Локализация — это риск, без которого невозможно развитие: о развитии локализации в украинском некоммерческом секторе
Стан локалізації в Україні
Я щиро переконана, що коли ми говоримо про локалізацію, то першочергово потрібно керуватися не відчуттями чи експертною думкою, а даними, цифрами і дослідженнями. Тому що ми всі існуємо у своїх бульбашках, і ці бульбашки викривляють реальну ситуацію. Саме тому, коли ми обговорюємо такі важливі речі, варто починати з досліджень. Наприклад, у цій статті ми згадуватимемо аналітику від NGORC про локалізацію в Україні, а також ще кілька матеріалів.
Зараз я спостерігаю, що локалізація в Україні стала своєрідним трендом. Донори та міжнародні організації багато працюють з темою локалізації, видають рекомендації щодо того, як правильно нею займатися. Зараз виглядає так, що якщо міжнародна організація або донор хоче відповідати трендам і бути актуальними відповідно до викликів українських реалій, то локалізація для них — тема, з якою слід працювати.
Чому локалізація важлива: 3 головні аргументи
Перш за все, потрібно розуміти, що таке локалізація. Локалізація — це процес, коли рішення з приводу того, як реалізовувати проєкти, передається локальним організаціям в контексті. Це не тільки про наповнення проєкту сенсами, а й про те, куди будуть направлені кошти на реалізацію тих чи інших програм та активностей. Успішна локалізація передбачає, що гроші та ресурси локальним організаціям будуть надаватися напряму, без посередників у вигляді інших міжнародних або національних організацій.
Зараз, під час розподілення коштів від донорів до локальних організацій, вони проходять кілька ступенів інших організацій, і кожна з них отримує певний відсоток. Це тому, що ці кошти потрібно адмініструвати, оплачувати роботу команд, і, таким чином, проєкти і програми стають дорожчими, ніж могли б коштувати, якщо гроші йшли б безпосередньо від донора до локальної організації. Це перший аргумент — оптимізація адміністративних витрат.
Другий важливий аргумент: рано чи пізно міжнародні донори і місії підуть з країни або скоротять свою присутність. Це нормальний процес, тому що ми сподіваємося, що коли війна закінчиться, почнеться відбудова, і потреба в такій кількості гуманітарних місій зникне. Коли міжнародні організації підуть, є ризик, що замість розвиненого сектору громадянського суспільства залишиться «перекотиполе». Зараз ми розвиваємо сектор, і він росте неймовірними темпами. Проте за даними досліджень, лише 24% національних організацій мають 5 або більше різних джерел фінансування, а 14% не мають жодного джерела фінансування. Для порівняння, ситуація у міжнародних організацій набагато краща.
Без локалізації ймовірність нерівності між міжнародними та локальними організаціями дуже висока. Це може призвести до того, що український сектор стане неконкурентоспроможним, не вистачатиме фахівців, які можуть експертно здійснювати проєктну діяльність. Якщо ми хочемо, щоб український сектор розвивався і мав провідні ролі у питаннях, що стосуються розвитку нашої країни, локалізація просто необхідна.
Третій аргумент пов'язаний з тим, що локалізація — це не тільки про фінансування, а й про те, хто несе відповідальність за наповнення проєктів. Часто донори або міжнародні організації певним чином диктують умови локальним організаціям щодо реалізації проєктів. У таких ситуаціях важко переконати грантодавців, що їхні підходи можуть не спрацювати. Локалізація ж передбачає, що донор довіряє локальній організації, ставиться до неї як до партнера, а не як до імплементатора. Коли донор приймає ці ризики, а локальна організація керує активностями, такі проєкти зазвичай є більш ефективними і якісними. Адже ніхто, крім організації, яка живе в цьому контексті, не знає краще, про що має бути цей проєкт і чим він має бути наповненим.
Локалізація — це новий тренд. Чи ні?
Я памʼятаю момент, коли зрозуміла важливість локалізації для України. Це було приблизно червні 2022 року, коли Національна мережа розвитку локальної філантропії створила відкритий лист під назвою «Якщо не зараз, коли?» («If not now, when?») та запросила нас стати підписантами. У червні 2022 року ми лише починали відновлювати активності після початку повномасштабної війни, і цей лист став одним з перших спогадів про робочі моменти того періоду.
