Культ математического образования и его жертвы
Цей текст може увігнати вас в журбу на початку і всередині, але він стає оптимістичним наприкінці.
Уже кілька тижнів в соціальних мережах йде палке обговорення потреби математики для різних галузей і спеціальностей. Медіа долучаються до хайпу, вивалюючи весь ворох проблем і закликаючи терміново "інвестувати в розвиток цієї дисципліни поки ще не пізно".
Я не буду заперечувати, що все погано, але те, як хочуть це "погано" вирішити, виглядає максимально диким освітнім популізмом, що замість подолання проблеми зробить лише гірше.
Уявіть собі лісову пожежу в змішаному лісі. Все палає, тварини гинуть, вогонь поглинає дерева на своєму шляху. І в цей момент до пожежників приходять і кажуть: "Нам потрібно врятувати клени". Пожежники шоковані й відповідають, що в лісі є ж інші дерева, дуби, берези, та й про тварин не забувайте. А на це чують запальну промову про те, які клени чудові дерева і як важливо врятувати саме клени від пожежі.
Абсурдно? Але десь так виглядає ситуація, коли суспільство носиться з ідеєю вирішення проблеми з вивченням математики у школі, зокрема у старших класах.
42% українських учнів не склали PISA з математики на базовому рівні. Жахливо? Безумовно. Проте не менш поганими є результати з інших дисциплін.
41% українських учнів не мають базової читацької грамотності;
34% — природничо-наукової.
Українські учні мають гірші середні результати по більшості дисциплін, ніж їхні європейські однолітки. Причин вистачало і раніше, а після 2020, і тим паче 2022 року, думаю, ніхто цьому не дивується.
А проте, попри загальну деградацію системи шкільної освіти, фейсбучна спільнота хоче сфокусуватись тільки на математиці. Назвемо це "відокремленим підходом", коли фокус на одній дисципліні, на думку людей, принесе успіх і процвітання країні.
Знання математики — чинник успіху
Це одна з ключових тез, яку озвучують прихильники такого відокремленого підходу. Вона має наукове підґрунтя. Дослідження показують кореляцію між хорошими оцінками з математики в школі та подальшим успіхом в житті.
Проте є суттєве обмеження. Як дуже часто буває з трактуванням результатів досліджень, люди плутають кореляційний зв'язок та причинно-наслідковий. В цих дослідженнях оцінюють знання лише з математики, однак, це дещо відірваний від життя підхід.
Що це означає?
Згадайте, як виглядав ваш клас чи виглядає клас ваших дітей. Скоріш за все, там є категорія так званих "відмінників" та "хорошистів", які мають гарні оцінки. Ймовірніше за все, вони мають гарні оцінки з більшості предметів. І з української мови, і з математики, і з музики.
Велика частина досліджень підтверджує, що є стійкий кореляційний зв'язок між оцінками з англійської мови та математики. Причому не важливо, чи англійська виступає в ролі рідної мови чи іноземної.
Що цікаво, в одному скоріше публіцистичному дослідженні автор порівнював оцінки з математики, англійської та наукових дисциплін і виявилось, що кореляція між високими оцінками з англійської мови та наукових дисциплін була навіть сильнішою, ніж кореляція між оцінками з наукових дисциплін та математикою.
Якщо спростити, то не ті, хто знає тільки математику, мають краще життя, а ті, хто загалом краще вчиться в школі, мають краще життя.
І виключне знання математики без решти дисциплін тут навіть може зіграти злий жарт. В іншому дослідженні вже дорослі, які добре знали математику, але були неуспішними в житті, почувались більш пригніченими, ніж ті, хто мали однаковий з ними рівень доходів, проте не мали такого математичного знання.
Тут у вас може виникнути питання — як це, знали математику й одночасно були неуспішними?
Річ у тім, що крім власне знань на ринку праці потрібними є ще два параметри — економічне знання (вміння створювати та продавати свої товари й послуги) та "м'які навички" — вміння працювати в команді та взаємодіяти з іншими.
Тобто саме по собі знання математики не робить людину успішною. Для цього потрібно мати й додаткові знання з інших дисциплін.
"Окей, почнемо з математики, а далі решта підтягнеться"
Закономірна думка така, що якщо сама по собі математика і не може гарантувати дитині успіху, то принаймні немає нічого поганого в тому, щоб зробити фокус на цьому предметі, зробивши його пріоритетним.
