Наибольшая программа денежной помощи для пострадавших от войны: три истории тех, кто уже получил выплаты

Відколи росія відкрито напала на Україну, життя мільйонів українців докорінно змінилося. Багато хто втратив близьких, домівки і можливість бодай якось планувати завтрашній день. Не останнє місце займають і фінансові проблеми — люди, які мусять покидати дім, як правило, втрачають і роботу. Водночас витрати на облаштування життя з нуля завжди високі.

Мільйони людей змушені з нуля будувати життя у нових громадах, не маючи ні звичного рівня доходу, ні достатньої кількості речей, ні часто підтримки.

Завдяки фінансуванню Європейського Союзу та інших донорів УВКБ ООН втілює в Україні найбільш масштабну програму грошової допомоги у світі. Вона спрямована на людей, які постраждали від війни в різні способи і максимально підлаштовується під їхні індивідуальні потреби. Так, ця допомога дозволяє оплачувати житло, ремонтувати пошкоджені будинки чи купувати найбільш необхідні речі.

"Програма грошової допомоги УВКБ ООН в Україні стала порятунком для понад 2,2 мільйона людей, вимушено переміщених та постраждалих від повномасштабного російського вторгнення. Завдяки різним модальностям вона дає людям змогу задовольнити їхні найважливіші потреби — відремонтувати свої будинки, зруйновані війною, орендувати гідне житло для проживання, оплачувати рахунки за комунальні послуги або придбати тверде паливо в холодні зимові місяці.

Ця ініціатива не лише дає людям можливість із гідністю розпоряджатися своїми ресурсами та почуватися більш автономними, але й зміцнює місцеву економіку, пропонуючи життєво важливу систему підтримки в ці складні часи", — зазначила Представниця УВКБ ООН в Україні Кароліна Ліндхольм Біллінг.

Окремий акцент програми — на підготовці до зими. У 2024 у співпраці з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України УВКБ ООН впроваджує програму, яка передбачає надання грошової допомоги 70 тисячам родин під час зимового періоду на загальну суму 37 мільйонів доларів США для людей, які проживають на територіях, де бойові дії тривають або нещодавно завершилися. Також УВКБ ООН підтримує ще одну ініціативу Міністерства соціальної політики та Пенсійного фонду, допомагаючи найбільш уразливим родинам придбати тверде паливо у зимові місяці.

"Син каже: «Мамо, дивись, полетіла зірка». А це перед вікнами у нас літали снаряди", — ділиться Оксана Терещенко.

Оксана з селища Приколотне, що на Харківщині. Поки чоловік працював на місцевому підприємстві, вона доглядала за маленьким сином і випікала торти на замовлення. Родина мала будинок, який збудувала самотужки. Біля нього облаштували дитячий майданчик для свого сина та місцевих дітей.

Але 24-го лютого в селище зайшли росіяни.

Окупація тривала аж до вересня 2022 року. Весь час сім'я залишалася вдома. Проте вже у 2024-му росіяни знову почали наступати. Разом з сином та літніми батьками жінка мусила покинути дім, коли через постійні обстріли вже не було ні світла, ні води. 

"В одну секунду все життя зупинилося. Тому вирішили, що треба їхати. Подзвонили в евакуацію і поїхали. У нас були прильоти. І з дитиною це було дуже страшно", — ділиться жінка.

Евакуювавшись, родина дізналася про програму від УВКБ ООН. Оксана каже — гроші отримали вже через тиждень після звернення і вирішили витратити їх на оренду житла на перший час. Жінка говорить — мріє про будинок на заході України, щоб її син міг спокійно ходити у школу.

"І у нас бабуся, яка майже не ходить. Звісно, у квартирі їй дуже важко, їй свіже повітря пішло б на користь. Зараз ми намагаємось знайти щось підходяще", — говорить Оксана.