Тоді підіймали питання локалізації коштів, а точніше відсутності локалізації, і апелювали до міжнародної спільноти, що кошти не доходять до локальних організацій. Я пам'ятаю, що цей лист і заклик сколихнули міжнародну спільноту третього сектору, і його досі згадують як яскравий спалах уваги до питання локалізації.
Потім яскравою подією в історії розвитку і популяризації локалізації став допис Анджеліни Джолі в Instagram, де вона написала, що лише 0.003% від усіх грошей, виділених на гуманітарне реагування в Україні, направляються до локальних організацій. Ці цифри стали сенсаційними. Після їхнього оприлюднення міжнародна спільнота почала усвідомлювати масштаби проблеми та необхідності локалізації.
Що робити, щоб розвивати локалізацію в Україні?
Українському неприбутковому сектору не вистачає обізнаності про це поняття. Я раджу прочитати все, що є на тему локалізації, включно з джерелами англійською мовою, оскільки частіше матеріали доступні лише англійською. Потрібно прочитати, зрозуміти, що це таке, зрозуміти, хто основні гравці, які донори та міжнародні організації зараз говорять про локалізацію, що саме говорять, які українські організації просувають тему локалізації.
Також важливо впевнено володіти англійською. Без англійської мови не можна розраховувати на те, що локалізація для вашої організації буде успішною, тому що локалізація — це не тільки фінансування від донорів напряму. Це також відповідальність з вашого боку: комунікація з донорами, захист ваших ідей, донесення ваших цінностей та сенсів. Це велика відповідальність. Дослідження відзначають, що менше половини національних організацій мали більше 5 зустрічей з міжнародними партнерами за рік. Погодьтеся, це дуже мало для прояву себе як експертів та рівних в рамках партнерства.
Я б радила українським організаціям оцінити свої можливості та визначити, чи цей "костюм" їм зараз пасує, чи, можливо, завеликий. Якщо він завеликий, потрібно скласти план дій, що варто покращити, які прогалини заповнити для того, щоб бути конкурентоспроможними і адвокатувати локалізацію.
Також я б радила організаціям починати говорити з донорами. Часто ми себе проявляємо як об'єкти, а не суб'єкти, і через це стаються ситуації, коли ми просто імплементуємо проєкти, а не є партнерами. Щоб це змінити, треба бути готовими до відповідальності, проявляти свій голос, бути активними, відстоювати себе.
Для успіху потрібна робота обох сторін
Міжнародна спільнота також бере участь в локалізації українського сектору, адже тут йдеться про спільні проєкти, партнерства та фінансову підтримку.
В першу чергу, міжнародним організаціям важливо усвідомити, що локалізація — це про прийняття ризиків. Коли ми віддаємо якісь повноваження, делегуємо задачі або наділяємо додатковою владою людей чи організації, це завжди ризиковано. Дійсно, певний відсоток нових партнерств, укладених в рамках локалізації, може бути не успішним. Але так відбувається в усьому: коли інвестори вкладають кошти у нові стартапи, вони закладають певний відсоток на те, що якісь стартапи будуть провальними. І це про прийняття ризиків. Якщо міжнародна спільнота хоче, щоб локалізація була успішною на практиці, а не тільки на папері, то це неминучий етап. Тут потрібно обирати: або ми приймаємо ризики і дійсно просуваємо локалізацію, або залишаємо все, як було, але тоді не розраховуємо на успіх.
Не можна, не змінюючи статус-кво, розраховувати на те, що система зміниться в майбутньому.
І останнє, що б мені хотілося донести до міжнародної спільноти, це те, що ми дуже вдячні за допомогу, включеність і готовність змінювати величезні системи, які формувалися десятиліттями. Це для нас велика честь і велика відповідальність. Мені б хотілося, щоб ми й надалі разом з міжнародною спільнотою керувалися принципом: "Нічого для України без українців". Що я маю на увазі: для ефективних реалізацій та проєктів необхідна безпосередня участь українців, які перебувають в контексті.
Авторка: Анна Нішніанідзе, експертка з комунікацій та роботи неприбуткового сектору. Співзасновниця ГО «Philanthropy in Ukraine», екскерівниця комунікаційного відділу Zagoriy Foundation та руху #ЩедрийВівторок
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