Щоб зрозуміти хибність цієї ідеї, уявіть собі систему важелів, де коли ти тягнеш догори один, автоматично опускаються вниз інші. Десь так виглядає процедура роботи з рішеннями — коли ти віддаєш перевагу одному, ти втрачаєш в інших сферах.
Щоб зробити математику пріоритетом №1, потрібно додати на неї або більше часу, або більше грошей. А їх для цього потрібно десь забрати, а точніше — з інших дисциплін.
Уявіть, що ми йдемо на радикальний крок і робимо для вчителів математики зарплату у 2 тисячі доларів. Вони в захваті, це мотивує талановиту молодь йти вчителювати та працювати в школі. Але для решти вчителів зарплати лишаються меншими за 500 доларів. Як вони себе почувають в цій ситуації?
Всі вчителі перебувають у пригніченому стані через умови праці та низькі зарплати, а тут ми ще й створюємо додатковий стрес-фактор, виділивши одну групу з них. Це призведе до того, що педагоги з інших спеціальностей почнуть звільнятись.
Наприклад, вчителі біології, які готують майбутніх фахівців для медицини та сільського господарства (основної експортної галузі України). Ви можете чудово знати математику, але це не допоможе на професійному рівні вивчити анатомію людини чи ботаніку, якщо не буде вчителів біології.
"Але ж нам потрібні інженери…"
Безумовно потрібні, але навіть якщо ми вирішимо пожертвувати біологією і сфокусуватись виключно на математиці, це не дасть очікуваних результатів.
Інженерів потрібно багато в абсолютних числах, але у відсотках вони все одно складають не більше, ніж 5-7% від загальної кількості працівників. Навіть у розвинутих економіках. В США, наприклад, це трохи понад 3%. Це при тому, що там зосереджені найбільші інженерні компанії світу.
Річ у тім, що між шкільною партою і робочим місцем для збірки крилатих ракет чи просто дронів людина має пройти ще дві ланки — університет та працевлаштування.
Уявіть собі, що наш дорогий вчитель з математики навчив 20 випускників, які мають всі задатки майбутніх інженерів. Який відсоток з них піде в українські університети?
Щорічно тисячі українських випускників вступають в закордонні університети. В топі їх пріоритетів саме технічні спеціальності. Одна з причин — такі університети мають значно кращу технічну базу.
Але є й суттєвіша причина.
Навіть якщо дивом ми заманимо всіх 20 випускників в український технічний університет і вони його закінчать, то які зарплати їм пропонують по його закінченню? 2 тисячі доларів? Звучить непогано в середньому по країні, але водночас у великих компаніях Європи та США це 5-7-10 тисяч доларів на місяць.
Ми щорічно готуємо в школах та університетах непоганих інженерів і віддаємо їх в американські та європейські компанії, виступаючи донором кадрів для розвинених країн світу.
Нам бракує інженерів не через погане знання математики учнями шкіл, а через те, що нам бракує економіки, щоб втримати в країні тих учнів шкіл, які справді добре знають математику.
"А що ж тоді робити?"
Перш за все не приймати поспішних рішень і не шукати чарівну паличку, яка має розв'язати всі проблеми, що накопичилися у сфері освіти за півстоліття.
Другий крок — використовувати комплексний підхід, а не відокремлений і підіймати базовий рівень знання всіх основних дисциплін. Так, і математики теж, але не лише її. Хороша новина в тому, що, власне, такою і є стратегія освітньої реформи.
Третій крок — визнати неприємну правду, що в найближчі 10 років підготовка майбутніх інженерів — це частина відповідальності компаній, які їх потребують. Їм потрібно вже зараз йти в школи, шукати там талановитих дітей та підтримувати їх з прицілом на працевлаштування. Дрібні, але системні інвестиції в таких дітей — це те, що може перекрити неможливість українських компаній конкурувати з міжнародними по зарплаті для повноцінного фахівця.
І нарешті — потрібно запускати програми перекваліфікації.
Скільки б ми не орієнтувались на майбутнє, інженери нам потрібні не через 10 років, а вже сьогодні. Цього можна досягнути програмами перекваліфікації.
Найбільший потенціал тут матимуть колишні військові, яких демобілізують з армії, оскільки вони вже мають практичний досвід взаємодії з технікою, в розвитку якої ми маємо найбільший інтерес.