонера легітимним «перехідним президентом». Американці також добивалися його визнання на рівні ООН. Значно відчутнішими є санкції – Штати ввели обмеження на продаж венесуельської нафти, аби перекрити її експорт. Дональд Трамп також стримує Росію від відправки військ у Латинську Америку, тож ОРДЛО у Венесуелі у Кремля не вийде. Хуана Гуайдо підтримує і ЄС – але лише дипломатичними заявами.
«Ми посилюємо санкції проти Мадуро, які методично і планомірно підривають основу режиму, позбавляють його коштів на матеріальне забезпечення армії, включаючи платню військовослужбовцям», – зазначив радник Президента США з питань безпеки Джон Болтон.
Крім того, США наклали санкції і на Кубу, аби «вибити» її з гри. За даними Білого Дому, у Венесуелі розквартировані 20-25 тисяч кубинців, цивільних і військових, які допомагають Мадуро. А можуть і переконати його піти, якщо поставити Гавану у критичне становище – так вважають у Дональда Трампа.
«Чи проведуть Штати військову операцію проти Мадуро?», – сперечаються наразі оглядачі. Дійсно, держсекретар США Майк Помпео заявив, що такий рейд «можливий». Однак Washington Post вказує, що Дональд Трамп проти.
І це логічно. Збройні сили Венесуели можуть похвалитися 390 танками, ракетними комплексами «Бук» та С-300, і навіть «Градами» та «Смерчами». Якщо хоча б частина армії чинитиме спротив американській авіації та десанту, почнеться затяжний конфлікт на зразок війни в Іраку. Зрозуміло, з численними жертвами. А ще США явно бачать «привид В'єтнаму». У Венесуелі діє кілька десятків (!) воєнізованих комуністичних рухів. Навіть якщо скинути Мадуро, всі вони почнуть партизанську війну на його захист. Для Білого Дому це надто ризиковий сценарій.
Скоріше Дональд Трамп зробить ставку на санкційний тиск, він уже натякнув на «дуже жорсткі варіанти». Імовірно, військовими погрозами президент намагатиметься налякати Росію та Венесуелу. От наскільки серйозними будуть санкції – поки невідомо. Адже 3 травня Дональд Трамп раптом заявив, що «Путін хоче для Венесуели чогось позитивного».
А тому найближчі місяці венесуельській опозиції доведеться сподіватися на успішність обіцяного страйку – і силу санкцій. У іншому разі протистояння ризикує затягнутися на роки.