ВПЛ, советы и громады: как должна измениться государственная политика в отношении переселенцев в Украине?
Меттью Джонсон, радник з питань стабілізації посольства США в Україні під час виступу на Всеукраїнському Форумі Рад ВПО
Через повномасштабну війну майже 5 мільйонів українців за даними Мінрегіону були вимушені шукати новий дім в інших громадах. На цей момент Україна вже мала десятирічний досвід роботи з наслідками війни та окупації, і потреба у його систематизації та узагальненні назріла давно. Саме з цією метою на початку листопада у Києві відбувся перший Всеукраїнський Форум Рад ВПО.
Форум об'єднав майже півтисячі учасників з України та з-за кордону. Але чому це потрібно саме зараз? З якими проблемами стикаються ради ВПО та наскільки вони потрібні переселенцям і громадам? Відповісти на ці запитання хочу далі.
Рада ВПО — це консультативно-дорадчий орган при місцевих та обласних органах влади. Він об'єднує між собою внутрішньо переміщених осіб з проактивною громадянською позицією, відповідними досвідом і знаннями, щоб ефективніше захищати права та інтереси переселенців в громадах. Така рада діє на добровільних, позапартійних і волонтерських засадах.
Новий рівень співпраці між державою та переселенцями
Від початку повномасштабної агресії рф минуло майже два роки. За цей час підхід до соціальної адаптації та інтеграції постраждалого населення суттєво змінився. Концепція створення рад ВПО з маленької пілотної програми перетворилася на загальноукраїнський рух. Тож потреба об'єднати людей, що увійшли до складу рад ВПО та працюють з радами, дати їм спільне бачення державної політики щодо рад ВПО, інструменти ефективної взаємодії та обміну досвідом була нашим пріоритетом.
Кількість Рад ВПО дуже стрімко збільшилася. Якщо раніше щороку створювалися умовно п'ять-десять рад, то лише впродовж цього року з'явилися одразу 500 рад ВПО. Сьогодні їх уже 529. Треба також розуміти, що більшість рад ще не встигли напрацювати необхідний досвід і власні спроможності. Щобільше, ця робота складна, неоплачувана, вимагає багато внутрішнього ресурсу та навчання. А від них уже очікують результатів.
І хоча чисельність рад вражає, думаю, що цінність рад ВПО вимірюється не кількістю, а їхньою спроможністю впливати на реальне життя. Для цього вони мають розуміти, які можливості та ресурси є в громаді, які рішення і як приймаються, та долучатися до їхнього обговорення. Тому було дуже важливо створити такий захід, щоб члени Рад ВПО дізналися більше про державну політику, а представники обласних ВЦА й органів місцевого самоврядування краще познайомилися з роботою рад та їхніми представниками.
Перші результати Форуму
Один із результатів, який ми вже маємо — це долучення голів Рад ВПО всіх областей і міста Києва до профільного Координаційного штабу при Офісі віцепрем'єр-міністерки Ірини Верещук. Вони вже щотижня беруть участь в обговоренні питань, пов'язаних з подоланням наслідків військових дій. Також на форумі була презентована мапа рад ВПО, яка дозволить іншим людям швидко знаходити свої ради ВПО на місцях і контактувати з ними.
Валерія Вершиніна, Ірина Верещук та Кароліна Ліндхольм Біллінг
Але складні комплексні завдання потребують більше часу. Процес уже розпочався. За підсумками Форуму було напрацьоване певне бачення змін, які необхідно внести в Постанову № 812 (Типове положення про Раду з питань ВПО) та інші правові норми, що нині існують. Ці пропозиції наразі фіналізуються і ще будуть обговорюватися. Впевнена, краще, щоб законодавство змінювалося поступово та продумано, ніж просто швидко.
Досвід України для світу
Якщо подивитися на законодавство України у сферах соціального захисту та інтеграції ВПО, воно достатньо якісне та комплексне. Зокрема наш досвід із радами ВПО, як і досвід Колумбії чи Грузії, цілком може бути модельним. Особливість рад у Грузії полягала у тому, що це невелика країна, їм вдалося перемістити їхні міські та селищні ради повністю і вони мали там абсолютно інший функціонал. Це прекрасне рішення, коли є можливість евакуювати людей з усією документацію.
Панельна дискусія «Міжнародний досвід: як інші країни залучають ВПО до процесу прийняття рішень, раннього відновлення та довгострокових рішень?»
