Почему даже во время войны нужна реформа финансирования лесов?

Егор Грыник

биолог Украинской природоохранной группы

З початком війни охорона природи, в тому числі лісів, очікувано відійшла на задній план. Навіть більше − влада офіційно заявляє про намір збільшення рубок у лісах. Зокрема, про рубки в старих лісах, які нібито втрачають свою ринкову вартість. Бо це можливість отримати додаткові кошти, що так потрібні в цей непростий воєнний час.

У рамках численних офіційних робочих груп з "відновлення України" вже планують залучати інвестиції на сучасну техніку для рубок, спрощення експорту української деревини тощо.

Логіка проста: до перемоги все, що не пов'язано з армією та економікою, є "не на часі". Охорона лісів може почекати.

Однак чи справді охорона природи не на часі? У більшості випадків відновити втрачені природні багатства або неможливо (як проекти з воскресіння мамонтів), або настільки дорого, що держава ніколи не матиме на це коштів.

Ба більше: збереження природи найчастіше набагато вигідніше, ніж її бездумне використання. Наприклад, останні цифри ООН:

• Понад половина світового ВВП (44 трильйони доларів США) залежать від охорони природи;
• Деградація біорізноманіття планети (тобто руйнація природи) призводить до втрати як мінімум 479 мільярдів доларів США щорічно.

Це працює на всіх рівнях. Будь-який ліс чистить повітря, воду та надає купу інших екосистемних послуг на суму значно більшу, ніж коштує деревина з цього лісу на ринку.

На відміну від багатьох західних країн, Україна ще не остаточно втратила ліси. Вони перебувають у набагато більш природному стані, ніж ліси тої ж Франції чи Німеччини. Але перспективи сумні.

Держава розглядає ліси переважно як джерело деревини, а не як складні екосистеми, які крім деревини надають ще купу важливих послуг. Логічним наслідком таких уявлень є чинна система фінансування лісів.

Більшість українських лісів − державні. Вони управляються державними підприємствами, що називаються лісгоспами. Українські лісгоспи здебільшого перебувають на самофінансуванні. Тобто діє принцип "скільки лісу зрубав − стільки й заробив". Звісно, лісгоспи не кладуть весь прибуток собі в кишеню.

По-перше, з кожного кубометра зрубаної деревини лісгосп платить податок — рентну плату. Залежно від умов, ці гроші йдуть до державного чи місцевого бюджетів. По-друге, протягом останніх років лісгоспи платять земельний податок. По-третє, лісгоспи є державними, тому половину чистого прибутку також віддають державі.

У 2021 році лісова галузь сплатила податків та зборів приблизно на 9 мільярдів гривень. Із загального фонду держбюджету в цей же рік галузь отримала орієнтовно 337 мільйонів гривень.Тобто лісова галузь безпосередньо сплачує в бюджет набагато більше, ніж звідти отримує.

Виходить, держава сприймає лісову галузь як джерело доходів до бюджету за рахунок рубок лісу. І очевидно, що в умовах російського вторгнення держава намагатиметься збільшити бюджетні надходження від лісів шляхом екстенсифікації рубок. Формула проста: "менше грошей з бюджету в ліс − більше грошей з лісу".

Займатися охороною лісів в таких умовах майже неможливо. Уявіть собі: природоохоронці пропонують зробити заповідним умовний лісовий масив. Для лісгоспу це означатиме неможливість там рубати або певні обмеження на рубки — тобто обмеження доходів. Але витрати на цей ліс (тепер вже заповідний) залишаються ті ж самі: земельний податок, витрати на охорону від пожеж, самовільних рубок, засмічення тощо. Держава ж ніяк не компенсує лісгоспу втрату "активу".

Саме через це десятки цінних українських лісів залишаються заповідними лише в уяві природоохоронців. Держава, хоча й декларує курс на збільшення заповідності, фактично робить все, щоб заповідних лісів більше не ставало.

Що з цим робити? Головне − усвідомити, що збереження лісів є фінансово більш вигідним, ніж їх бездумна рубка. Для цього необхідно змінювати підходи в оподаткуванні та фінансуванні лісгоспів. Один з варіантів може передбачати таке:

• Лісгоспи не мають платити земельний податок на ліси, які вони не використовують для заготівлі деревини (заповідні ліси, інші ліси з обмеженнями на рубки);
• Держава має дофінансовувати лісгоспи пропорційно до частки лісів з обмеженнями. Наприклад, може бути встановлена фіксована сума щорічних видатків з бюджету на один гектар заповідного чи іншого охоронюваного лісу. Джерелом таких коштів можуть стати як раз рентна плата за використання лісових ресурсів та дивіденди від лісгоспів, які держава може перерозподіляти між лісгоспами. Таким чином, охоронювані ліси перетворюються з фінансового тягаря на приємний бонус;
• Інколи заповідність передбачає вилучення території лісгоспу. Наприклад, у разі створення природних заповідників чи національних парків. Їхнє фінансування також потребує суттєвого збільшення.

А тепер провідне питання всіх чиновників: де взяти кошти на охоронювані ліси? Особливо в умовах війни. Є проста відповідь: за кордоном. Просто зараз ЄС запускає програму RebuildUkraine, яка передбачатиме масштабні інвестиції та фінансування для України. Частка цих грошей може бути використана саме для лісових потреб. Тим паче, що дотримання принципів "зеленого відновлення" в будь-якому разі буде умовою отримання Україною фінансування.

Замість висновків: ми дуже віримо в ЗСУ та допомагаємо всім, чим можемо. Але ми також віримо в мудрість влади, яка розуміє, що перемога в цій війні матиме гіркий присмак, якщо Україна перетвориться на аграрно-індустріальну пустелю. Навіть в умовах війни ліси, як і інша природа, потребують охорони.