“Украина не нужна никому, кроме россии”: как кремль спекулирует на теме восстановления жертвы своего нападения

Иван Валюшко

эксперт Национального института стратегических исследований

Останні 10 років росія чваниться санкціями проти неї. Самбіст-путін пам'ятає основні засади свого спорту і намагається видати власну слабкість за силу, а силу суперника обернути проти нього. Здебільшого виходить не так, як заплановано, а щось схоже на "імпортозаміщення" і "території випереджувального розвитку", але ідея робоча. У 2019 російський президент жартував про сланцеву революцію у США: "Ми почекаємо, поки американці потратять всі гроші на технології, а потім — цар-царап… і задешево придбаємо". Досі чекають, а тим часом хочуть продати Заходу його ж "товар" — відновлення України — переконуючи в тому, що без примусу Києва нічого відбудувати не вдасться. Ну або просто не буде що відбудовувати.

З Україною для України

19 листопада глава МЗС Польщі Радослав Сікорський озвучив підсумки Варшавської зустрічі міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, Італії, Іспанії та Великої Британії, присвяченої 1000 днів від початку російського повномасштабного вторгнення в Україну. За його словами, найбільші економіки Європи "готові взяти на себе військове і фінансове навантаження, пов'язане з допомогою Україні за можливого скорочення її підтримки збоку США". У спільній заяві ще йдеться про "небачені масштаби та розмаїття" гібридних загроз росії проти країн НАТО та ЄС, а також про збереження і посилення санкцій щодо рф задля того, що "росія вивела війська з території України та оплатила її післявоєнне відновлення". Присутність на зустрічі Каї Даллас — майбутнього верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки — дає підстави сподіватися на стійкість аналогічної позиції всього ЄС. 

За кілька днів до цього у Варшаві відбулася IV Міжнародна виставка "ReBuild Ukraine", на якій представники уряду й місцевого самоврядування України, ЄС і бізнесу обговорювали відновлення України після війни. Захід важливий загалом і зокрема: в його рамках відкрилася перша інвестиційна конференція ЄС — Україна з 5,5 тис. учасників, серед яких представники майже 500 компаній з 32 країн світу. Окремою увагою відзначили близько 100 громад із різних областей, які озвучували потреби та презентували проєкти для залучення інвесторів. За словами Герта Яна Купмана, очільника Генерального директорату Єврокомісії з питань розширення, Україна демонструє помітний прогрес у реалізації реформ, тому інвестиції вже давно відбуваються. 

Найцікавіше, що в межах конференції відбулось засідання спеціальних представників з відновлення України з 19 країн: США, Великої Британії, Франції, Італії, Канади, Швеції, Нідерландів та ін. Крім власне інвестицій на зустрічі обговорювались "питання B2B контактів, покращення регуляторного середовища для бізнесу, розвитку торгівлі та експортного потенціалу українських переробних підприємств". Заглиблюватись не будемо, зосередившись на одному моменті. Річард Верма, заступник держсекретаря США з управління та ресурсів і в.о. спецпредставника з питань економічного відновлення України, окрім підтвердження "відданості вільній і незалежній Україні", наголосив на важливості "інвестування в Україну, не чекаючи закінчення війни через зв'язок обороноздатності та економічного розвитку".

Що важливого в цих трьох абзацах? Тут немає мільярдів та інших цифр, але вони про наміри й зобов'язання. Назвемо їх фінансовими гарантіями, які поряд із безпековими мають сформувати для нас уявлення про завтра без війни й без кризи усіх криз. Важко сказати, чи достатньо слів Сікорського, Купмана і Верми для певності. Адже вони звучать в найскладніший період цієї війни, яку мало не на кожній виборчій дільниці на Заході обіцяють якнайскоріше завершити, але не озвучують, як саме. Існує люфт в бік і українських, і російських сподівань. Однаково сильних, хоча й протилежних за вектором та суттю.