Досвід України — це досвід величезної за територією країни, де перевезти документацію було практично неможливо, де окуповані громади не могли далі мати свої репрезентативні органи. І ради ВПО — це приклад того, як можна, не змінюючи формат органів влади та структури управління, долучити переселенців до прийняття рішень у громаді.
Враховувати як позитивний, так і негативний досвід
Рада ВПО як інструмент експертної, консультативної підтримки має сприяти тому, щоб переселенці були більше долучені до обговорення питань, що впливають на їхнє життя. Аби органи, при яких ради ВПО створені, краще розуміли, що є дійсно потрібним, а яких помилок треба уникати. Знаю історії, коли громади з найкращих намірів, наприклад, роздавали гуманітарні набори переселенцям, нічого не перевіряючи, навіть довідки. Або коли для ВПО створювали місця компактного проживання чи гуртожитки, але там, де немає ні логістики, ні роботи. І потім казали: "От бачите, які вони невдячні. Ми стільки грошей вклали, а вони тут не хочуть жити". Це формує недовіру, образу місцевого населення. Тому все треба аналізувати, в чому допомагають саме ради ВПО. А їхні представники повинні мати можливість обмінюватися цим досвідом з колегами з інших громад.
Навіщо ради ВПО у громадах?
Якщо раніше ми проводили великі кампанії, щоб переконати, що ради ВПО потрібні, то зараз у цьому ніхто не сумнівається. З ними вже активно працюють і Міністерство реінтеграції, і міжнародні громадські організації, і місцеві органи влади. Думаю, що зараз треба зосередитися на підтримці спроможності вже наявних рад виконувати свою функцію. Приміром, далеко не в усіх громадах є професійні юристи та потрібні фахівці. Важливо, щоб всі ради ВПО провели свої стратегічні сесії, розробили плани на наступний рік і пройшли певні тренінги.
Ми й досі стикаємося з двома крайнощами у ставленні до ВПО. З одного боку, це патерналістський підхід, в якому всі переселенці бідні та нещасні. Яскравим проявом цього є ситуації, коли усім переселенцям приписують ПТСР чи пропонують продуктові набори. Коли критерії для допомоги не визначені — це неправильно. Потреба має бути верифікована.
Інша крайність, коли ми кажемо, що всі переселенці — це активісти і вже зараз мають демонструвати успішний успіх, бути ресурсом та двигуном громади. Але ж не всі готові бути проактивними. Є переселенці, яким потрібна допомога, і є переселенці, які самі можуть допомагати. Громада отримує в певній пропорції й тих, і тих, а отже має розробляти рішення та підходи до різних категорій людей.
Скільки часу потрібно, щоб перестати вважати людей переселенцями?
Я живу в новій громаді 10 років, і уже могла б бути місцевою мешканкою. Але проблема в тому, що я досі не маю місцевої "прописки" і через це без довідки мої права певною мірою обмежені. Тож йдеться не про конкретний час, а про певний досвід, коли людина перестає відчувати наслідки внутрішнього переміщення. Можливо, для більшості це 3-5 років. Для когось це буде швидше, а хтось і через 10 років не подолає цю кризу.
Валерія Вершиніна на Всеукраїнському Форумі Рад ВПО
Мені здається, що ми маємо визначитися з наступним: протягом якого терміну держава допомагає внутрішньо переміщеним особам і коли вже не варто розраховувати на допомогу. Друге питання: скільки ще часу потрібно державі, щоб повністю відв'язати усі сервіси від довідки ВПО та гарантувати, що людина не втратить жодного доступу до своїх прав і можливостей. І ось ці питання складні.
Думаю, що стратегічна мета — створити можливості. Уявімо, що світ став ідеальним, немає жодних ризиків, і від цього моменту, умовно, нам потрібно ще 10-15 років на подолання наслідків війни. Чи означає це, що переселенці залишаться у своїх громадах? Може, так, а може, й ні. Насправді внутрішня міграція населення корисна для економіки. Для нас важливо, щоб це було в межах наших кордонів. Щоб українці поверталися в Україну, а в ідеалі, щоб ще й трудові мігранти приїжджали. Якщо люди вирішать їхати на деокуповані території та їх відновлювати, це добре. Якщо ні — теж добре. Головне, аби ці можливості існували. Тож в моєму ідеальному світі майбутнього Рад ВПО не існує, бо більше немає в них потреби. Але на наступні 10-15 років нам роботи точно вистачить.
Ця публікація стала можливою завдяки Благодійному фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» у партнерстві з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) й Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Вміст є виключно відповідальністю БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» та не обов'язково відображає погляди Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) й Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX).
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
