Какая публичная социология нам нужна?
Здавалося, ця нібито академічна тема повинна цікавити лише науковців. Але я якраз так не вважаю. Коли науковці виходять з власними суспільно-політично важливими даними, то вони зустрічають лише "чергових інтелектуалів", що є необхідним атрибутом talk-shows, і які забезпечують лише розважання масової аудиторії. То може взагалі не здійснювати ніякої публічної діяльності, писати лише в наукових журналах та спілкуватися з колегами на конференціях? Ні, звісно, нам потрібна справжня публічна соціологія – інакше ми ризикуємо міряти все одним мірилом.
Важливим є формування громадського ставлення до наукової діяльності та соціології зокрема. Бо не треба міряти всіх соціологів одними методологічними вимогами. Ми повинні насамперед навчити публіку оцінювати політичні рейтинги через соціологічне мислення, а не сприймати їх як щось вже доконане.
Наразі поле публічної соціології маркірується на своїх та чужих, або – кому ми довіряємо, а кому – ні. Оприлюднення рейтингів стає частиною публічної соціології, що скеровується на аудиторію, яка некомпетентна, і все частіше ми спостерігаємо, коли говорять «закрита соціологія показала», або «самостійне проведене дослідження показало». Відтак у всіх зникає розуміння того, що соціологія – це, в першу чергу, строгість методів, достовірність даних, а не лише фабрика з продукування цифр.
Висвітлення виборів на телебаченні має тенденцію до врахування розважальних цінностей, до яких соціологія не має жодного відношення. Всі роблять наголос на показники рейтингів, піднесення й падіння довіри, а не на самі по собі політичні питання.
Збільшення уваги до конкретних прізвищ політичних лідерів забезпечують персоніфікацію виборчих питань, але увагу аудиторії зосереджують передусім на помилках лідерів та їхніх конфліктах з аудиторією або державою.
Вочевидь, такий підхід переводить політиків до негативу з боку виборців, а соціологи стають «цапами відбувайлами». Бо виборець розуміє, що з політика роблять якусь цукерку в яскравій обгортці, а сам виборець, якій має іншу думку, вважає, що особисто він – не має будь-якого шансу на зміни.
Це стимулює громадськість до споживання соціологічної інформації, виключно як результатів перегонів. Нікому не потрібні соціальні факти, а лише гучні заголовки, сенсації та розважливі емоції, що найчастіше направленні на звинувачення когось і щось.
Причому таке право належить виключно вже давно відомим псевдоекспертам. Та справжній науковець і відрізняться від решти ще й тим, що не має права на безпідставні твердження, бо повинен оперувати лише фактами. Але, на жаль, у будь-якому разі, будь-яка публічна дискусія у нас перетворюється на глузування або пошук чергової зради.
Тому і не дивно, що будь-яка інформація про політичні рейтинги політиків буде викликати не обговорення фактів, а скоріше шоу та пошук якогось підтексту.
Саме тому з'являється питання: яким шляхом повинна йти публічна соціологія? Чи чекати на зростання розуміння масової аудиторії щодо методів соціології (що є майже неймовірним), або розширювати власну аудиторію споживачів досліджень (що саме й робить соціологію публічною).
Треба розуміти, що кожне соціологічне дослідження знайде свого споживача, якій зроби свої висновки з дослідження, та знайде те, що йому найбільш цікаво.
Але наразі є потреба в появі нового підходу до публічної соціології. Коли вона буде не інструментом у руках заполітизованого суспільства, що дозволяє інтерпретувати будь-які дані досліджень та робити з них поводи для шоу. А навпаки, коли соціологія стане тим джерелом, що буде ставити запитання та викликати інтерес виборця, вести до зростання якості його соціологічного мислення.
Публічна соціологія – це, передусім, використання соціологічної уяви, що стала спроможною пояснити політичні реалії, тобто описати із-середини світ, у якому ми співіснуємо.
Адже робити соціологію публічною – це означає займатися соціологією у такий спосіб, щоб вона могла зацікавити якомога ширше коло людей, становлячи при цьому не як засіб, а реальне дзеркало, куди кожен повинен заглянути.