Ядерно-корупційний тиск

путін починав цю війну для того, щоб України не було або щоб Україна не могла. Звичайно, можливі проміжні варіанти, але вони все одно тяжіють до цілі-максимум чи цілі-мінімум. Досягти їх на полі бою росія не здатна, відмовитись від них не може. Замороження настільки посередині, що вигідне для всіх (крім України і її найбільших прихильників у вигляді Балтійських держав, які відчувають себе наступними), оскільки дозволяє назвати війну виграною. Україна збереглася як держава, вихід до якогось моря втримала, більшість території не здала — чим не перемога, якщо не враховувати втрати? росія територіями приросла, Азовське море на озеро перетворила, сухопутний коридор до Криму отримала — чим не перемога, попри ще більші втрати? Захід найбільш кровопролитний конфлікт у Європі зупинив, третю світову війну відвернув, міжнародне право врешті захистив — чим не настання справедливості поза окремими нюансами, які з надлишком перекриє відновлення торгівлі з росією? Над просуванням цих тез працюють тисячі людей і мільярди грошей. 

Вони ж впливають на дискурс повоєнного відновлення і відбудови України. Конференції Ukraine Recovery Conference в Лондоні та Берліні москва зустрічала саркастично-негативно. Мовляв, Захід удає, що йому не байдуже, піддасться на слізні прохання і виділяє рівно стільки, скільки дозволяє вкрасти. Попри все міжнародні партнери озброїлись формулою start now (відновлення і модернізацію України поза очікуванням переможного закінчення війни) іще до Лондонської конференції. Поки що нічого в публічному просторі не свідчить про відмову від цієї платформи на користь якоїсь іншої. Хоча росія дуже старається похитнути цю позицію. Як на полі бою вона кидає своїх штурмовиків в одну точку хвиля за хвилею, так і на інформаційному фронті раз у раз вдається до перевірених засобів тиску на колективну свідомість Заходу. А вони прості — російська ядерна зброя та українська корупція.

Нещодавно кремль оновив свою ядерну доктрину. Виглядає поспіхом (і через "міжпрезидентя" у США, і через наростання проблем у російській економіці), але умисел простий і зрозумілий — для успішної зміни режимів з "Обложеної фортеці" до "Зірки смерті" потрібний вакуум для лазера. Безповітряний простір, випалена земля, необмежена оглядовість до самого горизонту. Звідси й погрози застосування ядерної зброї за умови проведення військових навчань біля російських кордонів і наближення до них НАТО. При чому це стосується насамперед і виключно України — монументальне збільшення довжини кордону з НАТО після вступу Фінляндії путіна не хвилює. Відтак доктрина стає частиною задумів кремля стосовно капітуляції України — щоб уникнути загрози ядерного удару, Київ мусить фактично відмовитись від Альянсу і не пускати на свою територію іноземні війська навіть для навчань. Вибірковість підходу дозволяє сумніватися у реалістичності намірів, але страх ядерної ескалації сковує м'язи українських партнерів останні три роки, тому кремль абсолютно нічого не втрачає, дописавши трохи літер у старому документі. 

Окрім висміювання відновлення України силами західних держав, своє сприйняття (і протидію) цього процесу росія будує за науковим методом узагальнення. Зокрема, бере один епізод і розкручує його, щоб виглядало суцільним "порочним колом". Одночасно з початком Варшавської виставки/конференції в російському інформаційному полі почав тиражуватися матеріал каналу France24 під красномовним заголовком "Корупція нависла над масштабними зусиллями з відновлення України". За версією журналістів, французька компанія Neo-Eco відмовилася від втілення проєкту з "відбудови зруйнованих житлових будинків за межами Києва" через корупцію в Гостомельській селищній військовій адміністрації. Чи варто пояснювати, чим саме привабила ця публікація російських шанувальників правди та справедливості? Проте історія мутна, що у французькому оригіналі, що у російських послідовників: тут, ось тут і отут. Отже, українську корупцію розвінчав "директор проєкту французької компанії Neo-Eco Барт Груйарт (Bart Gruyaert)". Займемось факт-чекінгом:

