Искоренять коррупцию, а не бороться с ее носителями: что означают соглашения о признании вины?

Иван Валюшко

эксперт Национального института стратегических исследований

Корупція — зло. Війна — зло абсолютне. Обидві небажані в нормальних державах і цивілізованих суспільствах, але вони виникають, існують і тривають. Про відмінні суспільства і держави писали Платон, Кампанелла, Мор і деякі письменники-фантасти, але тільки на сторінках їхніх творів такі утворення і знайдеш. Натомість наш світ не лише далекий від досконалості, але й сповнений відтінків, напівтонів та ілюзій. Ми не хочемо війни і корупції у себе, але байдужі до них деінде та відверто бажаємо росіянам колапсу від "мздоїмства-ліхоїмства" й одночасного удару в спину від Китаю. Маємо право, але ні корупція, ні війна від цього не стають суспільно корисними в масштабах Всесвіту. Якщо можлива подібна угода із совістю для всього суспільства, то вона має право на існування і для окремих його представників. Якраз навколо цього відбуваються дискусії: одне зіткнення списів відбулося в серпні, інше назріває.

На поверхні

Зараз спостерігаємо одночасно дві зареєстровані в парламенті спроби внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо підвищення ефективності укладення угод про визнання винуватості щодо корупційних злочинів: законопроєкти №11340 (урядовий) від 14 червня і №12039 (депутатський) від 17 вересня. При цьому вони не альтернативні, а просто про одне і те саме, тільки трохи інакше. І таке трапляється не часто. 

Перший парламент прийняв у першому читанні 18 липня, викликавши страшенний резонанс, море критики й гостре неприйняття суспільством. Найбільше через можливість призначення додаткового покарання у виді штрафу від 204 тисяч до 340 мільйонів гривень. Такий підхід та астрономічність сум був сприйнятий як узаконення "відкупу" за скоєння корупційних злочинів, створення умов для порушення принципу невідворотності покарання за їх вчинення, а також як загрозу підриву політики нульової толерантності до корупції. Крім того, питання виникли до можливості не викривати співучасників, уникнути конфіскації майна (крім незаконно добутих доходів) і загалом вийти з води швидше сухим, аніж мокрим.

Проте не можна сказати, що проєкт утопився в тотальному громадському обуренні. Інститути антикорупційної інфраструктури, громадські організації й аналітичні центри зустріли його критично, але маси його проігнорували. Принаймні вимоги відкликати законопроєкт до Уряду та Президента набрали по 1% і 2% з необхідних 25 тисяч голосів.

З 9 жовтня готується на друге читання і проєкт № 12039 — його творці частково врахували критику попередника і зробили викриття співучасників та відшкодування шкоди непорушною умовою коротшого ув'язнення, ніж того вимагає кодекс. І в цьому головний прорахунок комунікаційної частини цієї законодавчої ініціативи — народ трохи не дочитує і слово "угода" читає як індульгенція, відкуп і запрошення до подальших "розвідок". Якщо фігуранту світить 8 років, то угода з якоюсь доплатою не робить його кришталево чистим перед законом і не відпускає без основного покарання. Просто він сидітиме менше і має здати інших учасників схеми. Щоб вони також розкаялись, втратили, віддали награбоване й нажите, посиділи.

Завдання ж не полягає у фізичному знищенні корупціонера. Така антикорупційна політика утопічна і приречена на рух по колу. Окрім товкмачення майже біблійного принципу невідворотності покарання, завданням держави є виключення самої можливості незаконного збагачення. Крім того, планується заборонити укладення угоди з організатором корупційного злочину, який не погоджується викрити інших учасників правопорушення. Можливості для "сухості" скоротились. Та чи оцінить це суспільство?

В глибині?

Кінцевий результат залежить від того, як саме відбудеться перехід від загального до конкретного. Теперішня диспозиція і без того не проста, але має тенденцію до ускладнення. Так, наприкінці лютого 2024 року більшість українців вважали корупцію в державних органах найсерйознішою загрозою для розвитку України. Недавній випадок з керівницею Хмельницької МСЕК і його похідна у вигляді пенсій по інвалідності для десятків прокурорів по всій країні засвідчили, що корупція під час війни справляє набагато гнітючіше враження, ніж у мирний час. Така собі теорія відносності в математиці воєнного часу — що раніше не викликало б нових емоцій ("це ж було вже"), тепер виглядає особливо цинічно. Суспільство зацікавлене у придушенні таких речей не просто в зародку, а до сьомого коліна. І держава мусить реагувати, бо війна таки багато чого спрощує і бунт з приводу недовиконання обов'язків нікому не треба. 