Вона додає — хотіла б повернутися додому і принаймні вивезти своє кондитерське обладнання, щоб знову займатися улюбленою справою і заробляти, лишаючись при цьому з дитиною.

Алла з Високопілля, що на Херсонщині. Жінка мусила покинути свій дім з початком окупації. Коли через пів року вони з чоловіком повернулися, то застали свій будинок майже зруйнованим — вікон і дверей не лишилося, дах був пошкоджений.

"До війни у наш час ми жили чудово. У нас були свої паї, ми могли собі дозволити. У чоловіка був свій КамАз, чоловік працював, їздив, заробітки добрі були. Почали будинок цей будувати. Війна прийшла і весь погляд на світ змінила… Ми за цей будинок і молилися, і хрестилися. Як каже моя подруга, щоб хоч одна стіночка лишилася, щоб притулитися до неї", — розповідає Алла.

В будинку родини росіяни облаштували штаб. А відходячи, залишили розтяжки по всьому подвір'ю. На щастя, ніхто не постраждав. Проте згодом біля свого будинку пара нарахувала сім прильотів — деякі снаряди падали на подвір'я сусідів, деякі на город родини. 

"Цей стрес, ці руйнації… Вони не були такі важливі, як повернення додому. Здавалося, що ми зможемо самі тут все зробити. А потім виявилося, що таки не можемо. Без фінансів, без допомоги", — згадує жінка.

Крім зруйнованого будинку, родина також знайшла побитим свій КамАз. А паї сім'ї тепер заміновані. Тож коштів на відновлення дому родині бракувало. Аби жити там, пара затягнула вибиті вікна плівкою, а отвори від уламків в даху заливали монтажною піною.

Коли подружжя звернулося до УВКБ ООН, спершу їхній будинок обстежили експерти програми. Незабаром родина в рамках програми отримала кошти на новий шифер та балки для даху, а також на нові вікна.

"Якби не програма, ми б це все не потягнули. У нас не було ні роботи, ні фінансів. Навіть те, що ми збирали на пам'ятник діду, все пішло через війну. Ця допомога дала нам багато що. Ми відновили будинок. Ми тепер спимо і не боїмося, що нам впаде дах на голову.

Ми майже відновили все. І вікна є, і двері є. Після того, як ми спали у чужих ліжках, не було нічого кращого, ніж повернутися додому, до своїх стін", — підсумовує Алла.

Наталя з Запорізької області. Зі свого дому разом з двома дітьми жінка поїхала у березні 2022-го. Ситуацію ускладнювало ще й те, що Наталя має вади зору, з якими живе з юного віку.

"Зір я почала втрачати після смерті тата, це було в дитинстві, в дев'ять років. Мені поставили діагноз і сказали, що це вже не лікується, тільки оперативне втручання. В 11 класі я зрозуміла, що я вже дуже сильно втрачаю зір", — пригадує Наталя.

Тоді перед нею постало питання, чим займатись далі. Вибір впав на масаж та реабілітацію. Жінка розповідає — не пошкодувала, адже ця робота дала їй шанс відчути світ інакше. Проте питання щодо того, чим займатися, постало перед Наталею знову, цього разу вже в умовах війни та в чужому місті.

"Найскладніше було адаптуватися до всього одночасно. Тому що, коли ти одночасно багато чого втрачаєш, тобі тяжко зрозуміти, хто ти, що ти, куди тобі потрібно йти. І як взагалі відновлювати все своє життя", — говорить жінка.

Зрештою Наталя вирішила ризикнути й розпочати власну справу. Їй у пригоді стала підтримка від УВКБ ООН. Отримані кошти покрили витрати на житло, завдяки чому Наталя заощадила достатню суму, щоб орендувати приміщення для власного масажного кабінету.

"Я розраховую на те, що цей бізнес дасть мені можливість впевнено стояти на ногах, знову будувати, навчати свою дитину, дасть можливість побачити і відчути щось нове", — ділиться Наталя.