1. Згадуючи AFP (Агентство Франс Прес) як першоджерело, ніхто не дає гіперпосилання на нього, бо такого матеріалу на офіційному сайті нема.
2. Чоловік з таким іменем справді працює в Neo-Eco, але не в Neo-Eco France, а в її українській партнерській компанії, котра не тільки має "16-річний досвід у сфері промислових інженерних рішень для переробки відходів, …, екодизайну та створення каналів переробки відходів та вторинної сировини", але й продовжує втілювати проєкти в Україні.
3. Француз, який працює в українській фірмі, ніяк не може уособлювати французький бізнес, а сформований на його історії заголовок "французи відмовились відбудовувати Україну" можливий тільки в російських ЗМІ. 
4. Згадки про інтерв'ю відсутні в українському інформаційному просторі, за винятком кількох постів у соціальних мережах, які посилаються прямо на російські медіа.
5. Описані події трапились у липні-вересні 2023 року і не мали жодного прояву цього року.

Чому інформація річної давнини поширюється зараз як "свіжак"? Можемо припустити, що все це робиться для тиску заради тиску. На тлі імовірної зміни американського підходу щодо воєнної підтримки України за нового президента, слабкості безпекового складника в політиці об'єднаної Європи, залучення солдатів КНДР і чуток про зростання її контингенту, поступового вичавлювання ЗСУ з утримуваних позицій, щоденних дронових нальотів і постійної загрози ракетних ударів росія хоче створити картинку неухильності своєї перемоги. Відтак прагне переконати світових партнерів України у даремності витрачання коштів на її відновлення під влучними ударами російської безаналогової зброї та в умовах тотальної корупції української влади. Ще росія дбає про чужих платників податків — щоб їхні гроші не летіли по українському вітру внаслідок вибухової хвилі, варто або не виділяти їх взагалі, або подбати про спокійні умови інвестування. Обидва варіанти передбачають припинення вогню, але мають нюанси.

У другому випадку донори (ініціативно чи під тиском власних стурбованих виборців) мають тиснути на Україну ультиматумами на кшталт "відновлення одних територій після відмови марної війни за інші". Швидше за все, саме так вони не звучатимуть, але припинення активних бойових дій з ініціативи України можливе тільки після капітуляції, під якою й мається на увазі смиренна втрата своїх земель.

Перший варіант ще кращий, бо "колишню Україну відновить росія як свою територію". Ця ідея міститься в передруках французького одкровення — мовляв, темпи відновлення і повернення до мирного життя на "звільнених" територіях вищі, аніж на підконтрольних Києву. Тому досить тільки змусити Україну припинити вогонь, як ВПО одразу ж почнуть повертатися, голосуючи ногами за кращий рівень життя. 

До 20 листопада можна було тільки гадати, який же важіль збирається використати кремль для підсилення своєї позиції. Проте паніка й тимчасове припинення роботи західних посольств у Києві через можливий ракетний удар проливає трохи світла. Можливо, це просто слідування протоколам безпеки, але подібна реакція на 1001 день війни викликає щонайменше подив. І конспірологічну теорію про попередження Вашингтона з москви про якусь особливу небезпеку.

Поки що це важко назвати шантажем: росія не має ні додаткових аргументів, ні засобів впливу на рішення про відновлення України. Тому окрім масових заходів за міжнародної участі, Україна може розраховувати на, наприклад, 10 млн євро на термінове відновлення інфраструктури від Литви чи на 200 млн євро на відновлення електромережі та тематичну конференцію наступного року від Італії. Свою корупцію Україна якось приборкає, але світ мусить трохи по-іншому ставитись до російської ядерки. На хвилі страху перед її застосуванням можна завершити цю війну капітуляцією України, потім віддати половину Європи, але так і не злізти з цієї голки до кінця часів.