Як реагує держава? З одного боку, судовим процесом над Крупою (та сама керівниця МСЕК), звільненням керівника Хмельницької обласної прокуратури і низкою перевірок зі службовими розслідуваннями. Наміром врегулювати угоди зі слідством щодо корупції — з іншого. Абсолютно несприятливий збіг обставин, який робить два завдання майже несумісними, бо перше виступає вкрай невигідним тлом для другого. 

Яка угода, якщо громадськість вимагає "крові" — якнайсуворішого покарання корупціонера без жодних поблажок, угод і компромісів. Виявилось, що для нормального провадження цілком цивілізованого і потрібного інструменту витиснення максимуму з мінімуму держава має пройти між Сциллою і Харибдою — вдосконалити робочий механізм і вдовольнити запит суспільства на гарантоване покарання корупціонера.

Так сталося, що судовий процес займає якийсь час, різноманітні експертизи — час і гроші, докази важко здобути, а інколи вони "губляться" чи бракуються в процесі, підозрюваний може виявитись впертим і відмовлятиметься визнавати вину, тим часом спливатиме строк притягнення до відповідальності, а ще суд може взагалі виправдати обвинуваченого. 

Угода про визнання винуватості покликана врівноважити ці крайності і створити можливість для компромісу: підозрюваний визнає себе винуватим у скоєнні злочину, отримуючи натомість гарантії менш суворого покарання і зобов'язуючись виконати низку інших умов. Головними з яких НАБУ та САП вважають дві умови: викриття у корупції іншого організатора і відшкодування завданих збитків або заподіяної шкоди. Але для суспільства угода зі слідством у царині корупційних правопорушень спрощується до механізму уникнення відповідальності за скоєне. І в такій оцінці трохи маніпуляції, трохи спотворення, але найбільше незнання матчастини. 

По-перше, угоди про визнання винуватості в Україні застосовуються давно. Упродовж останніх 4-х років їх частка з-поміж усіх вироків Вищого антикорупційного суду зросла з 25 до 40%. Окрім відшкодування збитків державному бюджету на сотні мільйонів гривень, обвинувачені стають донаторами Збройних Сил України. Протягом 2023 року в результаті затверджених ВАКС угод про визнання винуватості на потреби ЗСУ було перераховано понад 100 млн грн.

По-друге, за частотою укладання угод про визнання провини у скоєнні корупційних злочинів Україна поступається більшості держав Європи чи іншим демократичним країнам світу. У нас цей механізм малоефективний через невмотивованість фігурантів на співпрацю зі слідством. Частково через описані трохи вище фактори, які можна звести до одного: нащо поспішати з тим, що в підсумку можуть і не довести.

По-третє, угоди треба не тільки "нам для нас" — вони є важливою частиною приведення вітчизняного законодавства у відповідність до загальноєвропейських стандартів і приєднання України до ЄС, для якого треба «ефективні розслідування» та «належна динаміка вироків».

Ще глибше

І для цього зовсім не обов'язково рубати з плеча: боротися з суб'єктами корупції і викорінювати корупцію як явище — не одне і те саме. Автор не закликає прощати хабарників, але й виступає проти війни з вітряками, яка виглядає, як блокбастер, та має дуже низький ККД. Десь такий, як у Китаю, котрий стріляє чиновників, ніби в тирі, але цим антикорупційні позиції не поліпшує.

Відносно свіжий приклад — колишній партійний секретар зони економічного та технологічного розвитку в Хух-Хото (Внутрішня Монголія) за два місяці пройшов стадії арешту, визнання себе винним, засудження до смертної кари, відхилення апеляції й тепер чекає на виконання вироку. За те, що привласнив понад 3 мільярди юанів (422 мільйони доларів США). При цьому очікується, що в Китаї буде винесено ще більше смертних вироків "завдяки антикорупційним зусиллям президента Сі Цзіньпіна". Інакша думка, хоч і кількарічної давнини, каже, що його антикорупційні ініціативи сприяють зростанню корупції, а не навпаки. І розмір вище згаданої корупційної здобичі підказує, що вона таки процвітає.

В питаннях корупції наше суспільство однозначно яструб. Ну бо корупціонери ніяк не можуть вдовольнити свої апетити й тим уже давно допекли. І Україна давно найкорумпованіша країна у світі. І через це нас ніколи не приймуть у ЄС. І нам не дають достатньо для перемоги у війні, бо не довіряють. Тому треба всіх притягти до відповідальності, посадити, розстріляти й позбавити доступу до державної служби — послідовність дій не важлива. З погляду суспільної моралі це буде справедливо, але не допоможе. Суспільний інтерес якраз і полягає в зменшенні корупції, а не у скороченні популяції її суб'єктів. Громадськості не завадить трохи проаналізувати Реєстр корупціонерів на предмет частки осіб, які просто не вчасно подали декларацію в НАЗК. Результати здивують.